Народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Народна іграшка є специфічним витвором, має пізнавальну цінність для  дитини, відображає явища реального  світу в доступних їй формах, несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею. Використання її в роботі з дітьми урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сфери  пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної культури навички. Дитина сприймає народну  іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Таким  чином, українська народна іграшка  посідає важливе місце в системі  засобів формування творчої активності дітей, вона унікальним чином інтегрує в собі побутові, мистецькі, педагогічні  традиції і підтверджує нерозривність  становлення окремої людини і  людства. Іграшка – це засіб виховання  дитини, зрештою, ідеологія. Без неї  не можна виростити патріотів. Відтак народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну [8, c. 56].

 

 

 

4. Види української народної іграшки, їх зміст

 

       Українська народна «іграшкова культура» складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак.

       Серед розмаїття предметів, що  оточують дитину з перших днів  життя, особливе місце посідають  іграшки. Вони для неї є «узагальненими матеріальними та етичними еталонами предметного світу, засобом передачі культурного досвіду поколінь, носіями тих способів дії, які малюк має засвоїти в певному віці» [32, с. 66].

У системі  педагогічних засобів впливу на дитину іграшки відіграють самостійну роль. Лише за умови системного підходу  до формування асортименту іграшок  для певної вікової групи вони стають повноцінним компонентом предметного розвивального оточення дитини.

Визначальний  системотвірний чинник формування асортименту  іграшок – ігрова діяльність, зміст  якої змінюється в процесі її розвитку. У ранньому віці ознайомлювальна  предметно-ігрова діяльність з часом  переходить у відображувальну, а потім – у сюжетно-відображувальну діяльність. Остання на початку дошкільного дитинства створює передумови для виникнення сюжетно-рольової гри. Відповідно змінюється і функція іграшки (або іншого ігрового предмета). Спочатку дитину цікавить сам предмет, потім його особливості, співвідношення з іншими предметами. Згодом малюка вже цікавить не сама дія з предметом, а її результат. На цьому етапі іграшка є засобом дії. На початку другого року життя діти починають розуміти призначення предметів. Іграшки мають стимулювати виникнення ігрових цілей та способів дії, притаманних наступному, вищому етапу розвитку ігрової діяльності. Водночас властивості та якості іграшок мають бути близькі і доступні дитині певного віку [32, с. 67].

Ще один параметр, за яким формується система ігрових засобів, – педагогічна класифікація іграшок, відповідно до якої вони розрізняються за:

– ступенем готовності (готові, збірно-розбірні, напівфабрикати, матеріали для виготовлення іграшок-саморобок);

– матеріалом (іграшки з деревини, тканини та хутра, паперу, гуми, пластмаси, металу, інших матеріалів);

– розміром – дрібні (до 10 см), середні (співмірні руці дитини), великогабаритні (від 35 см);

• за художньо-образним рішенням (умовні, прототипні, реалістичні);
• за видовою належністю (дидактичні, музичні, сюжетно-образні, технічні, спортивні, театральні). [32, с. 68]

Українська  народна "іграшкова культура" складна й розмаїта. Для того щоб  її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. Найбільш простою та прямолінійною класифікацією О. Найден вважає поділ на дві групи:

1. Іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні фактори: ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи, "барині", "куми";

2. Іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної механічної дії: деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця, хихички. [28, с. 45]

Більш структурованим О. Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені: іграшки з дерева, глини, тканини, соломи, трави, паперу, кори, кістки, плодів різних рослин, тіста, сиру.

Також науковець виділяє поділ  за образно-ігровими та типажно-функціональними  ознаками:

• антропоморфні образи-ляльки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, комбіновані з різних матеріалів);
• зооморфні образи – свійські й дикі тварини: бички, цапки, свинки, баранці, козлики, корівки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, сиру).
• іграшки, які імітують "дорослі" - меблі, посуд інші предмети побуту, знаряддя праці (шафи, стільці, столи, лавки, миски, глечики, колиски, візки, граблі, сокири). [29, с. 78]

О. Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою регіон або місцевість створення іграшок: іграшки Львівщини, Харківщини, Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини.

Отже, охарактеризуємо види народних іграшок за матеріалом:

1. Іграшки з дерева. Це – деркачі, і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками.

За особливостями  формування дерев’яні іграшки можна  поділити на:

• іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева - вирізуванням, виточуванням;
• іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно  від з’єднання іграшки поділяються  на:

• нерухомі - іграшкові меблі, сани, скрипочки;
• рухомі - візочки, тачки, деркачі.

2. Іграшки з глини. Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики (свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаємо свищиків-птахів.

3. Іграшки із соломи, лози, трави, сиру та інших матеріалів. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, брязкальця у форм кулі, "дзеркала", тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, "павучків".

4. Ляльки з тканини. Народні ляльки-іграшки, безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби). Дану класифікацію підтримує Л. Герус [5].

Класифікація іграшок (за Є. Фльоріною) [33, c. 171]

• Моторно-спортивні і тренувальні іграшки (м'яч, обруч, кеглі, пірамідки, мозаїка).
• Іграшка сюжетна, іграшка-образ: люди, тварини, транспорт, меблі.
• Творчо-трудова іграшка – напівфабрикати, з яких дитина сама створює образ і потім грається (різноманітні будівельні матеріали, конструктори, розбірні моделі).
• Технічна іграшка:

а) сюжетні іграшки, що знайомлять дітей із зовнішнім виглядом технічних предметів (підйомний кран, транспортер);

б) іграшка, яка демонструє фізичні закони або процеси (іграшкові фотоапарати, калейдоскопи, моделі літаків);

в) іграшка, розрахована на дитяче конструювання і технічне винахідництво (конструктори, будівельні матеріали і напівфабрикати).

• Настільні іграшки – іграшки, спрямовані на вирішення різноманітних дидактичних завдань: розвиток кмітливості, винахідливості, уваги, швидкого орієнтування у формі, кольорі, розмірі, логічного мислення (парні картинки, лото, шашки, шахи, ігри-подорожі).
• Весела іграшка – іграшка, що призначена для забави, розваги.
• Музичні іграшки (пташки, що співають, брязкальця, цимбали, ксилофони та ін.).
• Театральні іграшки (персонажі тіньового і лялькового театрів, набори для ігор-драматизацій, іграшкові прикраси) [33, c. 171].

 

Сучасна класифікація дитячих іграшок [33, c. 172]

За станом готовності:

• готові;
• збірно-розбірні;
• заготовки і напівфабрикати для іграшок-саморобок;
• набір різних матеріалів для створення іграшок-саморобок.

За видом cировини:

• дерев'яні;
• пластмасові;
• металічні;
• з тканин;
• гумові;
• з паперу і картону;
• з кераміки, порцеляни і фаянсу;
• з дерев'яних матеріалів, пап'є-маше;
• з нових синтетичних матеріалів.

           За розміром:

• дрібні (від 3 до 10 см);
• середні (від 10 до50см);
• великогабаритні (відповідно до росту дитини в різні вікові періоди). 
  

           За функціональними властивостями:

• прості, без рухливих деталей;
• з рухливими деталями, механічні (у тому числі із заводними та інерційними механізмами);
• гідравлічні;
• пневматичні;
• магнітні;
• електрифіковані (у тому числі електротехнічні, електромеханічні, радіофіковані, на електронній елементній основі);
• електронні (на комп'ютерній основі);
• набори іграшок (або деталей), пов'язаних між собою за призначенням або функціональною ознакою;
• ігрові комплекти, поєднані спільною темою.

За художньо-образним вирішенням:

• реалістичні;
• умовні;
• конструктивні [33, c. 172].

Класифікація  іграшок за видовою належністю досить умовна. До дидактичних іграшок, крім сенсорних, настільно-друкованих та конструктивно-будівельних, часто відносять і музичні, серед  театральних виокремлюють святково-карнавальні [32, с. 10]. Досить поширеними є книжки-іграшки [14].

           Таким чином, підсумовуючи вище викладене можна стверджувати, що існує значна кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна традиційна іграшка, є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини певні буттєво-пізнавальні модуси, упроваджують у свідомі й підсвідомі сфери дитини першооснови національно-культурної екзистенційності. Стратегія виховання на традиційній іграшково-ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів

                                              Висновки до розділу І

 

Вивчивши  теоретичні засади виховання дітей  дошкільного віку засобами народної іграшки можна зробити наступні висновки:

1. На нашу думку важливим є виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, у якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.
2. Іграшки, знайдені під час розкопок дитячих поховань, були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту, їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою оволодіння дітьми навичками майбутньої діяльності.
3. Перші іграшки були в Давній Греції та Римі, Давньому Китаї, Давньому Єгипті, Італії. У кожному регіоні є народні традиції у виготовленні дитячих іграшок. Відповідно до традицій регіону іграшки відмінні за формою, кольором, технікою виготовлення, візерунком, оздобленням
4. Дослідники підкреслюють, що дитина має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об’єкт гри, а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення.
5. З народною іграшкою, створюються сприятливі умови для формування моральних якостей: любові до рідного краю, а через неї – до Батьківщини, поваги до творців прекрасного; виховуються дружні відносини між дітьми, формується вміння використовувати вільний час для цікавої і корисної роботи.
6. Народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки. Іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні та духовні здобутки української культури, сприяє формуванню творчо активної особистості – продовжувача народних традицій.

        Подальші дослідження народної  іграшки вбачаємо у вивченні  специфіки їх використання в  практиці виховання дітей на  сучасному етапі.