Розвиток уяви і творчих здібностей молодших школярів засобами художнього слова

   Центральним аспектом цього є розвиток творчої уяви школяра, зокрема під час роботи над творчими вправами з української мови та мовлення, особливо на етапі «розквіту» творчої уяви, а саме мова йде про молодші класи. Така робота задовільняє наступні вимоги:

 

 

- реалізує пізнавальну  потребу молодшого школяра, що  ґрунтується на природних інстинктивних  реакціях – «дослідницькій» та  «ігровій»; потребу у враженнях  , спілкуванні, самореалізації та  самоактуалізації;

- втілює єдність змістового, почуттєво-емоційного та операціонального  в пізнавальній діяльності ;

- відповідає основним  критеріям: понятійності, самостійності,  гнучкості, ігровій комбінаторності;

- орієнтує не на результат,а  на спосіб дії [4, с.176].

   Таким чином, якщо учитель враховуватиме зазначені умови у практиці роботи, то він справді зуміє прищепити любов до рідного слова, навчить оригінально, нестандартно висловлювати думки, тобто виховає творчу особистість. Немає необдарованих дітей - є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-які здібності, творчі також, потребують розвитку, тому саме на це має бути спрямований навчально-виховний процес [5, с.468].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Розвиток творчих здібностей і уяви дітей  молодшого шкільного віку засобами художнього слова

 

 

 

2.1. Виховання творчої особистості засобами художнього слова

 

   На сучасному етапі оновлення суспільства необхідне ґрунтовне реформування духовної культури, отже і створення оновленої школи — школи життєтворчості, самореалізації особистості, багатогранного виховання, в якій утверджується проективна, гуманістично зорієнтована педагогіка. У Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) (2002 р.) підкреслюється: «Освіта XXI ст. — це освіта для людини, її стрижень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної, здатної до самоосвіти й саморозвитку особистості, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни» [5].

   Така педагогіка спрямована на випереджувальне, цілісне, фундаментальне розв'язання основних проблем, де головним пріоритетом і цінністю, суб'єктом культури і життя є дитина. І. Бех зауважує, що особистісно розвиваючої мети під силу досягти лише особистісно зорієнтованому вихованню. Воно спрямоване «на реалізацію сутнісної природи суб'єкта... Це дозволяє людині виходити за межі своїх актуальних наявних можливостей» [2, c.154].

   Сучасна педагогічна наука значною мірою орієнтується на людину, котра вміє творчо вирішувати життєві проблеми. Перед школою поставлено важливе завдання: спрямувати національну освіту на формування творчої особистості, забезпечити пріоритетність розвитку дитини. Художнє слово як одна з гілок мистецтва має сприяти вихованню творчої особистості, усвідомленню нею значення творчих потреб, мотивів як провідних у її розвитку та життєдіяльності.

   Суспільству на всіх етапах історичного розвитку було притаманне прагнення до естетичної насолоди, високої духовності, і це прагнення реалізовувалося через творчість, тому невипадково, що тема художнього твору як важливого чинника духовного розвитку дитини, як засобу прилучення дитини до мистецтва та культурно-пізнавального прогресу, розроблялася в творчій спадщині  представників вітчизняної педагогіки, зокрема Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф.[3], Волошина Н.Й.[4].      Вони вбачали в мистецтві значний виховний потенціал, та в художньому творі важливий засіб пізнання, розвитку емоційних і естетичних здібностей дитини.

   Мистецтво сприяє духовному вдосконаленню людей, формуванню понять про загальнолюдські цінності та критерії оцінки як окремих явищ життя, так і подій, що кристалізуються в історичному досвіді народів — їхньому світогляді. Саме мистецтво покликане задовольняти одну з найвищих потреб людини — художню, яка інтегрує інтелектуальні, емоційні та моральні потреби.

   Література зближує мистецтво і основи науки про нього, поєднуючи почуття і розумову діяльність. Всебічні перспективи для цього мають уроки української та зарубіжної літератур, якщо вчитель не вимагає механічного нагромадження знань, а навчає дітей сприймати зміст твору,  роздумувати над окремими епізодами та характеристиками героїв, виявляти авторську оцінку, з'ясовувати роль художніх деталей, тобто не тільки озброює учнів основами історії та теорії літератури, а також розвиває навички  і уміння самостійно і творчо мислити, емоційно сприймати прочитане та співпереживати.

Педагогічний потенціал літератури бачиться особливо вагомим тепер, коли продовжується процес втілення в життя концепції української школи. Програми з української літератури для середніх і старших класів, підготовлені Інститутом педагогіки АПН України, з перших рядків попереджають, що «...художня література повинна вивчатися як мистецтво слова, як поетичне вираження духовного життя народу» [6, с.125].

   У зв'язку з цим література має розглядатися щонайперше у своїй органічній суті: як мистецька естетична система. Але, нажаль, більшість із запропонованого програмного та позапрограмного матеріалу спрямована на розвиток розумової сфери дитини. Тексти в основному дібрані за тематичним принципом з точки зору корисності змісту для розширення знань учнів. Естетичний та художній аспекти відбору матеріалів та розробки завдань не є пріоритетними при складанні змісту підручників та посібників. Де-не-де вони лише декларуються. У «класичному» переліку дисциплін навчальних планів майже не представлені культурологічні аспекти гуманітарних предметів.

    Практично не розроблена система вправ, які ставили б за мету розвиток розуміння мистецтва учнями, вияв їх особистісних емоційних якостей, розвиток художніх здібностей і смаків. Звідси і неспроможність формування власного дитячого світосприймання, нерозвинутість рефлексії, почуттів переживання і співпереживання. Тому дуже важливо вводити доступні сприйняттю учнів художньо-естетичні коментарі, розшаровувати той теоретичний «моноліт», на якому тримається зараз мистецтво слова в школі.

   Загальновідомо, що багато факторів та обставин діє на формування індивідуальності. Одна з вагомих функцій книг в активному сприянні вихованню у читача художніх смаків і уподобань. Літературний світ настільки розмаїтий, що дитині легко розгубитися в ньому. Зацікавленість книгою виникає і починає формуватися з дитячих років, тож формувати стійкий інтерес до читання, а потім формування художніх смаків у дітей потрібно професіонально. Таку літературно – просвітницьку роботу мають проводити батьки, вчителі початкових класів, учителі-словесники, шкільні бібліотекарі.

До мистецтва, ознаками якого  є досвід, мудрість і натхнення, у  пошуках істини життя людина звертається  постійно. У процесі сприймання, усвідомлення та осмислення трагічного і комічного, прекрасного і потворного, піднесеного і низького виховується і розвивається особистість. Адже мистецтво розраховує на підготовленого читача, здатного захоплюватись, хвилюватись переживаннями, відтвореними майстром. При сприйманні творів словесного мистецтва у школярів відбувається кореляція між інтелектуально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами. Естетичні почуття набувають нового характеру, переживання стають інтенсивнішими, змістовнішими і грають велику роль в емоцйному сприйнятті життя.

Художня література збагачує почуття індивіда, формує особливе ставлення до творів мистецтва, яке  в подальшому має супроводжуватись перетворенням їх ідей у сприйняті та осмислені людиною життєво значущі для неї парадигми буття, перетворенням зовнішнього культурного змісту в морально-естетичний світ особистості. Література, замикаючись на суб'єкті, гасне, оскільки вона завжди має потребу в співбесіднику, компаньйону.

Складовою мистецтва є  література, яка передає й «програмує»  особистісне емоційне ставлення  до світу, а також «...дозволяє увійти в сферу явищ і відносин, що мають  безумовну значущість для людини. Ця значущість немовби підкреслюється тим, що художня реальність — не звичайне явище буденного життя і не виступає перед людиною в якості об'єктивно неминучої, примусової життєвої обставини. Суб'єктивно людина стосовно до неї вільна, а це значить, що лише її привабливість, «заразливість» є єдиним ґрунтом для контактів з нею»[1,  с.240].

Літературно – просвітницька  діяльність вчителя повинна бути спрямована на створення умов, завдяки  яким учень може олюднити свої почуття, відкрити в кожному творі мистецтва  нові смисли. Адже, ставлення до мистецтва  суть характеристики людини, живе свідчення того рівня, на якому вона знаходиться. Завдяки художнім якостям смисл того чи іншого твору сприймається не тільки розумом, а й почуттями. І відгук на прекрасний твір мистецтва — це той рух душі, коли учень відчуває вірш, поему, пісню, оповідання, роман як відбиток захованого світу, відчуває самого себе ніби їх автором. Виникає розуміння, яке зближує читача і письменника, а разом з тим зароджується тотожність людини і світу. Зустріч окремої людини з новим твором мистецтва є фактом життя конкретної людини, що вписується у контекст всього пережитого і тим, що вона переживає, і цей факт її життя не може бути зрозумілим поза всім її життєвим контекстом. У засаду прилучення учня до художньої літератури має бути покладене усвідомлення ним своєї самоцінності, яка базується на  осмисленні свого незамінного місця в художньому процесі, свого значення як особистості, яка бере активну участь у формуванні мистецтва, а значить, прийняття на себе відповідальності і за долю мистецтва в сучасному суспільстві. Але доволі велика кількість старшокласників ще не готова до розуміння таких естетичних категорій, як художній образ, потворне і трагічне в мистецтві і т. п. Тільки частина школярів повною мірою усвідомлює різноманітні функції художньої творчості в сучасному світі, зв'язок мистецтва з суспільним життям, його впливом на розвиток емоційної та естетичної сфери особистості. Адже будучи частиною мистецтва, художня література виступає носієм цінностей суспільства і актуалізує естетичні знання, розвиває емоційну та інтелектуальну сферу дитини, створює реальні можливості ціннісного виховного орієнтаційного впливу. Досконалий твір впливає на почуття, естетичні переживання, які включають здатність стимулювати духовність і високі вчинки, протистояти культивуванню примітивних поглядів і смаків, вироблення непримиримості до підлості і жорстокості.

Залучення школярів до основ  поетики сприятиме, насамперед, вихованню  у них естетичного ставлення  до творів мистецтва слова, розвиткові почуттєвої сфери, збагаченню емоційного досвіду, а також стимулюватиме інтерес до книг, розвиватиме смак у відборі творів для самостійного читання та потребу самостійного розмірковування, рефлексії. Мистецтво слова, в кому постійно є підтекст, здатне навчити дитину бути обережною із словом, і з почуттям.

В основі процесу формування сприйняття літератури як мистецтва  завжди знаходиться особливе ставлення  людини, яке створює водночас як потребу у сприйманні художньої  творчості, так і здатність до неї. Поза особистісним відношенням  дитини до слова, сприйманням слова  в художньому контексті, почуттями, які супроводжують читання, неможливо  говорити про художню культуру. Освоєння художніх цінностей потребує співучасті, передбачає актуалізацію і збагачення дитячого досвіду, активізує творчу уяву, ініціює духовну свідомість. Потрібно бути дуже уважним під час ознайомлення дітей з мистецтвом, спостерігати за дитиною, відмічати, чи вдалося активізувати її духовні сили, які змогли б посприяти сприйманню мистецтва слова. Саме з такого повноцінного сприйняття народжується потреба стійкий інтерес до мистецтва слова. Тому літературно – просвітницький процес формування естетичного сприйняття учнями мистецтва слова повинен передбачати спеціально організований комплекс заходів, що враховує віддалену перспективу художньо-естетичного розвитку учнів.

Підготовлені належним чином  до оцінки літератури як мистецтва  слова не тільки на відтворюючому  рівні, але й на рівні активного, творчого розуміння, глибокого проникнення  в суть мистецького твору, учні зможуть  розвивати допитливість, самостійність, оригінальність; творчу самосвідомість, що виявляється у самопізнанні та самовдосконаленні; розвивати спостережливість, творчу уяву і фантазію; створювати оригінальне, високодуховне та морально значуще в будь-яких сферах соціальної практики.

 

 

 

 

2.2. Розвиток   творчих здібностей дітей завдяки використанню казок   у навчально – виховному процесі

 

 

   Серед творчих  проявів першокласників особливе місце посідає словесна творчість-первинна форма літературної творчості-спеціально організований, зумовлений мотивацією процес створення дитиною твору в будь-якій формі мовленнєвого висловлювання, що відповідає певним літературним нормам. Таким чином, словесна творчість – своєрідний пік або результат досить високого рівня розвитку мовлення,  уяви. Проте досягнення цієї норми можливе лише за певних умов: розвитку психічних процесів, насамперед творчої уяви, розвитку всіх сторін мовлення, багатого життєвого досвіду дитини, спеціально організованого  навчання та правильно обраного засобу розвитку словесної творчості. Молодші школярі вже повинні вміти вільно фантазувати, складати різноманітні оповідання, створювати казки за опорними схемами або сюжетними картинками, самостійно вигадувати образи та сюжети. Н.В.Гавриш., Є.П.Короткова., Н.П.Орланова., наголошують на важливості навчання творчого розповідання та називають провідні засоби розвитку словесної творчості: природа, фольклор, іграшки, театралізована діяльність, ілюстрації, розвиток поетичного слуху.[ 15, c. 12]

   Поряд з тим, одним із найбільш  ефективних та доступних засобів розвитку словесної творчості є казка, яка служить зразком побудови зв’язної розповіді, яскравих образів, літературної мови. Вона активізує дитячу фантазію, спонукаючи до творчості. У науковій літературі широко представлено систему методів роботи з казкою.

   Придумування продовження казки. Казки зазвичай не мають відкритого фіналу, навпаки закінчення доволі чітке й логічне: ріпку витягли, Колобка з’їла Лисиця, Попелюшка і Принц одружилися. Дітям пропонується ж поміркувати, що далі відбувалося в житті персонажів. Варіанти продовження у дітей будуть різними, залежно від рівня їхнього сприймання і аналізу казки, розвитку творчої уяви.

   Зміна кінцівки казки. Дітям пропонується змінити кінцівку казки, яка їх  не влаштовує, наприклад, у народних казках «Колобок», «Рукавичка», чи авторських, як-от  «Русалочка»,Г.Х.Андерсена тощо.