Проблема формування особистості у колективі у творчій спадщині А.С.Макаренко

«Принцип паралельної  дії» безмежно розширює виховні можливості вчителя. Колективна дія дає вихователеві-директорові  велику силу і при цьому силу надзвичайно  ніжну, говорив Антон Семенович, і ніякими уговрамі не можна зробити  того, що може дати правильно організований, гордий колектив.

 

«Спадкоємність поколінь»

     Тільки тоді  колектив може вважатися справжнім  колективом високої якості, коли  між всіма його членами   повились дружні, теплі взаємини.

«Тема дружби молодших учнів  із старшими — досконала неминуча тема, якщо тільки ви хочете організувати єдиний шкільний колектив», - говорив  Макаренко. «Треба добитися такого положення, щоб 8—9—10-річний хлопчик дивився  на старшого, на учня X класу, як на своє заповітне майбутнє, щоб він його любив... щоб він бачив в нім  щось вище, щоб старший був для  нього прикладом»[7,91].

З роками практичної виховної роботи Макаренко прийшов до висновку, що вік немає одним з обов'язкових, визначаючих початків у вихованні.

        Об'єднання  дітей різного віку в дитячих  установах дає великий виховний  ефект. Воно створює тіснішу  взаємодію віків, природну умову  «постійного накопичення досвіду  і передачі досвіду старших  поколінь, молодші отримують різноманітні відомості, засвоюють звички поведінки, робоче схоплювання, привчаються поважати старших і їх авторитет.

    Для організації  справжньої дружби між всіма  членами колективу, незалежно  від їх віку, Макаренко застосовував  спеціальне інструментування».

«У кожного старшого учня, — розповідав він, —обов'язково був так званий «корінець»... Кожен мав свого корінця в іншому класі, в іншому цеху, в іншому загоні. Проте вони завжди були разом. Це нерозлучна пара, це младший і старший брат, причому старший брат міцно тримає в руках молодшого. Якщо молодший нашкодив, якщо він стоїть перед загальними зборами, то обов'язково лунає голос:

—  А чий він корінець?

—  Володі Козиря.

—  Хай Володя Козирь дасть  пояснення.

І Володя Козирь — комсомолець, учень X класу, 17-річний хлопець —  вставав і говорив:

—  Прогавив, я його -ісправлю, не карайте»[7,95].

Такий дитячий колектив, який нагадуватиме сім'ю, є найвигіднішим  у виховному відношенні. У нім  «створюється турбота про молодших, пошана до старших, найніжніші нюанси товариських відносин». Малюки в  таких колективах не «варитимуться  у власному соку», а у старших, окрім турботи про молодших, з'явиться  велика відповідальність як за свої слова, так і за свої вчинки.

   

2.3 Самоврядування у дитячому  колективі

 «Створити характер, — писав Макаренко, — можна тільки дуже тривалою участю людини в житті правильно організованого, дисциплінованого, витриманого, гордого колективу»[11,13].

          Поновому розкриває Макаренко  необхідність самим ретельним  чином обдумувати і визначати  всілякі технічні моменти в  організації виховного процесу.  Від цього теж багато в чому  залежить успіх виховної роботи  в цілому. Уважно треба відноситися  і до того, що деколи називають  «дрібницею», «дрібницею». «Виховна  робота є перш за все робота  організатора», а «хороша організація  в тому і полягає, що вона  не випускає із виду найдрібніших  подробиць і випадків». Особливо  важливо визначити заздалегідь,  хто в колективі повинен відповідати  за ту або іншу справу, навіть  за таке незначне, як збереження  відра і ганчірки для прибирання. І ось цю відповідальність  за кожну справу з життя  колективу Макаренко називає  «технологічним моментом», необхідним  для парної організації (виховного  процесу

       Дитяче  самоврядування повинне стати  школою служіння суспільству;  воно покликане розбудити у  школяра відчуття господаря своєї  країни, прищепити уміння включатися  в «великі справи», потрібні  школі, державі. Самоврядування  в школі повинне бути направлене  на боротьбу за нову мораль, за   викорінювання тих рис  вдачі, котрі несумісні з цією мораллю.                  Організація громадської думки — одне з серйозних завдань дитячого самоврядування, оскільки тільки розвинена громадська думка приведе до того, що дитячий колектив стане справжнім суб'єктом виховання і кожна дитина звикне судити самого себе «судом своїх товаришів і судом своєї совісті». А в цьому і є вища свобода людини.

       Для  того, щоб життя колективу було  наповнене тисячами потрібних  і цікавих справ, які зближували  б дітей, примушували б їх  невпинно спілкуватися один з  одним, в колективах Макаренко  створювалася ціла мережа органов  колективу — постійних і тимчасових, призначалися різні комісії, діяла  система уповноважених і так  далі І разом з тим кожен  вихованець не тільки брав  участь в житті і справах  колективу, але і відповідав  в належній мірі за доручену  йому справу.

     Величезне  значення мало і те, що вихованці  Макаренко не просто виконували  доручене — на них лежала  турбота як про великі справи  колективу, так і про найменших.  Самоврядування, що охоплювало всі  області життя і роботи колективу,  щепило кожному вихованцеві уміння  бути господарем свого життя,  а також і навики діяча, будівельника  нового суспільства. І разом  з тим все це було великим,  цікавим, дуже серйозним і саме  педагогічною грою, грою, яка прийняла зрештою строгі колективні форми, в якій Колективні інтереси завжди були Пов'язані з колективною дисципліною.

       Макаренко  був переконаний, що між грою  і роботою немає такої великої  різниці, як багато хто думає.  «І вся історія окремої людини  як діяча і працівника може  бути представлена в розвитку  гри і в поступовому переході  її в роботу»[11,14]. Педагог повинен організувати цю гру, що «переростає в працю», і не тільки організувати, але і сам брати участь в ній.

        Гра  дітей і педагогів — це серйозна  справжня ділова гра, і, як всяка справа, вона повинна бути точно і чітко організована.

      У Макаренко  була вироблена «деталізована  система, що далеко йде, правив  і законів», в спеціальній «конституції»  визначалися обов'язки вихованців. Але з іншого боку, Макаренко  вважав зайвим визначати кожен  крок вихованця. Він будував  життя колективу так, щоб розкрити  перед хлоп'ятами широку можливість  творчості і в побуті, і в  роботі.

       Самостійність,  проте, не виховаєш теоретично  — потрібні регулярні вправи. Тому дитяче самоврядування повинне  бути так організоване, щоб діти могли вправлятися в самостійних рішеннях і діях.

      Право на  самостійність неприпустимо обмежувати  і рамками певного віку. Малюкам  і тим більше підліткам самостійність  потрібна не менше, чим старшокласникам, —адже завдатки громадянина виявляються з найранішого віку.Особливо важливе підтримувати прагнення до самостійності у тих «важких» підлітків, які і стали «важкими» із-за їх особливого «відчуття дорослості», зазвичай пов'язаного із загостреною вимогою зважати на їх думку. Таких підлітків тим більше треба постійно привертати до справ, важливих для всього колективу, находити застосування їх силам, що бурхливо ростуть.

 

СТВОРЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОГО  АКТИВУ

     В період  організації єдиного шкільного  колективу надзвичайно важливим  є процес утворення активу  з числа найбільш діяльних  і передових вихованців.

У колонії імені Горького кожен новичок зараховувався вихованцем. Добре проявивши себе у всьому житті колонії, вихованець отримував звання колоніста. Старший товариш урочисто вручав йому значок колониста, «Ось тобі значок колоніста, — говорив він. — Тепер ти будеш повноправним членом нашого колективу.

        У  комуні імені Дзержінського шлях  комунара позначався також «знаменним  кресленням руху: ось ти прийшов  в комуну, - ти тільки вихованець; ти вже пішов вперед, — ти  отримуєш звання комунара, нарешті,  ти ведеш інших, ти борешся  попереду, ти добре знаєш, за  що борешся, — ти отримуєш  звання коммунара-дзержінца... Цей  шлях не легкий, але завжди  незмінно радісний, бадьорий шлях  переможця»[9,78].

      У колективах  Макаренко було встановлене, що  колоніст чи комунар з момента зарахування його в члени активу відрізняється від вихованця ступенем участі в рішенні справ своєї установи і характером деяких прав і обов'язків. Першим правом активіста була довіра: йому були зобов'язані вірити на слово, якщо справа стосувалася його особисто.Звичайно, кожна дитяча установа може встановлювати для своїх активістів спеціальне звання і виробляти особливі їх права, стосовно своїх умов і контингенту. Але привілеї активістів повинні з'явитися в очах всіх вихованців справедливими, як результат великої роботи і заслуг активу перед колективом. Тому необхідно, говорив Антон Семенович, пред'являти до членів активу постійно великі льодові і дисциплінарні вимоги. «Тільки в цьому випадку організація активу має педагогічне значення.Створення активу у жодному випадку не повинне відбуватися самоплив, для нормального зростання активу необхідно додати йому певні організаційні форми, треба мати список членів активу і стежити, щоб звання членів активу не зробилось фікцією.

       Виявляти  нових членів активу, об'єднати  і захоплювати їх енергійною  роботою в колективі — ось  першорядне завдання педагога-організатора.

 

ОРГАНИ КОЛЕКТИВУ

«Сила громадської думки  в дитячому колективі — абсолютно  матеріальний, реально відчутний  чинник виховання...— указував Макаренко.—  Тільки відсутністю в школі організованої  громадської думки можна пояснити безпорадність вихователів...»[6,267].

Організація громадської  думки є одной з найсерйозніших завдань в роботі педагогічного колективу. Педагогічний колектив направляє роботу дитячого колективу так, щоб воля педагогів   і воля  колективу   вихованців  були єдиними. Єдність волі і інтересів дитячого колективу повинні бути пов'язані з єдиною формою роботи, з єдиним дитячим самоврядуванням,і нарешті, із спілкуванням, зіткненням всього колективу.

       Колектив, казав Макаренко, це вільна група трудящих, об'єднаних єдиною метою, єдиною дією, організована, забезпечена органами управління, дисципліни і відповідальності.

     Таким чином,  в дитячих установах видне  місце повинні зайняти його  органи. Робота цих органів непротіворечит  принципам єдиноначальності. Загальні  збори. А. С. Макаренко надавав  загальним зборам особливе значення. «Загальні збори всіх вихованців, - указував він, - повинно розглядатися  адміністрацією і вихованцями  як головний орган самоврядування, його авторитет повинен неухильно  підтримуватися всіма силами  установи»[7,108].

Загальні збори — це постійний контроль діяльності колективу. Необхідно, щоб перед загальними зборами завжди стояли широкі завдання всієї дитячої установи, завдання завтрашнього дня, перспективи установи, указував Макаренко. «Основною темою  всієї роботи зборів повинен бути рух вперед, розквіт установи, поліпшення виховної роботи, успішності... Навіть питання про поведінку окремих  вихованців повинні розглядатися завжди перш за все з погляду аналізу, наскільки поведінка цих вихованців допомагає або протидіє загальному руху установи вперед»[11,16].

       Макаренко  був переконаний, що серйозна  провина будь-якого з вихованців  не может бути, за дуже рідкісними  виключеннями, прихований від колективу. Бесіда  вчителя наодинці з вихованцем, що провинився, завжди залишить останнього в свідомості своєї Незалежності від громадської думки колективу, його мораль складатиметься у  формах індивідуальних РОЗРАХУНКІВ З ВЧИТЕЛЕМ.

      Макаренко  категорично пропонував провину  вихованців передавати не тільки  на розгляд колективу, але і  на його рішення. Тоді вихованці  будуть поставлені перед необхідністю   брати   активну участь в   суспільній   боротьбі, і «кожен  учень, що пережив емоцію рішення  і засудження, тим самим притягувався  б до досвіду етичного життя».

       Макаренко  дав ряд певних і конкретних  вказівок про загальні збори  дитячого колективу. Абсолютно  неприпустимим вважав він з  боку адміністрації чинити тиск  на збори, загрожувати вихованцям  або залякувати їх.

       Не можна  допускати шкідливих і помилкових  ухвал загальних зборів. Невірні ухвали бувають виключно тому що само   керівництво   допустило   помилки:   очевидно, настрій загальних зборів і його рішення не були добре підготовлені окремими органами самоврядування, комсомольською і піонерською організаціями, активом колективу.

        Правильно  організована громадська думка  відображає дійсно загальну волю.

      Добитися  прояву загальної волі, можна  тільки тоді, коли дитячий колектив, як і всякий інший соціальний  організм, буде побудований по  строгій системі повноважень,  передаваних ширшими організаціями  вужчим, коли разом із створенням  в колективі твердо встановлених  положень і правил, обов'язкових  для всіх членів колективу,  визначені і строгі межі повноважень  всіх органів колективу.

Рада командирів. Центральним органом, провідним всю поточну роботу в колективах Макаренко, була Рада командирів, інакше Рада колективу, який в основному складався з командирів первинних колективів. Таким чином, організація дитячого колективу повинна починатися з первинного колективу.

        У  Макаренко основною ознакою організації  первинного колективу була виробнича ознака.Ці підрозділи  повинні   відчувати   свою   єдність,   спаяність з рештою підрозділів первинного колективу,  повинні мати свої обов'язки, свій борг, свою відповідальність.

      Важким  питанням вважав А. С. Макаренко  питання про розділ первинного  колективу, про ту фігуру, яка  повинна керувати їм, відповідати  за нього. Така особа за типом  своєї влади повинна бути єдиноначальником, але в той же час і уповноваженим  всього первинного колективу.