Розвиток уяви і творчих здібностей молодших школярів засобами художнього слова

   Серед загально - педагогічних умов розвитку творчих здібностей молодших школярів у процесі мовленнєвої діяльності було виокремлено наступні:

   - педагогічне стимулювання  розвитку творчих здібностей  на основі особистісно зорієнтованого  характеру взаємодії учителя  з учнями. Необхідність реалізації  цієї умови продиктована сучасними  суспільними пріоритетами. Тенденції  особистісної орієнтації розвитку  системи освіти підкріплені результатами  досліджень сучасних вітчизняних  психологів (Г. Балл, Г. Костюк, С.  Максименко, В. Рибалка, В. Семиченко та ін.) і педагогів (І. Бех, І. Зязюн, В. Кремень, О. Пєхота, С. Сисоєва та ін.). Особистісно зорієнтована взаємодія учителя та учня передбачає вибір характеристик навчання і виховання як спілкування, в якому не існує різкої полярності позицій учня й учителя, перетворення навчально-виховного процесу на взаємодію. Це сприяє стимулюванню активності, самостійності, ініціативи дітей, поєднанню творчої свободи і спрямування діяльності учнів, емоційності та виразності спілкування з проявами поваги і доброзичливості учасників педагогічного процесу;

   - застосування психолого-педагогічних  технологій, що забезпечують самостійну  активність учнів у процесі  творчої діяльності. Виконання цієї  умови має гарантувати позитивну  мотивацію творчої діяльності  молодших школярів і надавати  дієвий арсенал психолого-педагогічних  стимулів, які спрямовуватимуть  активність учнів у необхідному  напрямі. Такі психолого-педагогічні  технології повинні враховувати  особливості молодшого шкільного  віку, забезпечувати оптимальні  умови для самовираження учнів,  спиратися на особистісно-значущий  для учнів матеріал, залучати  їхні емоції до процесу творчості,  спонукати учнів у процесі  творчої діяльності відображати  свій чуттєвий досвід у повному  обсязі, надавати можливість самостійно  творити;[7, c. 19]

   - системність мовленнєвої  роботи з учнями в умовах  творчо-розвивального середовища. У  повсякденному житті знання, які  використовуються, тісно переплітаються  одне з одним, утворюючи єдину  систему. Тому учень повинен  бачити предмет чи явище системно: в єдності зі зв’язками, в  які він вступає. Максимально  позитивні, сприятливі умови для  розвитку дитячої творчості, в  тому числі й мовленнєвої, для  виховання творчої особистості  створює розвивальне середовище (Л. Артемова, Л. Божович, О. Дяченко,  О. Кононко, В. Кудрявцев, С.  Кулачківська, А. Петровський та  ін.). Системність мовленнєвої роботи  в умовах творчо-розвивального  середовища можна забезпечити,  врахувавши необхідність розвитку  основних психічних процесів  дитини, засобом розвитку яких  виступатиме слово і мовленнєва  діяльність. Така система повинна  передбачати розвиток процесів  сприймання, здібностей до уявлювання, ейдетичних можливостей дитячого  мислення, уміння переборювати стереотипи, формування навичок асоціативного  і гнучкого мислення тощо.

   Дидактичні умови  розвитку творчих здібностей  молодших школярів у процесі  мовленнєвої діяльності:

   - активізація творчо-мовленнєвої  діяльності учнів початкових  класів на основі збагачення  емоційно-чуттєвого та комунікативного  досвіду. Результативний творчий  розвиток забезпечується лише  активною, емоційно забарвленою  творчою діяльністю, адже емоція - це почуття, що "мотивує, організовує  i спрямовує сприймання, мислення і дiї" [8, c. 27]. Збагачення емоційно-чуттєвого досвіду учнів молодших школярів у процесі навчання може бути забезпечене через емоційну підготовку учнів, емоційну насиченість навчального матеріалу та методів навчання, незвичність способу постановки завдання, чіткість і динамічність переходу від одного виду роботи до іншого, вчасний перехід від пояснення до практичних дій учнів [8, c 46]. Активізацію творчо-мовленнєвої діяльності молодших школярів також забезпечує комунікативний досвід, який дозволяє учневі керувати своєю поведінкою у спілкуванні, розуміти, враховувати особливості співрозмовника, моделювати його особистість, установлювати, підтримувати контакт, передавати і перехоплювати ініціативу в спілкуванні, оптимально будувати мовлення у психологічному відношенні, прогнозувати можливі шляхи розвитку ситуації комунікації, уміння долати психологічні бар’єри, адекватно використовувати жести, міміку, манеру поведінки тощо. Створення спеціальних емоційно забарвлених комунікативних ситуацій під час навчання, розв’язання умовно-комунікативних завдань сприяє збагаченню комунікативного та емоційно-чуттєвого досвіду учнів і, відповідно, зростанню мовленнєвотворчої активності;

   - формування у  молодших школярів навичок довільної  візуалізації мисленнєвих образів.  Візуалізація мисленнєвих образів  – створення образів в мозку  на основі попереднього досвіду,  який знаходиться у нашому  розумі, – важлива складова уяви, необхідна для повноцінної творчої діяльності будь-якої людини [8, c. 57]. Довільна візуалізація мисленнєвих образів є однією з передумов творчої мовленнєвої діяльності в молодшому шкільному віці і, як наслідок, розвитку творчих здібностей. Вона дозволяє мотивувати комунікативний процес молодших школярів, емоційно збагачує урок та забезпечує творчу активність учасників навчального процесу. Мовленнєва діяльність у цьому випадку відбувається як продуктивний процес: учні продукують висловлювання в результаті дії візуалізації. Для розв’язання творчих завдань необхідне вільне образне мислення, яке з віком стає заручником формально-логічного. Оскільки для розвитку творчих здібностей молодших школярів необхідна цілеспрямована робота з образами уяви, то доцільним стає вдосконалення здібностей до уявлювання. Допомогти увійти у стан, необхідний для продуктивної роботи з образами уяви, можуть спеціальні аутогенні вправи, що забезпечують учневі контроль над своїм фізичним та психічним станом, дозволяють підготуватися до безпосередньої роботи з візуальними мисленнєвими образами;

   - забезпечення вербалізації  уявлень учнів на основі мовленнєвотворчої  діяльності. Вербальне (логічне)  і невербальне (образне) мислення  протиставляються багатьма дослідниками  творчих процесів. Проте відомо, що завершальним етапом будь-якого  творчого акту є організація,  критичний аналіз та упорядкування  результатів активності образного  мислення. Для цього етапу вагомою  є взаємодія вербального і  невербального мислення [9, c. 58].

   З метою забезпечення рівноваги між цими двома типами мислення в молодших школярів доцільно використовувати об’єктивацію образів уяви через мовлення. Цей вид роботи логічно продовжує роботу з образами уяви, яка сприяє творчому розвитку молодших школярів. Слово дає можливість закріпити мисленнєвий образ у реальному світі. Вербалізовані уявлення є результатом активної творчої діяльності дітей: створення мовленнєвого повідомлення передбачає використання знайомого матеріалу у нових комбінаціях, наділення певної сукупності слів новим змістом чи навіть створення нових слів, які точніше передають те, що вкладає у поняття маленький творець. Проте вербалізація уявного образу не завжди передбачає створення нової звукової оболонки. Нагромаджені образи уяви, підкріплені емоційними враженнями, у сприятливій, творчій, вільній атмосфері завжди спонукають учнів до мовленнєвої діяльності: учні намагаються передати словами те, що тільки що уявили. Учень, який яскраво фантазує, легко переносить цю якість і на мовленнєву творчість;

   - залучення учнів  до предметно-пластичної діяльності  з метою матеріалізації образів.  Образ уяви може бути об’єктивований  не лише у вербальній, а й  у практичній діяльності учня. Предметно-пластична діяльність  дозволяє молодшим школярам розширити  власне поле творчих знахідок. У цьому випадку мовленнєва  діяльність може виступати і  як стимул, і як наслідок практичних  дій молодших школярів з предметно-пластичним матеріалом. Мовленнєві образи, створені учнями, знаходять свою об’єктивну реалізацію у папері, картоні, нитках, природному матеріалі. Художні засоби дозволяють учням точніше передати зміст творчо-мовленнєвого образу, пояснити його, тим самим надаючи можливість ще більшого самовираження. Виконані роботи мають розкривати внутрішню сутність і значення того творчо-мовленнєвого образу, який був створений молодшим школярем. Виріб, виконаний дитиною, ніколи не призначений лише для неї особисто. Учень завжди прагне показати результат своєї діяльності іншим. Тобто малюнок, виріб чи аплікація призначені для того, щоб повідомити світу про внутрішні переживання творця. [10, c. 188-189].

   Ця властивість об’єкта творчої діяльності наближає матеріалізацію уявних образів до вербалізації: таким чином молодший школяр повідомляє іншим про свій душевний стан, свої погляди, мрії, прагнення. Обидва способи матеріального оформлення думки виконують комунікативну функцію: забезпечують процес спілкування творця з глядачем чи читачем. А їх взаємодія дає ще більшу можливість обміну інформацією: все те, що не вийшло сказати словами – передати художньою технікою, а технічні недосконалості – компенсувати словом.

   Отже, переорієнтація  навчально-виховного процесу школи  І ступеня на формування творчої  особистості реалізується за  умови дотримання таких загальнопедагогічних  умов розвитку творчих здібностей: педагогічного стимулювання розвитку  творчих здібностей на основі  особистісно зорієнтованого характеру  взаємодії учителя з учнями; застосування  психолого-педагогічних технологій, що забезпечують самостійну активність  учнів у процесі творчої діяльності; системності мовленнєвої роботи  з учнями в умовах творчо-розвивального  середовища.

   Успішність розвитку  творчих здібностей у процесі  мовленнєвої діяльності забезпечує  дотримання дидактичних умов: активізації  мовленнєвотворчої діяльності учнів  початкових класів на основі  збагачення емоційно-чуттєвого та  комунікативного досвіду; формування  у молодших школярів навичок  довільної візуалізації мисленнєвих  образів; забезпечення вербалізації  уявлень учнів на основі мовленнєвотворчої  діяльності; залучення учнів до  предметно-пластичної діяльності  з метою матеріалізації образів.

   Отже, відповідно до виокремлених загальнопедагогічних і дидактичних умов необхідно спроектувати модель розвитку творчих здібностей молодших школярів у процесі мовленнєвої діяльності, що є подальшою перспективою даного дослідження.

4.  РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПРОЦЕСІ РОБОТИ НАД ТВОРАМИ

    Педагогічні умови розвитку творчої уяви детально досліджуються сьогодні багатьма педагогами-новаторами. Щоб піднести мовну культуру учнів та активно розвивати творчу уяву, програма з української мови передбачає систему уроків з розвитку зв 'язного мовлення.

   Пропонуються такі види робіт, як перекази за складним і простим планом, детальний, стислий та вибірковий перекази розповідного тексту з елементами опису та роздуму, тексту наукового стилю; твори-описи природи, приміщення; твори-міркування про вчинки людей на основі власних спостережень; оповідання за власними враженнями, за жанровою картиною, лінгвістичні твори; а також замітки до газети, оголошення, складання планів роботи, переклад текстів з російської мови.

   Твори і розповіді є якраз тим найкращим засобом, який оживляє уроки української мови, захоплює учнів, на власному досвіді допомагає їм проникнути в багатющі можливості мови і необхідність її ретельного вивчення заради повноцінного вираження своїх думок і почуттів, заради виявлення власної творчості. Твір допомагає дітям глибше усвідомити свої почуття, привчає до послідовного викладу своїх думок, підвищує власну самоповагу учнів, розвиває інтерес до літературної творчості.

    Навчання написання твору займає особливе місце в роботі вчителя для розвитку мовлення учнів. Навчити дітей правильно і красиво писати твори – велика кропітка праця. Тільки повсякденна робота над засвоєнням норм літературної мови на всіх уроках дає позитивні результати.

   Водночас учні повинні чітко усвідомлювати, якими уміннями і навичками вони повинні оволодіти в процесі самостійного написання творів. Насамперед - це уміння вдумуватись в тему твору, підпорядковувати різнобарв'я ідей головній думці, збирати матеріал до твору, систематизувати його, дотримуватися певної послідовності викладу, правильно висловлювати думки, виправляти, переробляти, поліпшувати написане. Вміння учня результативно виконувати вищезазначену роботу, а точніше знаходити головну думку тексту, збирати матеріали для написання творів різних типів, відтворювати власні ідеї у своїй роботі значною мірою залежить саме від рівня розвитку творчої уяви, адже коли перед учнем стоїть завдання написати твір на конкретну чи обрану тему, залишивши його «наодинці» із зошитом, - одразу включається у плідну роботу його уява і фантазія, себто його творчість [1, c. 11].

   Розвитку творчої уяви молодших школярів на уроках української мови значною мірою сприяє робота з текстами різних типів, зокрема: з текстом-описом, текстом-роздумом і текстом-міркуванням. Саме ці уроки допомагають учневі виявити свою творчість, цим самим включити у активну роботу свою уяву.

   Творча уява дитини розвивається у зв'язку із засвоєнням мови, тому уроки рідної мови мають провідне значення у розвитку здатності дитини мислити творчо. Мова дозволяє дітям уявляти предмети, які вони ніколи до цього не бачили. Показово, що затримки в мовному розвитку позначаються і на розвитку уяви і ведуть до його збіднення.

   У концепції загальної середньої освіти вказується на необхідність формування розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися) шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками у різних видах діяльності. Освітніми результатами цього є повноцінні мовленнєві уміння і навички, здатність до творчого самовираження, особистісно-ціннісного ставлення до праці, уміння виконувати нескладні творчі завдання, коли школяр постійно відчуває, що він цікавий як особистість кожному вчителеві та педагогічному колективу в цілому.