Соціально-педагогічна діагностика особистості та її соціальних зв’язків

     - Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.

     - Принцип не нанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

     - Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків [ 12, с.38]

     Вимоги  до застосування методів  психолого-педагогічної діагностики.

     Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи психолого-педагогічної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність. Є також ряд і додаткових, спеціальних вимог.

     По-перше, перевагу має найбільш простий метод  і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати бажаний результат. Просте опитування іноді може виявитися більш ефективним, ніж складні тести.

     По-друге, метод має бути доступним не тільки для соціально-педагогічного працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

     По-третє, технологія застосовування методів  повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта  на його довірливе відношення до соціально-педагогічного  працівника, на співпрацю, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

     По-четверте, умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта  від співучасті в діагностиці.

     Реалізовуючи  діагностичну функцію, соціальний педагог  повинен[25, с. 47]:

     1. Дотримуватись загальних технологічних вимог: визначити мету, вибрати найефективніший діагностичний інструментарій, безпосередньо одержати дані та провести їх відбір, переробити та інтерпретувати дані (статистична обробка і якісний аналіз), встановити діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації і визначити зміст соціально-педагогічної діяльності (особливості соціально-педагогічної діяльності) з конкретним підопічним;

     2. Дотримуватись етичних норм;

     3. Захищати інтереси підопічного:  дотримуватись принципу добровільності  при обстеженні; повідомляти обстежуваному цілі вивчення; інформувати його про те, хто буде ознайомлений з одержаними даними; знайомити його з результатами дослідження, надаючи йому можливість деякого коректування цих результатів, а також у власне педагогічних цілях [10];

     4. Володіти професійною компетенцією: знати теоретичні основи, засоби  діагностики; вести картотеки  методів, що використовуються, кваліфікаційних  нормативів, дотримуватись професійної  етики (зберігати таємницю результатів,  не допускати непрофесіоналів до здійснення методик і т.п.).

     5. Соціальний педагог може самостійно  виконувати діагностичні операції, а також вдаватися до послуг  фахівців, застосовуючи їх дані  в своїй роботі. Різні особи  можуть використовувати діагностичні  дані з різною метою: 

     - соціальний педагог -- для подальшої роботи з даним підопічним;

     - фахівці-суміжники -- для формулювання  адміністративного рішення, постановки  профільного або комплексного  діагнозу (в медицині, судовій практиці, медико-психолого-педагогічній експертизі  і т.п.);

     - сам підопічний -- у цілях саморозвитку, корекції поведінки і т.п. 

     Результати  діагностичної діяльності оформляються соціальним педагогом в єдину  «Карту-характеристику», «Медико-психолого-педагогічну  характеристику особи» і т.п. Єдиного  зразка даного виду документів у даний час немає. Існують різні варіанти, можливе комбінування або створення власного варіанту, який би відповідав практичним завданням діяльності. Для складання цих і подібних карт-характеристик соціальний педагог може використовувати широкий спектр діагностичних методик: соціально-психологічних, психологічних, соціологічних, педагогічних, медичних.  
 

3. Класифікація  методів соціально-педагогічної діагностики особистості  та її оточення

 

     Психолого-педагогічні  методи поєднують у групи за різними ознаками. Нижче наведені найбільш розповсюджені класифікації методів[18].

     1. Класифікація методів  за Й. Шванцара.

     Й. Шванцара поєднує методи в групи за наступними ознаками:

     - за використовуваним матеріалом (вербальні, невербальні, маніпуляційні,  тести "паперу й олівця" і т.д.);

     - за кількістю одержуваних показників (прості і комплексні);

     - тести з "правильним" рішенням  і тести з можливістю різних  відповідей;

     - за психічною активністю випробуваних: інтроспективні (повідомлення випробуваного  про особистий досвід, відносини): анкети, бесіда; екстроспективні (спостереження й оцінка різноманітних проявів); проективні. Випробуваний проектує неусвідомлювані властивості особистості (внутрішні конфлікти, приховані потяги та ін.) на малоструктуровані, багатозначні стимули; виконавчі. Випробуваний виробляє якусь дію (перцепційну, розумову, моторну), кількісний рівень і якісні особливості якої є показником інтелектуальних і особистісних рис.

     2. Класифікація методів  за В.К. Гайде,  В.П. Захаровим.

     Автори  цих класифікацій поєднують методи за наступними ознаками:

     - за якістю: стандартизовані, нестандартизовані;

     - за призначенням: загальнодіагностичні (тести особистості за типом  опитувальників Р. Кеттелла або  Г. Айзенка, тести загального  інтелекту); тести професійної придатності; тести спеціальних здібностей (технічних, музичних, тести для пілотів); тести досягнень;

     - за матеріалом, яким оперує випробуваний: бланкові; предметні (кубики Кооса, "додавання фігур" з набору  Векслера); апаратурні (пристрої для  вивчення особливостей уваги і т.д.);

     - за кількістю обстежуваних: індивідуальні  і групові;

     - за формою відповіді: усні і  письмові;

     - за провідною орієнтацією: тести  на швидкість, тести потужності, змішані тести. У тестах потужності  завдання важкі і час вирішення  не обмежений; дослідника цікавить як успішність, так і спосіб вирішення завдання;

     - за ступенем однорідності завдань:  гомогенні і гетерогенні (відрізняються  тим, що в гомогенних завдання  схожі одне з одним і застосовуються  для виміру цілком визначених  особистісних і інтелектуальних властивостей; у гетерогенних тестах завдання різноманітні і застосовуються для оцінки різноманітних характеристик інтелекту);

     - за комплексністю: ізольовані  тести і тестові набори (батареї);

     - за характером відповідей на  завдання: тести із запропонованими відповідями, тести з вільними відповідями;

     - за галуззю охоплення психічного: тести особистості й інтелектуальні  тести; 

     - за характером розумових дій:  вербальні, невербальні.

     3. Класифікація методів  за А.А. Бодалевим,  В.В. Століним[1, с. 63-65].

     Автори  поєднують методи в групи за різними ознаками:

     1) за характеристикою того методичного  принципу, який покладено в основу  даного прийому: 

     - об'єктивні тести (у яких є  правильна відповідь, тобто правильне  виконання завдання);

     - стандартизовані самозвіти (тести-опитувальники, відкриті опитувальники);

     - шкальні техніки (семантичний  диференціал Ч. Осгуда), суб'єктивна  класифікація;

     - індивідуально-зорієнтовані техніки  (ідеографічні) типу рольових репертуарних  решіток; проективні техніки; 

     - діалогічні техніки (бесіди, інтерв'ю, діагностичні ігри);

     2) по мірі втягнення в діагностичну  процедуру самого психодіагноста  і ступеня його впливу на  результат психодіагностики: об'єктивні  і діалогічні.

     Перші характеризуються мінімальним ступенем втягнення психодіагноста в процедуру проведення, обробки й інтерпретації результату, другі - великим ступенем втягнення.

     Галузі  застосування тестів:

     -- освіта, підвищення кваліфікації.

     -- профорієнтація, профпідготовка, підбір  і розстановка кадрів.

     -- психологічні науково-практичні дослідження.

     -- консультативна і психотерапевтична  допомога.

     -- психологічне консультування підприємств.

     -- судово-психологічна експертиза.

     Тест  дозволяє з наперед обумовленим  ступенем ймовірності визначити  актуальний рівень розвитку в людини необхідних знань, особистісних характеристик, вмінь і навичок. На відміну від інших психологічних методів дослідження, психодіагностика дозволяє отримати кількісні та якісні оцінки вимірювальних характеристик.

     Висновки  до другого розділу

 
     

1. Оскільки  діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій соціальний педагог використовує багато видів діагностики, таких як психологічна, соціальна, педагогічна, соціально-педагогічна, комплексна психолого-педагогічна. Кожний з цих видів може бути використаний соціальним педагогом залежно від конкретної ситуації чи індивідуальних особливостей клієнта.
2. У соціально-педагогічній діяльності у процесі діагностики соціальний педагог має керуватись деякими сталими принципами та вимогами, серед яких варто виділити наступні: принцип об’єктивності, верифікації, системності, клієнтоцентризму, причинної обумовленості, комплексного підходу, конфіденційності, наукової обґрунтованості, не нанесення шкоди, ефективності. Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи психолого-педагогічної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність.
3. Існує безліч методів, які можуть бути використані соціальним педагогом у соціально-педагогічній діагностиці особистості та її соціальних зв’язків. Серед них можна відзначити класифікацію за Й. Шванцара, який поєднує методи в групи за наступними ознаками: - за використовуваним матеріалом (вербальні, невербальні, маніпуляційні, тести "паперу й олівця" і т.д.); - за кількістю одержуваних показників (прості і комплексні); - тести з "правильним" рішенням і тести з можливістю різних відповідей; - за психічною активністю випробуваних: інтроспективні, екстроспективні, проективні.

 

      ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 

     Однією  з найважливіших і необхідних передумов підготовки дітей та молоді до життя є їх успішна соціалізація, невід’ємною складовою якої має стати їх соціальна активність. Будучи членом суспільства, дитина постійно перебуває у колективі, серед інших індивідів. Це не може не вплинути на процес адаптації та соціалізації особистості. І в цьому процесі визначну роль відіграє соціальний педагог як спеціаліст, робота якого спрямована на організацію соціального виховання, вивчення впливу на особистість різних факторів соціального середовища.

     Нами  було досліджено багато філософських, соціально-педагогічних, психологічних  джерел і в зв’язку з думками багатьох вчених важливим видається вплив оточення та наявних соціальних зв’язків, адже при переході до іншого соціального середовища дитина переживає кризу входження в нову соціальну спільноту, процес адаптації, розчинення в ній, яка де термінується процесом індивідуалізації й завершується інтегруванням з соціальним середовищем.

     При роботі з клієнтом важливим етапом видається етап постановки діагнозу, тобто діагностичний етап. Соціально-педагогічна діагностика – спеціально-організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про особистість, соціум та про вплив на них різних факторів. Метою діагностики є визначення стану об’єкта соціально-педагогічної роботи.

     У ході дослідження нами було узагальнено  та подано ряд принципів, вимог до діагностичної роботи соціального педагога та декілька найбільш повних класифікацій діагностичних методів. Серед останніх варто виділити класифікації Й. Шванцара та А. Бодалева, В.В. Століна.

     Отже, у діяльності соціального педагога визначне місце посідає діагностична робота, яка покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи.

 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

     

1. Бодалев А. А. Общая психодіагностика/ А.А. Бодалев, В.В. Столин. - СПб.: Изд-во «Речь», 2004. - 440 с.
2. Волков Ю.Г. Социология в вопросах и ответах/ Ю.Г. Волков, И.В.Мостовая. – М.: Гандарики, 1999. – 349 с.
3. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: монографія / За заг. ред. Н.В. Гавриш. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – 368 с.
4. Карнаух Л. Соціальне середовище як чинник соціалізації дітей дошкільного віку в реаліях сьогодення [Електронний ресурс]/ Л. Карнаух. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Sptp/2008_1.pdf
5. Корольчук М.С. Психодіагностика: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М.С. Корольчук, В.І. Осьодло. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. - 400 с.
6. Кравченко Т.В. Особистість і соціальне середовище: проблеми взаємодії/ Т.В. Кравченко // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. – К. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2003. – Кн. 1. – С. 132 – 137.
7. Кравченко Т.В. Соціалізація особистості й соціальне середовище/ Т.В. Кравченко // Теоретико-методичні проблеми дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. – Вип. 9. – К., 2006. – Кн.2. – С. 23–29.
8. Лукашевич М.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч.- метод. посібник/ М.П. Лукашевич. – К.: ІЗМН, 1998. – 112 с.
9. Методи та технології роботи соціального педагога/ С.П. Архипова, Г.Я. Майборода, О.В. Тютюнник. – Черкаси, 2008. – 456 с.
10. Мешко Г. М. Емоційне благополуччя учнів у сучасній школі: бажане і реальне / Г. М. Мешко, О. І. Мешко // Практ. психологія та соц. робота. – 2008. – № 4. – С. 11–16.
11. Мудрик А.В. Социальная педагогика/ А.В. Мудрик. – М., 2005.
12. Научно-методические основы использования в школьной психологической службе конкретных психодиагностических методик / Под ред. И.В. Дубровиной. - М.: Изд. АПН СССР, 1988. - 166с.
13. Немов Р.С. Психология: Экспериментальная педагогическая психология и психодіагностика/ Р.С. Немов. - М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. - 512с.
14. Павелків Р.В. Дитяча психологія: навч. посібник/ Р.В. Павелків, О.П. Цигипало. – К.: Академвидав, 2008. – 431 с.
15. Печенко І.П. Дитина в сучасному соціально-педагогічному просторі: проблема захисту прав/ І.П. Печенко // Зб. наук. пр. Полтав. держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. – Вип. 6(45). – Полтава, 2005. – Серія «Педагогічні науки». – С.45 – 53.
16. Пиаже Ж. Избр. психол. тр./ Ж.Пиаже. – М.: Междунар. пед. академия, 1994. – 476 с.
17. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. - М.: Просвещение, 1991.-303с.
18. Скребець В.О. Основи психодіагностики: навч. посібник / В. О. Скребець. - К.: Видавничий Дім «Слово». 2003. - 192с.
19. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів / за заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. – К., 2000. –260 с.
20. Сонин В. А. Психодиагностическое познание профессиональной деятельности: учебн. пособие / В.А. Сонин. - СПб.: «Речь», 2004. - 408с.
21. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр навч. л-ри, 2003. – 256 с.
22. Харченко С. Я. Соціально-педагогічні технології : навч.-метод. посіб / С. Я. Харченко, Н. П. Краснова, Л. П. Харченко. - Луганськ : Альма - матер, 2005. - 552 с.
23. Шакурова М.В. Методика и технология работы соціального педагога/ М.В. Шакурова. – М., 2002.
24. Шапарь В. Б. Практическая психология. Инструментарий/ В.Б. Шапарь, А.В. Тимченко, В.Н. Швыдченко. - Ростов н/Д.: «Феникс», 2002. - 688с.
25. Шевандрин Н. И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности/ Н.И. Шевандрин. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 512 с.
26. Шульга В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі : метод. рек. / Шульга В. В. – К. : Ніка-Центр, 2004. – 124 с.