СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА  ДІАГНОСТИКА ОСОБИСТОСТІ

     ТА  ЇЇ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ 

 

      ЗМІСТ

 

      ВСТУП

 

     Актуальність  теми. Зміни, які відбуваються в суспільстві на сучасному етапі його розвитку, породжують нові вимоги щодо системи освіти й виховання підростаючого покоління. Одним з основних завдань сучасної теорії та практики виховання дитини є вивчення її особистості й усіх чинників, що впливають на її становлення. Важливу роль у цьому процесі відіграють соціальні зв’язки особистості, соціальне середовище.

     Для ефективного вивчення особливостей розвитку особистості важливим є  використання сучасних методів соціально-педагогічної діяльності. І соціальна діагностика, як одна з провідних категорії соціальної педагогіки, виявляється в такому разі незамінним інструментом в руках соціального педагога. Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності і щодо різних категорії клієнтів.

     Як  свідчить аналіз філософської та соціально-педагогічної літератури, багато вчених звертали свою увагу на: особливості впливу соціальних зв’язків на особистість (праці А. Бестужева, Є. Дашкової, Н. Новикова, А. Радищева, Г.Тарда, Г. Гоббса, Дж. Дьюї, Т. Парсонса, З. Фрейда ); процес соціалізації особистості (С.Батенін, Я.Гілінський,  С. Дригулієв,  М. Каган,  В. Оржеховська, В.Москаленко,  В.Шепель);  методи соціально-педагогічної діагностики особистості (роботи Г.Абрамова, І. Кулагіної, Н. Бурмаки, А. Капської, І.Зверєвої, З. Зайцевої, О.Яременко, О. Сердюк тощо).

     Діагностичні  методики відіграють визначальну роль у соціально-педагогічній діяльності так як без них спеціаліст не може повноцінно дослідити причини проблемної ситуації і відповідно надати кваліфіковану допомогу. Крім того варто зазначити, що нині існують різноманітні методики діагностики особистості, однак сучасні спеціалісти часто не звертають необхідну увагу на діагностику не лише особистості, але і її соціальних зв’язків, оточення, суспільних відносин та фактори соціалізації та адаптації. І це є досить серйозною проблемою адже в такому разі ситуація досліджується однобічно, а отже не об’єктивно.

     Актуальність  окресленої проблеми, її недостатня розробленість  у сучасній соціально-педагогічній теорії, а також важливість розв’язання низки практичних питань соціальної педагогіки, обумовили тему курсової роботи «Соціально-педагогічна діагностика особистості та її соціальних зв’язків».

     Мета  дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні особливостей соціально-педагогічної діагностики особистості та її соціальних зв’язків.

     Відповідно  до мети дослідження сформулювано такі завдання:

1. З’ясувати на підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури визначення понять «особистість», «соціальні зв’язки», «соціально-педагогічна діагностика».
2. Розкрити особливості впливу соціального середовища на формування особистості.
3. Визначити види, принципи, вимоги та методи соціально-педагогічної діагностики.

     Об’єктом  дослідження є соціально-педагогічна діагностика як категорія соціальної педагогіки.

     Предметом дослідження є соціально-педагогічна діагностика особистості та її соціальних зв’язків.

     Для розв'язання означених завдань були використані наступні методи:

• теоретичні: аналіз та узагальнення наукових джерел філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної літератури, що дало змогу з’ясувати та уточнити сутність понять «соціальні зв’язки», «соціально-педагогічна діагностика»; порівняння, систематизація й узагальнення теоретичних даних.

     Теоретичне  значення полягає в обґрунтуванні поняття «соціально-педагогічна діагностика» та розробці соціально-педагогічних методів діагностування особистості та її соціального середовища.

     Практичне значення полягає в застосуванні отриманих результатів у професійній підготовці соціальних педагогів під час вивчення курсу «Соціальна педагогіка». Розроблені методи та пропозиції можуть бути використані у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів.

     Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел та додатків. 

 

      РОЗДІЛ 1

     АНАЛІЗ  КАТЕГОРІАЛЬНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО АПАРАТУ ДОСЛІДЖЕННЯ  ПРОБЛЕМИ

1. Особистість як основний об’єкт діяльності соціального  педагога

 

     Проблема особистості – одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючись своїм предметом дослідження. У соціальній педагогіці важливе місце посідає дослідження цього поняття, адже людина – це основний об’єкт діяльності соціального педагога.

     Вітчизняна  наука використовує три загальних  поняття щодо характеристики людини: «індивід», «особистість», «індивідуальність». «Індивід» – це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. «Індивід – 1) у вузькому значенні – окремий організм, людина як представник біологічного виду; 2) у широкому значенні – окрема людина, самостійний суб'єкт». Отже, в понятті «індивід» зафіксовано факт належності до людського роду. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної діяльності, стає соціальною сутністю, тобто особистістю. «Особистість» – категорія соціальна. Таким чином, якщо поняття «індивід» указує на зв'язок людини з природою, то поняття «особистість» – на зв'язок людини та суспільства. Особистість – це результат складного процесу соціального розвитку людини. Таке розуміння особистості визначає головний принцип її становлення – принцип розвитку[19].

     Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології. Мабуть, – пише С. А. Тарібян, – серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», – наголошував Л. С Виготський.

     С. Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи... Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, що воно проявляється в усій її сутності». Активно підтримував цю позицію К. К. Платонов, який під особистістю розумів певну людину – суб'єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість – це людина як носій свідомості. Свідомість – це не пасивне знання про навколишній світ, а активна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тільки особистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, яка розвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду, сформованих якостей[11].

     О. М. Леонтьев визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини. На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють її діяльності. Ієрархії діяльності утворюють ядро особистості.  
Він виокремлює три основних параметри особистості: широту зв'язків зі світом; ступінь їхньої ієрархізованості та загальну структуру. Власне, багатство зв'язків індивіда породжує особистість. Ієрархія мотивів і діяльності особистості утворюють її ядро, визначають життєві настанови, ідеали, зміст діяльності та характеризують загальний «психологічний профіль» особистості.  
Психологічними підструктурами особистості, за Леонтьєвим, є темперамент, потреби і прагнення, емоційні переживання й інтереси, навички та знання, моральні риси характеру тощо.

     Б. Г. Ананьев вважав особистість суспільним індивідом, об'єктом і суб'єктом історичного процесу. Він пропонував вивчати зв'язок між інтраіндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Багатство і різноманітність зв'язків із соціальним оточенням визначає внутрішню (інтраіндивідуальну) структуру особистості, специфіку психічного світу людини. А ця специфіка, своєю чергою, визначає характер і зміст взаємин особистості із соціальним оточенням.

     Інтраіндивідуальна  структура особистості формується протягом життя, являє собою цілісне утворення та певну організацію її психічних властивостей. На функціонування такого утворення впливають генетичні, функціональні, казуальні та інші фактори. У структурі особистості взаємодіють соціальні, соціально-психологічні та психофізіологічні характеристики людини. Ця структура будується за двома основними типами взаємозв'язків – субординаційним і координаційним, які забезпечують збереження цілісності особистості під час її взаємодії із соціальним і природним середовищем[26].

     Український психолог Г. С. Костюк розробив власну концепцію особистості, за якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

     Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб'єктивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграції психічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіологічним існують складні зв'язки, вони взаємно зумовлені, наприклад характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості.

     Г. С Костюк чітко розрізняє поняття  «індивід» і «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Він підкреслює єдність природного і суспільного, біологічного і соціального: на його думку, природне в розвитку особистості не усувається, а діє на всіх етапах її життя. За Г. С Костюком, структура особистості – це стійка і динамічна система психічних властивостей, яка безпосередньо зумовлена характером її діяльності. Ця структура являє собою ієрархічне утворення і включає свідомість, самосвідомість, спрямованість, психічні процеси[21].