Висновки  до першого розділу

 
     

1. Об’єктом  соціально-педагогічної діяльності може бути будь-яка людина, що добровільно  звернулася по допомогу і потребує її. В ролі об’єкта може виступати одна особа, група людей чи сім’я. У своїй роботі соціальний педагог має справу з окремими особистостями (клієнтами) та їх оточенням. Після дослідження наукових джерел ми вважаємо доцільним тлумачити поняття «особистість» як соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально-важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку і діяльність.
2. Поняття соціальне середовище включає у себе всю сукупність явищ і процесів, які відбуваються у житті людини. Воно є ширшим від поняття «соціальні зв’язки», яке на нашу думку доцільно характеризувати як один з елементів соціального середовища. Соціальне середовище – це складне структурне утворення, яке характеризується взаємопов’язаними зв’язками та відносинами між його складовими. Тому важливим видається вплив оточення та наявних соціальних зв’язків, адже при переході до іншого соціального середовища дитина переживає кризу входження в нову соціальну спільноту, процес адаптації, розчинення в ній, яка де термінується процесом індивідуалізації й завершується інтегруванням з соціальним середовищем.
3. Соціально-педагогічна діагностика – спеціально-організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про особистість, соціум та про вплив на них різних факторів. Метою діагностики є визначення стану об’єкта соціально-педагогічної роботи. Вона є важливим елементом в інструментарії соціального педагога, так як допомагає дослідити реальний стан проблеми і є першим етапом прогнозування.

 

      РОЗДІЛ 2

     ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ОСОБИСТОСТІ  ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

     2.1. Особливості використання різних видів діагностики у соціально-педагогічній діяльності

 

     Оскільки  діяльність соціального педагога є  багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового  знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

     Психологічна  діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак фактори ризику[18].

     Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

     Концентруючи  роботу навколо зростаючої особистості  і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості [13].

     Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі.

     Соціальний  педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:

     - вивчення особистості повинне  бути спрямоване не стільки  на розкриття недоліків, як  на пошук резервів особистості,  її нерозкритих можливостей і  потенціалів; 

     - діагностика не повинна бути  самоціллю, а носити стимулюючий характер;

     - вивчення особистості необхідно  здійснювати в процесі діяльності  та спілкування; 

     - особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;

     - дані діагностики не повинні  бути спрямовані проти самої  особистості; 

     - не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;

     - необхідно вивчати особистість  дитини в розвитку і порівнювати  її досягнення не тільки з  успіхами інших дітей, а й  власними показниками[26].

     Найбільш  важливим у діяльності соціально  педагога та конкретно у нашому дослідженні є наступний вид діагностики. Соціально-педагогічна діагностика - це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

     Об'єктом  діагностики для соціального педагога є формуюча особистість дитини в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

     У соціально-педагогічній діагностиці  розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу  і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика) [22].

     Постановка  соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичні уявлення, про той чи інший досліджуваний  феномен. Наприклад, вивчаючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно опиратися на відповідні дослідження, які характеризують її сутність; вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно чітко орієнтуватися в її причинах, ознаках і проявах в різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналітичну - «агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист», біхевіористичну - «агресія як научіння подібній поведінці» та ін.)

     На  основі теоретичного уявлення про предмет  діагностики у соціального педагога формується уявлення про предмет  діагностики. У соціального педагога формуються ознаки явища, що діагностується. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктних властивостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ «Я», важконавчанність, важковиховуваність і соціальна дезадаптованість. Крім того, порушена взаємодія дитини із мікросоціумом (батьки, педагоги, однолітки).

     Процес  соціально-педагогічної діагностики  має наступну структуру:

     1. Констатація певного неблагополуччя  в діяльності і поведінці дитини.

     2. Усвідомлення можливих причин  неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.

     3. Висування робочої гіпотези шляхом  аналізу сукупності наявних даних. 

     4. Збір додаткової інформації, необхідної  для перевірки гіпотези.

     5. Перевірка робочої гіпотези шляхом  аналізу сукупності даних. 

     6. При не підтвердженні гіпотези повторення процедури.

     Комплексна  психолого-педагогічна  діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу[20, с.72].

     Етапи комплексної діагностики соціально-педагогічної занедбаності дітей:

     1 етап - Первинна діагностика дитини (діагностика особистісних та інтелектуальних якостей дитини).

     2 етап - Діагностика виховного мікросоціуму(особистісна діагностика батьків; діагностика батьківських відносин; діагностика сімейної атмосфери; діагностика відносин з однолітками; особистісно-професійна діагностика).

     3 етап - Діагностика виховного впливу (діагностика батьків; поглиблена діагностика дитини; діагностика суб'єкта діяльності, спілкування та самосвідомості; діагностика впливу педагога).

     4 етап - Повторна діагностика дитини (діагностика соціальної активності дитини).

     Таким чином, предметом психолого-педагогічної діагностики в діяльності соціального  педагога є постановка психолого-педагогічного  діагнозу, який повинен підтвердити  або спростувати наявність соціально-педагогічних проблем дитини, вказати на деформації особистості дитини, викликані цим станом, їх причини, шляхи і способи профілактики та корекції виявлених відхилень і недоліків.

     Отже  різні види діагностики можуть бути використані соціальним педагогом  залежно від конкретної ситуації. Всі вони будуть мати ефективність, якщо спеціаліст буде ними вірно оперувати і взаємодоповнювати їх.

     2.2. Принципи та вимоги щодо проведення соціально-педагогічної діагностики

 

     Процес  психолого-педагогічної діагностики  повинен відповідати наступним  принципам[5, с. 36]:

     - Принцип об'єктивності. По-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних знань, власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.

     - Принцип верифікації психолого-педагогічної інформації як встановлення її достовірності. Соціально-психологічна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і ймовірностей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставити відомості, отримані з різних джерел.

     - Унаслідок цього необхідно застосовувати  в діагностиці й принцип системності. Всі соціально-психологічні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв'язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров'я.

     - Специфічним принципом діагностики  можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін дійсності, всіх зв'язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний педагог - інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.

     - У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.

     - Принцип комплексного підходу в психолого-педагогічній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.

     - Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів психолого-педагогічного діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об'єктом дослідження.