Собівартість продукції рослинництва ТОВ «Полісся»

Спеціалізація любого виробництва  є об'єктивним і закономірним процесом суспільного поділу праці, який тісно  пов'язаний з розвитком самого суспільства, його матеріальної сфери, складовою  частиною якої є сільське господарство.

Спеціалізація аграрних підприємств – це переважаюче виробництво відповідного виду продукції, для якого тут є відносно найкращі прородно-економічні умови. Для визначення спеціалізації використовують показник стуктури виручки від товарної продукції.

Залежно від рівня спеціалізації, кількості головних і додаткових галузей та їх співвідношення виробничі типи сільськогосподарських підприємств поділяють на вузькоспеціалізовані, глибоко спеціалізовані, спеціалізовані та підприємства комбінованої спеціалізації.

Вузькоспеціалізовані мають одну головну галузь, продукція якої в структурі товарної продукції підприємства перевищує 90%.

Глибокоспеціалізовані підприємства мають одну головну, 3-4 додаткові товарні та кілька допоміжних галузей. Головна галузь, яка визначає спеціалізацію підприємства, в структурі товарної продукції займає понад 50%.

Спеціалізовані підприємства мають дві головні та 3-4 додаткові галузі, причому кожна з головних забезпечує понад 30% грошових надходжень у структурі товарної продукції.

Підприємства комбінованої спеціалізації (багатогалузеві) мають три головні галузі, кожна з яких забезпечує понад 20% грошових надходжень у структурі товарної продукції, та 3-4 додаткові. До таких належать підприємства скотарсько-буряківницько-зернові, молочно-буряківницько-зернові, скотарсько-зерново-свинарські та ін.[7]

Розрізняють три форми  спеціалізації: територіальну, спеціалізацію  аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Територіальна, або зональна спеціалізація являє собою розподіл праці між відповідних сільськогосподарських зон по виробництву найбільш характерних для них видів товарної продукції і має географічне закріплення сільськогосподарського виробництва. Тобто, вона характеризує виробничий напрям розвитку зони, області чи району, для яких виробництво того чи іншого виду продукції за природними і економічними умовами є найбільш сприятливим.

Господарська спеціалізація характеризує виробничий напрям окремих сільськогосподарських підприємств та міжгосподарських об'єднань і показує, які основні види продукції ними виробляються. Вона передбачає поділ праці між окремими підприємствами в межах адміністративного району. Ця форма спеціалізації сприяє поєднанню природно - кліматичних і економічних умов для тих видів продукції, які є найбільш пристосованими для даної мікрозони і мають високий попит на споживчому ринку. За таких умов окремі підприємства можуть мати різну спеціалізацію, враховуючи особливості перехідного періоду до ринкової економіки, та необхідність більш ефективного використання власного виробничого потенціалу, чому в значній мірі повинна сприяти спеціалізація окремих відділків, бригад, ферм, ланок.

Внутрішньогосподарська  спеціалізація сільськогосподарського підприємства - це спеціалізація виробничих підрозділів. Зміна форм власності у сільському господарстві звузила внутрішньогосподарську спеціалізацію. Ряд галузей рослинництва (виробництво овочів, особливо картоплі, іншої городньої продукції) та тваринництва (вівчарство, птахівництво, вирощування племінних тварин та ін.) ліквідовано, окремі з них залишилися лише в приватному секторі та фермерських господарствах.

В той же час, розчленування технологічних процесів на окремі стадії, внутрішньогосподарська спеціалізація дає можливість раціонально використовувати наявні трудові і матеріальні ресурси і цим самим забезпечити виробництво кінцевого продукту у більш стислі строки і з нижчими витратами. Прикладом може бути створення приватно-орендної ланки у тваринництві по виробництву, заготівлі, зберіганню та приготуванню кормів із закріпленням за нею відповідної площі ріллі, техніки, а також складів і кормоцехів.

Практикою підтверджено, що створення такого виробничого підрозділу дозволяє мати якісні корми, їх приготування ведеться за всіма вимогами технології і розроблених раціонів, забезпечується зберігання, а головне - зменшуються витрати на одиницю продукції при одночасному підвищенні продуктивності відповідних видів тварин.

Отже, чим вищий рівень внутрішньогосподарської спеціалізації, тим кращі кінцеві показники діяльності окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому. Проте, на внутрішньогосподарську спеціалізацію і її рівень по підприємству значний вплив мають фактори зовнішнього характеру, особливо в перехідний період від адміністративної до ринкової економіки. [10]

До поглиблення спеціалізації  підприємств (регіонів) спонукає конкуренція  між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи. Під впливом конкуренції підприємства змушені відмовлятися від виробництва тих видів продукції, які економічно менш ефективні порівняно з рівнем ефективності виробництва цих самих видів продукції на інших підприємствах (регіонах). Як бачимо, цей фактор є одним з економічних важелів, що поглиблює поділ сільськогосподарської праці.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природно-кліматичні умови. Саме під впливом цього фактора навколо великих міст та індустріальних центрів сформувалися свого часу приміські зони з овоче- і картопле-молочним напрямом спеціалізації.

На розміщення і спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища, за інших однакових умов, економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане підприємствам стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає обмежувальним фактором для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства  нерідко маючи добрі грунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон’юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття. Така ситуація склалася в першій половині 90-х років у ряді регіонів України, передусім розташованих у приміських зонах. Саме нестача тут робочої сили стала однією з причин істотного скорочення виробництва овочів, картоплі і певною мірою молока.

В умовах планово-централізованої економіки серйозний вплив на розміщення і спеціалізацію виробництва справляв такий фактор, як централізовані капіталовкладення, що здійснювалися з державного бюджету. Завдяки таким вкладенням на півдні України створена зона рисосіяння, побудовано багато свино- і скотовідгодівельних комплексів і птахофабрик. Проте нині, в умовах розбудови ринкової економіки цей фактор втратив своє колишнє значення. На перший план тепер виступає наявність у підприємства власних коштів і можливість взяття ними кредитних ресурсів, необхідних для подальшого розвитку певної галузі, на якій вони спеціалізуються або передбачають спеціалізуватися.

На розміщення і спеціалізацію  значний вплив справляють біологічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби  сільськогосподарських культур. Наприклад, у сприятливих для цукрових буряків грунтово-кліматичних умовах Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованого поширення довгоносика, бурякової гнилі і зниження врожайності коренів. У південних областях України підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження ґрунту і поширення хвороб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сівозміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.[2]

 

 

 

 

 

Висновки

На основі проведеного  аналізу сучасного стану ТОВ «Полісся» можна зробити наступні висновки. Господарство має досить сприятливі природні умови для виробництва  рослинницької та тваринницької  продукції. Також підприємство має велику земельну площу, яка в 2010 р. становила 2439,3 га, рілля в структурі займає 81,7%, що говорить про високу розораність земельних угідь.

Забезпеченість  ТОВ «Полісся» трудовими ресурсами є низькою. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві значно коливається, що призводить до зниження продуктивності праці.

 Господарство добре забезпечене основним виробничим капіталом сільськогосподарського призначення. Спеціалізується зокрема на вирощуванні продукції рослинництва.

Сільськогосподарське  виробництво ТОВ «Полісся» як в 2008 так і в 2010 році було збитковим, що свідчить про рівень збитковості його виробництва. Така ситуація склалася в наслідок перевищення собівартості над виручкою від реалізації продукції. 

Організація праці  в господарстві є недосконалою через  недостатність трудових ресурсів. Оплата праці – відрядно - преміальна.

Собівартість продукції  є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як в узагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

Для комплексного аналізу  собівартості продукції застосовуються спеціальні показники, які дозволяють розраховувати і аналізувати витрати підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного виду продукції, а також витрати підприємства на отримання кожного рубля виручки.

З метою спрощення  розрахунків і для систематизації даних всі витрати підприємства класифікуються. Причому дана класифікація є універсальною для всіх промислових підприємств, можуть змінюватися лише деякі статті залежно від спеціалізації підприємства.

Найважливішим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд чинників, що впливають на показник і визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використовування виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також всіх складових собівартості.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 574 с.

2. Андрійчук В.Г. «Економіка аграрних підприємств» Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.

3. Бердникова Т. Б. «Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия» / Т. Б. Бердникова. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 215 с.

4. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

5. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства Навч. посіб. — 2-ге видання. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с.

6. Грузинов В.П. й др. Зкономика предприятия: Учеб. для вузов / под ред. проф. В.П.Грузинова. - М.: ЮНИТИ, 1998.

7. Економіка сільського господарства. Підручник/ О.І. Здоровцов, В.І. Маци бора, Л.І. Касьянов, за ред. О.І. Здоровцова, В.І. Мацибори.– К.: УСГА, 1993. – 320 с.

8. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.

9. Зайцев Н.Л. Зкономика организации: Учебн. - М.: «Зкзамен», 2000.

10.  Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий A.A. та ін. «Економіка сільського господарства»; За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. Навч. посібник /К.: Каравела, 2009. - 264 с.

11.  Ковалев В.В., Волкова О.Н. – «Анализ хозяйственной деятельности предприятия»:Учебник/ под ред.В.В. Ковалев - ТК Велби 2002г - ст.424

12. Покропивний С.Ф. «Економіка підприємства»: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. -Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

13. Савицкая Г. В. «Анализ хозяйственной деятельности предприятия»: Учеб. пособие / Г.В.Савицкая. – 7-е изд., испр. – Мн.: Новое знание, 2002. – 704 с. – (Экономическое образование).

14. Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С., Школьний О.О., Бурляй О.Л., Коротєєв М.А., Бурик Л.Ф., Бурляй А.П., Кисіль А.І., Гайдай К. Г. «Аграрна економіка» За ред. Д.К. Семенди та Умань – 2005/С – 301