Розвиток уяви і творчих здібностей молодших школярів засобами художнього слова

 

Можна зробити висновок, що актуальністю даної проблеми є  високе значення творчої уяви дітей  в умовах гуманізації системи  освіти, недостатнім науково-теоретичним  обґрунтуванням новітніх засобів розвитку творчої уяви. Це і спонукало нас  до вибору теми дослідження «Розвиток  творчої уяви молодших школярів на уроках української мови у процесі  роботи над творами».

 

Питання значення розвитку творчої людини, зокрема молодшого  школяра, завжди цікавило і цікавить багатьох видатних вчених, педагогів-новаторів  сьогодення.

 

Загальна проблематика становлення  суб’єктності молодшого школяра  посіла значне місце у науковій літературі насамперед завдяки теоретико-експериментальним  дослідженням В.Давидова, О.Дусавицького, Д.Ельконіна, Г.Костюка, С.Максименка, В.Рєпкіна, В.Слободчикова, Г.Цукерман та ін. При  цьому підкреслюється творчий характер суб’єктної активності молодшого школяра, її тісний внутрішній зв’язок із творчими здібностями, зокрема з продуктивною уявою, яка, будучи загальною властивістю  свідомості та системоутворювальним чинником особистості, становить основу духовно-практичного  буття школяра – його учіння, пізнання, творчості (В.Давидов, Е.Ільєнков, В.Кудрявцев, Ю.Полуянов, В.Татенко та ін.).

 

У педагогіці проблема розвитку творчої уяви як чинника становлення  суб’єктності молодших школярів не виступала  предметом спеціального аналізу, хоча окремі аспекти даної проблематики вивчались у контексті досліджень особистісного та психічного розвитку молодших школярів (І.Бех, Л.Божович, В.Давидов, Л.Долинська, О.Дусавицький, Д.Ельконін, С.Максименко, А.Маркова, В.Моргун, В.Мухіна, Л.Обухова, О.Скрипченко та ін.), а також  розробок стратегій психолого-педагогічної діяльності, розрахованих на стимулювання розвитку суб’єктних якостей учня, творчих рис його активності (В.Андрієвська, Л.Балацька Г.Балл, М.Боришевський, Є.Заїка, І.Якиманська, З.Карпенко, О.Киричук, П.Лушин, Ю.Машбиць, О.Митник, В.Моляко, С.Мусатов, В.Рибалка, В.Семиченко, Ю.Швалб, Л.Шрагіна  та ін.). Разом з тим, існуючі в  науковій літературі погляди щодо розвитку творчої уяви молодших школярів у  процесі роботи над художніми  творами вимагають суттєвого  уточнення [4, с.176].

 

Дану проблему досліджували такі видатні постаті як С.Л. Рубінштейн, котрий писав, що уява - це відхід від  минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових  образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами  для неї.

 

Л.С. Виготський вважає, що творча уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Таким  чином, привнесення нового в наші враження і зміна цих вражень  так, що в результаті виникає новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо  уявою [2, с. 519].

 

Канадський вчений Г. Сельє  говорить про творчу уяву як про  одну з провідних характеристик  творчої особистості.

 

«Філософський словник» визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві  чи розумові образи в людській свідомості на основі перетворення отриманих від  дійсності вражень».

 

Г.Костюк підкреслював важливу  роль уяви в розвитку здатності у  дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб схопити ціле, розкрити в ньому  певні ознаки, риси, властивості, треба  вийти за межі безпосереднього споглядання. Із розвитком уяви та мови діти оволодівають довільними пізнавальними процесами: ставлять мету, наприклад, запам'ятати, спрямовують свої зусилля на її досягнення. Школярі, відтворюючи прочитаний текст, шукають його основну ідею, передають  зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану [3, с. 89].

 

Професор риторики Галина Сагач творчим завданням вчителя  початкової школи вважає знаходження  загублених у мовленні дорогоцінних перлин можливостей уяви дитини. Спираючись на низку соціолінгвістичних досліджень, Н.Дзюбишина-Мельник переконливо  доводить, що творча уява є також  значимим чинником соціалізації людини, формування людини духовної. Авторка пропонує нову дефініцію поняття „рідна мова”: „Рідна мова – це мова творчої особистості, в контексті якої виховується дитина(людина). Немає уяви – немає повноцінної рідної мови.

 

Актуальність піднятої проблеми викликана потребою психологів, педагогів, батьків удосконалювати методи психолого-педагогічного  впливу на уяня задля формування його особистості з метою розвитку інтелектуальних, комунікативних та творчих  здібностей. Визначення проблеми та актуальності теми дозволяє сформулювати досить конкретно  мету статті - довести ефективність роботи над творами як способу  розвитку творчої уяви молодших школярів, а також виявлення значимості поглибленої роботи над твором для  розвитку творчої уяви молодших школярів.

 

Можна зробити висновок про  те, що для дітей мовлення – це складне психічне утворення, тому робота вчителя має бути побудована на основі розвитку творчої уяви з використанням  системи вправ для її розвитку.

 

Таким чином, педагогічними  умовами розвитку творчої уяви молодших школярів у процесі роботи над  художніми творами є:

 

 

створення на уроці творчо насиченого освітнього середовища;

 

 

стимулювання пошукової  активності учнів;

 

 

поєднання індивідуальної роботи з різними формами навчальної співпраці;

 

 

виявлення прихованих творчих  здібностей учнів;

 

 

відбір оптимальних та ефективних завдань з урахуванням  вікових та індивідуальних особливостей школярів;

 

 

створення проблемних ситуацій, що вимагають пошуків альтернативи, прогнозування;

 

 

заохочення та відзначення  навіть незначних досягнень учнів, підкреслюючи їхню оригінальність, важливість, адже творчість є тоді, коли дитина відчуває, що її цінують.

 

Таким чином, якщо учитель  враховуватиме зазначені педагогічні  умови у практиці роботи, то він  справді зуміє прищепити любов  до рідного слова, навчить оригінально, нестандартно висловлювати думки, тобто  виховає творчу особистість. Немає  необдарованих дітей - є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-які здібності, творчі також, потребують розвитку, тому саме на це має  бути спрямований навчально-виховний процес [5, с.468].

 

 

 

Література:

 

 

Бех І.Д.Виховання особистості: У 2 кн. – Кн.1;Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003. –11 с.

 

 

Виготський Л.С. Мышление й речь. - М. - Л., Госуд. соц. - экон. издат., 1934. - 519с.

 

 

Г. Костюк Н.М. Розвиток творчих  здібностей молодших школярів у процесі  формування мовленнєвої компетентності / Г. Костюк // Початкова школа. – 2008. - №8. – С. 89-90.

 

 

Львів М.Р. Методика розвитку мовлення молодших школярів: Посібник для вчителя. - 2-е вид., Перераб. - М.: Просвещение, 1985.-176 с.

 

 

Львів М.Р., Рамзаева Т.Г., Світловська  М.М. Навчальний посібник для педагогічних інститутів. - М.: Просвещение, 1987.-468 с.

 

 

 

 

 

 

Література

1. Бахтин М.М. Литературно – критические статьи. – М.,1986. – 541с.
2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К., 1998. – 204 с.
3. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. – К.,1973. – 145 с.
4. Волошина Н.Й. Естетичне виховання учнів в процесі вивчення літератури. – К., 1985. – 104 с.
5. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. – 2002. - №1 (91).
6. Програми загальноосвітньої школи з українською і російською мовами навчання. – К., 1998. – 272 с.