3.2 Характеристика матеріально  – технічних умов  виробництва

 

     Матеріально-технічне забезпечення – традиційна сфера діяльності підприємства, що супроводжує будь-який процес виробництва продукції чи надання послуг. Завдання покладені на цю службу, – різноманітні, відповідальні та динамічні. Їх характер, не дуже відрізняючись за змістом, в умовах ринкової економіки набуває нового значення.

    Проаналізуймо матеріально – технічні умови  заданого підприємства.

    Виробнича потужність – це максимальний обсяг продукції, який може виробити підприємство за визначений проміжок часу при ефективному використанні спожитих ресурсів.

    Виходячи  з даних таблиці 7 побудуємо графіки  динаміки основних техніко – економічних  показників.

    Табл. 7

   Побудуємо графік динаміки обсягу видобутку.

     Рис. 12

    

     Як  видно з графіку максимальний видобуток був отриманий в 2місяці, (в червні) аналізованого року, на мінімальний в 9місяці (в вересні)

     Побудуємо секторну діаграму структури собівартості продукції по місяцях аналізованого періоду.

     Рис. 13

    

     Як  видно з графіку собівартість продукції в усіх місяцях звітного року приблизно однакова  дорівнює приблизно 340 грн/т. 
 
 

     3.3 Класифікація витрат  підприємства та  побудова економіко-математичної моделі 

     3.3.1 Класифікація витрат

     Прийняття фірмою тих або інших рішень припускає  наявність інформації про попит  на товари, що випускаються нею, і про  витрати їхнього виробництва. Але  перебування оптимального рішення  вимагає також знання цілей, які ставить перед собою підприємство. Традиційна теорія фірми ґрунтується на принципі одержання максимального прибутку, тобто На принципі максимізації різниці між доходами й витратами підприємства. Ґрунтуючись на цій передумові, можна описати поводження підприємства і науково обґрунтувати   рішення, які воно приймає. Функція максимізації прибутку виконується за рахунок одержання як можна більшої різниці між доходами й витратами підприємства: П = R – C. Тому розглянемо насамперед категорію витрат..

     Витрати визначаються як вартість витрачених ресурсів у фактичних цінах їхнього придбання. Ці витрати економісти називають бухгалтерськими. Відповідно до другого підходу – як вартість інших благ, які можна було б одержати при найбільш вигідному використанні тих же ресурсів. У цьому випадку говорять про альтернативні витрати.

     Для оцінки діяльності підприємства визначальне  значення має категорія альтернативних витрат. Альтернативні витрати виникають  в умовах обмежених ресурсів, і  тому всі бажання людей не можуть бути задоволені. Якби ресурси були безмежні, то жодна дія не здійснювалася б за рахунок іншого, тобто альтернативні витрати будь-якої дії дорівнювали б нулю. Очевидно, що в реальних умовах при обмежених ресурсах альтернативні витрати позитивні.

     Бухгалтерські витрати разом з альтернативними витратами складають загальні витрати фірми.  
 

     В економічній теорії зміст терміна  «прибуток» не збігається з трактовкою, яку він одержав у бухгалтерії. Бухгалтерський прибуток розраховується як різниця між загальною виручкою і грошовими витратами на придбання ресурсів. Економічний прибуток від реалізації товарів і послуг являє собою різницю між виручкою від продажу і загальних витрат на ресурси, які використані у виробництві даних товарів і послуг. Очевидно, що бухгалтерський прибуток перевищує економічний на величину альтернативних витрат, які бухгалтер не враховує. Тому критерієм успіху підприємства є не бухгалтерський, а економічний прибуток. Якщо альтернативні бухгалтерські витрати перевищують доход, то негативний прибуток називають збитками підприємства.

     Для збільшення свого прибутку підприємство прагне мінімізувати свої витрати. Але  що це значить?

     Для відповіді на це питання ми повинні  глибше розібратися в процесі  формування й видах витрат підприємства.

     Як  уже відзначалося, поводження підприємства принципово розрізняється в залежності від того, у якому з двох періодів – короткостроковому або довгостроковому – воно функціонує.

     Розглянемо  діяльність підприємства в короткостроковому  періоді.

     При випуску продукції одні витрати  підприємства носять постійний характер, інші – перемінний.

     Постійні  витрати – це витрати на утримування  будинків, оренду землі, капітальний  ремонт, адміністративно-управлінські витрати тощо. Вони постійні в тому розумінні, що їхня величина в короткостроковому  періоді не змінюється зі збільшенням обсягу виробництва. Більш того, вони існують навіть тоді, коли продукція взагалі не випускається.

     Поняття постійних витрат може бути проілюстроване на  рисунку 3.1. Відкладемо на осі  абсцис кількість продукції, що випускається (Q), а на осі ординат – витрати (С). Тоді   лінія   постійних витрат буде  являти   собою  

константу, яка рівнобіжна осі абсцис. Вона позначається FC. Оскільки зі збільшенням  обсягу виробництва постійні витрати, що приходяться на одиницю продукції, зменшуються, то крива середніх постійних витрат (AFC) має негативний нахил (див. рис. 3.2). Середні постійні витрати розраховуються по формулі: AFC = FC/Q.

     

       Рисунок 3.1 – Постійні витрати            Рисунок 3.2 – Середні постійні витрати

     Перемінні витрати – це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва. До перемінних витрат відносяться витрати  на сировину, електроенергію, оплату праці, витрати на допоміжні матеріали. Навідміну від постійних витрат, величина яких не залежить від змін у виробництві, перемінні витрати збільшуються або зменшуються пропорційно випускові продукції. На початкових стадіях виробництва перемінні витрати зростають більш швидкими темпами ніж виробнича продукція [16, с. 225]. В міру досягнення оптимальних обсягів випуску (у крапці Q₁) темпи росту перемінних витрат знижуються. Однак подальше розширення виробництва приводить до прискорення росту змінних витрат (див. рис. 3.3).

     

     Рисунок 3.3 – Змінні витрати

     Середні змінні витрати (AVC) визначаються як відношення перемінних витрат на обсяг виробництва: AVC = VC/Q.

     При досягненні оптимального розміру виробництва  середні змінні витрати стають мінімальними (див. рис. 3.4).

     

     Рисунок 3.4 – Середні змінні витрати

     Середні змінні витрати відіграють важливу  роль в аналізі економічного стану  підприємства: положення його рівноваги  й перспектив розвитку – розширення, скорочення виробництва або виходу з галузі.

     Загальні  витрати (ТС) – сукупність постійних  і змінних витрат фірми (ТС = FC + VC).

     Графічно  загальні витрати зображуються в  результаті підсумовування кривих постійних  і змінних витрат (див. рис. 3.5).

     

     Рисунок 3.5 – Загальні витрати підприємства

     Середні загальні витрати (АТС) являють собою  частку від розподілу загальних  витрат (ТС) на обсяг виробництва (Q): АТС = ТС/Q.

     Середні загальні витрати можна також  одержати шляхом додавання середніх постійних і середніх змінних витрат: АС = AFC + AVC.

     Графічно  середні витрати зображуються підсумовуванням  кривих середніх постійних і середніх змінних витрат і мають U – образну  форму (див. рис. 3.6).

     

     Рисунок 3.6 – Середні загальні, середні змінні й середні постійні витрати

     Роль  середніх витрат у діяльності підприємства визначається тим, що їхнє порівняння з ціною дозволяє визначити величину прибутку, який розраховується як різниця  між загальною виручкою і загальними витратами. Ця різниця служить критерієм вибору правильної стратегії й тактики підприємства. 

     Понять  загальних і середніх витрат буває  недостатньо для аналізу поводження підприємства. Тому економісти використовують ще один вид витрат – граничні [16, с. 227].

     Граничні  витрати (МС) – це збільшення загальних витрат на виробництво додаткової одиниці продукції.

     Граничні  витрати одержують як різницю  між витратами виробництва n+1 одиниць  і витратами виробництва n одиниць  продукту.

     Оскільки  при зміні обсягу випуску постійні витрати FC не міняються, зміна граничних витрат визначається лише зміною перемінних витрат у результаті випуску додаткової одиниці продукції. Отже, математично граничні витрати можна виразити так: MC = VC_n+1 – VC_n;

           MC = , (3.5)

     де  Δ – мала зміна чого-небудь;

          d – похідна, що в економіці  інтерпретується як гранична  величина функції. Першої похідної  функції перемінних витрат по  випуску продукції є граничні  витрати.

     Графічно  граничні витрати зображуються наступним  чином (див. рис. 3.7).

     

     Рисунок 3.7 – Граничні й середні витрати 

     Проаналізуємо основні співвідношення між середніми  й граничними витратами.

      1. Розміри граничних і середніх витрат мають винятково важливе значення, оскільки від них, у першу чергу, залежить вибір підприємством обсягу виробництва.

     2. МС не залежать від FC, тому  що FC не залежать від обсягу  виробництва, а МС – це приростні  витрати.

     3. Доки МС менш АС, крива середніх  витрат має негативний нахил.  Це означає, що виробництво  додаткової одиниці продукції зменшує середні витрати.

     4. Коли МС рівний АС – це  значить, що середні витрати  перестали зменшуватися, але ще  не почали рости. Ця крапка  мінімальних середніх витрат (АС = min).