Природа як засіб єстетичного виховання дошкільника

ЗМІСТ 
ВСТУП

        В останні роки зросла увага  до проблем теорії та практики  естетичного виховання як найважливішого  засобу формування ставлення  до дійсності, засобу морального  і розумового виховання, тобто  як засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

Р. Тагор  казав: «Не можна ростити повноцінну людину без виховання в ньому почуття прекрасного ...»

 Про  вплив краси (естетика, як відомо, наука про прекрасне, а естетичне виховання є прилучення до прекрасного в усіх йогопроявах) написано і сказано чимало. Ще стародавні греки вважали, що краса, міра, гармонія не тільки еталони явищ природи або творів мистецтва, а й принципи суспільного життя.

 Дитина  з раннього дитинства відкриває  і досліджує навколишній світ, він тягнеться до гарного, яскравого відчуває радість спілкування з природою. Він відкриває для себе світ в різноманітних фарбах і звуках.    

В.А. Сухомлинський писав «Світ, що оточує дитину, - це перш за все світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. »

Проблема  формування естетичного досвіду  дошкільників та молодших школярів засобами природи ґрунтується на комплексі  питань, які активно досліджуються  в психолого-педагогічній літературі. У роботах М. Киященка, Л. Пєчко, В. Самохвалової Васютинська Т. ,Долинна О. ,Косачова Л. В., Половіна О. А., Донченко О. В.  Поніманська Т., Е Тіхеева,тощо ми зустрічаємось із плідними спробами дослідження шляхів та умов формування естетичного досвіду особистості фахівці з дошкільного виховання

     . Актуальність даної теми зумовлена демократичними змінами в суспільстві та гуманістичною концепцією освіти. Проте в значній частині сучасних навчальних закладів спостерігається тенденція до перевантаження інтелектуальної сфери особистості порівняно з емоційно-образною, що призводить до деформації чуттєвого сприймання, згасання творчих здібностей дітей.  Естетичне виховання повинно стати базовим компонентом, основою будь-яких освітніх систем, адже орієнтує особистість на пошук краси і гармонії у навколишній дійсності та у самій собі.

     Формування  художньо-естетичної культури, творчих  здібностей особистості, виховання  естетичних смаків, почуттів, потреб набуває  особливої значущості саме в дошкільному  віці, оскільки знання, вміння та навички, отримані в ранньому дитинстві, значним чином впливають на її подальший розвиток. Завдання та шляхи реалізації естетичного виховання дітей дошкільного віку визначені Законом України „Про дошкільну освіту", Національною державною комплексною програмою естетичного виховання, Базовим компонентом дошкільної освіти, проектом „Дошкілля".

     Предмет дослідження – форми роботи по естетичному вихованню дошкільників засобами природи.

     Об'єкт  дослідження –  естетичне виховання дошкільників.

     Мета  роботи: розглянути особливості  естетичного виховання у дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

     Завданнями  роботи є:

1. Вивчити педагогічні основи естетичного виховання старших дошкільників;
2. Розглянути історичні аспекти даної теми;
3. Розкрити значення природи в естетичному вихованні дошкільників;
4. Виявити основні шляхи та методи естетичного  виховання дітей старшого дошкільного віку засобами природи.

     Методи  дослідження:

     - вивчення педагогічної і методичної літератури з проблеми дослідження;

     - спостереження за діяльністю дошкільників;

     - вивчення роботи ДНЗ з проблеми естетичного виховання дошкільників;

     -  дослідницька робота;

База  дослідження:  ДНЗ № 15 «Казка» г. Антрацит.

Глава 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

1.1. Історичні аспекти  естетичного виховання дошкільників в Росії і Україні.

О.В. Донченко 

         Проблема виховання гармонійно розвиненої, ініціативної, творчої особистості з самостійними духовними орієнтирами є сьогодні універсальною для гуманітарних галузей вітчизняної науки, тому в центрі уваги сьогочасних досліджень є знаходження оптимальних шляхів і засобів, що ефективно впливають на розвиток естетичної та моральної свідомості особистості з раннього дитинства. Вирішенню окресленої проблеми значною мірою сприятиме вивчення, узагальнення та творче переосмислення історико-педагогічного досвіду з метою подальшого використання його найбільш прогресивних положень у сучасних дошкільних навчальних закладах.

         В області природознавської роботи в дитячих установах в цей час не було певних директив. Що ж робили установи? Спостережень за сезонними явищами, реєстрація їх у вільних дитячих малюнках, збір кольорів і листя для прикраси приміщення, використання природи як дидактичного матеріалу, догляд за тваринами: кішкою, собакою — ось те мало що, що робилося установами в цій області. Проте вже роки 1919, 1920, 1921 є роками перших спроб створення планомірно організованої, методично продуманої роботи за природою в дошкільних установах.

     У I9I9 р. був скликаний I Всеросійський  з'їзд по дошкільному вихованню. Він проходив в атмосфері гострої боротьби із захисниками «школи, політики», що стоїть зовні, з теорією вільного виховання. На нім ставиться завдання і мета дошкільного виховання — гармонійний розвиток особи. Одним із засобів досягнення цієї мети проголошується залучення до природи. Так, в дебатах по доповіді Д.Н. Лазуркиной, говориться про необхідність учити дітей логічно мислити без містики і релігійності. Е.И. Тіхєєва на цьому з'їзді закликає дошкільних працівників наближати хлопців до природи.

     Матеріали з'їзду з'явилися своєрідною програмою  організації роботи по природознавству  в дошкільних установах. Стає характерним  пошук умов активного спілкування  дітей з природою: організація  городу, квітника, саду, пристрій живих  куточків.

     Починається і підготовка вихователів до роботи з дітьми в природі. Затвердження природи як джерела розвитку дітей вимагало відповідної освіти педагогів. У зв'язку з цим в учбовий план курсів по підготовці інструкторів і керівників дошкільних установ при інституті дошкільного виховання (Москва) був включений загальний курс природознавства, який знайомив слухачів з основами природознавства. Крім того, вихователів знайомили і з різними формами організації роботи в природі з дітьми (досліди, екскурсії і так далі).

     У післявоєнні роки рівень виховно-освітньої роботи в дитячому саду став значно вищий. Цьому сприяли і методичні рекомендації по різних розділах. Так, в 1947 р. видається методичний лист «Знайомство дітей з природою». Робота по ознайомленню дітей з природою завоювала міцне місце в радянському дитячому саду. Проте, вихователі стикалися з великими труднощами при відборі матеріалу і підношенні його дітям. У листі підкреслювалося, що знайомити дітей з природою необхідно в повсякденному житті, на заняттях, по заздалегідь розробленому плану і під керівництвом вихователя. Велике місце в листі відводилося вмісту і методиці роботи з дітьми в різних вікових групах.

     У 1954 р. С.А. Веретенникова готує методичний лист «Ознайомлення дітей з природою», в якому розкриваються завдання ознайомлення дітей з природою; програма, що містить об'єм уявлень про тварин, рослини, деякі відомості про сезонні явища природи; дороги і засоби ознайомлення дітей з природою.

     Вже в кінці ХІХ століття було визначено такі два шляхи ознайомлення дітей дошкільного віку з природою: теоретичний (казки, розповіді про світ природи, ознайомлення з різноманітними явищами природи та їх пояснення, що супроводжується демонстрацією) та практичний (спостереження, догляд за рослинами і тваринами). 

              Краса в природі об'єктивна, але вона не завжди виступає як краса, якщо не звертати увагу учнів на фарби  весняних сходів, голубизну лісової  далечіні,  захід  сонця.  Для  духовного  розвитку  людини естетичне ставлення до світу є об’єднувальною ланкою між теорією і практикою.  Світ  треба  пояснювати,  змінюючи  його,  і  змінювати, пояснюючи, те й інше – естетична інтерпретація ставлення до світу.

Історія педагогічної думки в кращих її досягненнях  говорить про те,  що  природа  є  могутнім  засобом  естетичного  розвитку Так, автор теорії і методики дошкільного виховання, Н. Лубенець була переконана, що тісне спілкування дитини з природою — це «найкращий спосіб зміцнити сили дитини». Педагог стверджувала, що дитячий садок намагається всіма засобами «наблизити дитину до природи, з раннього віку розвиває в неї любов до її краси та інтерес до її явищ».

           Пропагандист національного виховання, організатор дитячих дошкільних закладів в Україні С. Русова підкреслювала, що природа «в усій її непереможній красі» є засобом виховання почуття краси та збудження естетичних настроїв, «джерелом естетичних впливів на дитину». На мій погляд, педагог цілком мала рацію, коли наголошувала на виховному впливі праці дітей у природі, під час якої в них також розвивається відчуття краси.

          Величезну роль природи у формуванні особистості дитини підкреслював відомий вітчизняний педагог, автор творів «Виховний ідеал», «Система навчання», «Виховна роль мистецтва», «Засади естетичного виховання»

Г. Ващенко. Він був переконаний, що природа є джерелом найчистіших наших радощів, і що «небо, дерева, квіти — все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і має покласти основи любові до рідної природи».

           На думку педагога, мистецтвознавця і теоретика естетичного виховання Ф. Шміта, взагалі естетичне виховання повинно здійснюватися «не в музеї, а в природі».

          Висвітлюючи питання значення природи в естетичному розвитку дитини, видатний український композитор К. Стеценко вважав, що порушення теми природи в музичних творах «сприяє вихованню у дітей любові до оточуючої природи, пробуджує кращі порухи душі». У зв'язку з цим, однією з провідних тем його колядок, щедрівок, пісень, написаних спеціально для дошкільників, є природа.

     Якщо обмежитися  вітчизняними  прикладами,  то  варто  звернутися  до творчості  К.Д.  Ушинского.  Це  ім'я  і  сьогодні  залишається  зразком живого  зв'язку  теорії  і  практики  виховання  засобами  природи.

     ”Природа, - писав  К.Д.  Ушинський, - є  один  з  могутніх  агентів  у вихованні людини, і найретельніше виховання без участі цього агента завжди  буде  відзиватися  сухістю,  одноманітністю,  неприємною штучністю“. [ 32, с. 140 ]

       І хоча природа, як відомо, не  ставить перед собою мети виховання,  усе-таки  прекрасний ландшафт, на глибоке переконання