Сутність, роль та задачі комерційної роботи на торгівельному підприємстві

    Договір є засобом, що регулює  відносини партнерів  у здійснені господарської  діяльності і визначається як згода сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення зобов’язань. Договір виконує такі функції:

• Юридично закріплює відносини між партнерами, що надає характер зобов’язань, виконання яких захищено законом;
• Визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;
• Передбачає способи забезпечення і наслідки їх невиконання.

    З економічної точки  зору укладення договорів, зокрема купівлі-продажу, поставки, має суттєвий вплив на товарообіг підприємства. Так, уклавши  договір з покупцем, підприємство торгівлі може планувати виконання своїх зобов’язань таким чином, щоб його транспортні витрати й витрати по зберіганню товару були мінімальними, що, у свою чергу, суттєво впливає на ціну товару.

    Характерними  рисами договору є:

1. Особливий суб’єктивний склад договору. Як правило, представлено дві сторони. Суб’єктами договору можуть виступати не тільки юридичні особи, й індивідуальні підприємці, зареєстровані в встановленому порядку як суб’єкти підприємства.
2. Плановий характер договору зумовлений тим, що підставою його укладення може бути планове завдання, яке обов’язкове для обох чи однієї із сторін. Договори з участю громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, є переважно не плановими.
3. договір спрямовується на безпосереднє обслуговування основної діяльності суб’єкта комерційного підприємства. Зміст договору становлять умови, за якими передаються, приймаються і сплачуються товари, виконуються роботи, надаються послуги з метою здійснення комерційної діяльності, а не з метою особистого (сімейного, домашнього) споживання.
4. Для деяких видів договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, біржових угод, встановлюються окремий порядок їх укладення, обліку та реєстрації.
5. У будь-якому випадку сторони договору повинні бути незалежними. Виключається владне підпорядкування однієї сторони іншою. Йдеться про те, що дії за договором взаємно задовольняють учасників (контрагентів) і носять еквівалентний характер взаємовідносин.

    Основною  силою кожного  договору є згода  сторін, узгоджене  волевиявленням, що реалізуються через принцип свободи договору. Цей принцип передбачає право сторін, що домовляються, за спільною угодою вкладати договір той чи інший зміст. Сторони є вільними у виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та підприємливості. Отже свобода договору характеризується такими моментами:

• Договір э вільним волевиявленням сторін
• Об’єктом договору повністю визначаються волею
• Форма укладення договору повністю залежить від сторін
• Відповідальність за невиконання договору повинна бути цивільною
• Розірвання договору може відбутися на вимогу однієї із сторін
• Надання права погоджуватись або відмовлятись від укладення договору.

    Юридичні  та фізичні особи  вільні в укладенні  договору. Дана норма включає в собі такі елементи:

    1. Право учасників  комерційної діяльності  самостійно вирішувати, чи слід їм укладати  договір , чи ні. Вони вільні у  визначенні своїх  прав і обов’язків. У зв’язку з  цим не допускається  примус до укладення  договору.

    2. Юридичні та фізичні особи вільні у виборі контрагента майбутнього договору.

    3. У процесі досягнення  угоди сторони  є юридично рівноправними.

    4. У процесі укладення  договору сторони  самостійно визначають  вид (різновид) договору. Це може бути  договір поставки, купівлі-продажу, франчайзингу та ін..

    5. Сторони мають  право вести переговори  з метою досягнення  угоди будь-якими  правомірними способами  і без обмежень  у часі, а також  мають право вирішувати, чи продовжувати  їм ці переговори.

    6. Сторони вільні  у визначенні умов договору, які в сукупності становлять його зміст. Визначаючи зміст договору, сторони керуються нормами Цивільного кодексу, нормативними актами, що стосуються даного виду договору. При цьому сторони мають право використовувати у своїй практиці для визначення умов договору типові (зразкові) форми договорів, вироблені практикою комерційної діяльності стосовно даного виду договору.

    7. Значно розширюється  коло об’єктів, з  приводу яких може  бути укладений  договір (майно,  товари, послуги,  інформація, немайнові  права, кредити, цінні папери та ін.)

    Отже, значення договірної свободи у кінцевому  результаті зводиться  до того, що учасникам  комерційної діяльності надається можливість вирішувати, чи буде між ними укладений  договір, а якщо буде, то яким буде його зміст.

    Договір повинен складатися з урахуванням  чинного законодавства. Він сприяє чіткої та раціональної організації господарсько-договірних зв’язків. Нормативні акти створюють правовий режим, що забезпечує рівність партнерів і захист їхніх інтересів. Правовими джерелами, що регламентують договірні відносини, є Цивільний та Господарський кодекс України, закони, відомчі нормативні акти, статути.

    Важливими нормативними актами, що регулюють господарські взаємовідносини  суб’єктів комерційної  діяльності, є:

• Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення;
• Положення про поставки товарів народного споживання;
• Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів);
• Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю;
• Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю;

    Умови господарювання, пов’язані  з розвитком ринкової економіки, вимагають  значного розширення самостійності і рівних прав партнерів по договору, усунення надмірної регламентації, підвищення ролі господарського договору, переходу від адміністративно-командних методів управління до економічних, а також до вільного продажу товарів, самостійного встановлення взаємовідносин між партнерами по договору на підставі чинного законодавства України.

    Разом з тим слід відмітити, що сфера господарських  взаємовідносин між  постачальниками  і покупцями товарів, включаючи комерційну діяльність, потребує певного рівня  державного регулювання, в тому числі шляхом прийняття і введення у дію законів, указів, постанов в області ціноутворення, вимог до якості і послуг, усунення недобросовісної конкуренції або монополістичної діяльності, а також встановлення податкових пільг, тарифів, стимулювання вітчизняного виробника товарів, захисту внутрішнього ринку від неякісної продукції іноземного виробництва.

    Основні види договорів, що застосовуються в комерційній  діяльності:

• Договори на передачу товару у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, бартер);
• Договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат);
• Договори про надання послуг (транспортні договори, експедиційне обслуговування, доручення, комісія, консигнація, зберігання товарів на товарному складі, на участь у ярмарку, на рекламу продукції, страхування комерційних ризиків);
• Договори на передачу результатів інтелектуальної діяльності (франчайзинг, ліцензійний договір про передачу ноу-хау, ліцензійний договір на товарний знак).

    Договір (контракт) – це комерційний документ, у якому встановлюються права та обов’язки сторін (контрагентів). Він узгоджується і підписується покупцем і продавцем або їхніми довіреними особами. Якщо договором передбачене поставка товарів різного асортименту і характеристик, то як правило, вони вказуються у специфікації, що додається. Усі додатки до договору становлять його невід’ємну частину, про що робиться відповідне застереження. Перевагою у формуванні господарських зв’язків є те, що покупцю надається право вибору постачальника і форми доставки (безпосередньо виготівником або через оптове торговельне підприємство) з урахуванням встановлених схем руху вантажопотоків, а також мінімальних норм відвантаження. Договір на поставку товарів у кількості нижче мінімальної норми відвантаження укладається виготівником з торгівельним підприємством зі згоди виготівника.

    Договори  можуть укладатись на 5,3,2,1 рік або інший період. Зокрема, можуть бути укладені короткотермінові, сезонні договори, а також договори на одноразові поставки (закупівля партії товарів як одноразова комерційна операція). Між виготівниками і покупцями можуть встановлюватись прямі тривалі та тривалі господарські зв’язки по поставкам товарів. Пропозиція про встановлення прямих тривалих і тривалих господарських зв’язків може бути запропонована від будь-якої із сторін.

    У договорі повинні  обов’язково визначатись  розгорнутий асортимент, кількість і якість товарів, строки поставки і ціна, а в довготривалому договорі за прямими  і тривалими господарськими зв’язками – найменування, груповий асортимент та кількість товарів, порядок і строки узгодження і представлення специфікацій. За відсутністю цих умов у договорі він вважається не укладеним.

    Якщо  обидві сторони виконують  свої зобов’язання за договором, то вони зацікавлені у збереженні і подальшому розвитку господарських зв’язків з надійним партнером. Довготривалі договори допомагають підприємствам планувати свою діяльність, визначають перспективи розвитку. Договір або його окремі умови, що суперечать чинному законодавству, є недійсними.

    На  практиці мають місце  внутрішньо системні договори. Прикладом  є договори між  торгівельними організаціями  і підприємствами системи споживчої  кооперації на поставку товарів. Зокрема, це договори між споживчими товариствами і районними  споживчими спілками, оптовими базами і споживчими товариствами. Такі договори дають можливість забезпечити постачання необхідних товарів в кооперативні організації (підприємства) і товаропостачання роздрібної торгівельної мережі.     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.5. Контроль та перелік виконання договірних обов’язків. 

    Договір постачання є двостороннім, тому і постачальник, і покупець мають  зобов'язання по його виконанню.

    Договір повинний бути виконаний  належним чином відповідно до  положень самого договору чи відповідно до  вказівок закону.

    Договір постачання виповнюється, як правило, вроздріб , тому що носить тривалий характер, тому момент виконання стосується тієї частини постачання, що повинна бути виконана у відповідний  період. Виконання  всього договору в  цілому складається з належного виконання окремих періодів постачання.

    В основні обов'язки  постачальника, незалежно  від інших умов договору постачання, входять: постачання продукції (товарів) на умовах договору, своєчасне повідомлення покупця про готовність  продукції до відправлення (відвантаженню), забезпечення перевірки якості  продукції, що поставляється, (товару). У зв'язку з цим постачальник зобов'язаний: за свій рахунок упакувати товари (продукцію) за винятком товарів, що прийнято поставляти без упакування; нести ризик і витрати по транспортуванню до моменту надання товару покупцю в місці, встановленому умовами постачання, і в обумовлений договором термін.

    Умовами постачання можуть бути обговорені види упакування і маркірування продукції, особливості навантаження на транспортні засоби, способи доставки до основного перевізника, навантаження на основний транспорт і оплата його послуг, вивантаження на склад підприємства, питання страхування основного перевезення. За умовами договору постачання постачальник може поставляти товар тільки до першого перевізника, оплативши при цьому навантаження на транспортний засіб і доставку продукції до основного перевізника. Далі всі ризики і витрати несе покупець. Якщо договором передбачено, що покупець вивозить продукцію (товар) зі складу постачальника (чи виготовлювача), то всі обов'язки по транспортуванню і ризику випадкової загибелі лягають на покупця.

    Момент  переходу на покупця  ризику випадкової  чи загибелі псування продукції визначає момент переходу до нього прав власності. З цього моменту усі витрати і збитки, зв'язані з  чи знищенням псуванням товару з причин, не залежним ні від постачальника, ні від покупця, несе тільки покупець. Момент переходу права власності визначається за загальними правилами про момент виникнення права власності в набувача за договором  (ст.223 ЦК). Набувач стає власником у момент одержання майна, вручення товаророзпорядчих документів на нього покупцю, а дорівнює здачі майна транспортної організації, для відправлення  чи покупцю на пошту для пересилання, якщо за умовами договору продавець (постачальник) не зобов'язаний доставляти покупцю придбане їм майно.