Собівартість продукції рослинництва ТОВ «Полісся»

Показник запас міцності характеризує підприємницький ризик.

 

Таблиця 3.1. Розрахунок точки беззбитковості при вирощуванні основних сільськогосподарських культур

Культура	Урожайність, ц/га	Ціна реалізації 1 ц, грн	Виробнича собівартість на 1 га, тис. грн	Точка беззбитковості, ц/га	Точка беззбитковості, грн./га	Запас міцності, %
Овес	11,70	151,60	1223,30	8,07	1223,3	99,81
Соняшник	5,40	262,90	1203,40	4,58	1203,4	99,59

 

Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що ефективність технічних вдосконалень засобів і предметів праці виявляється не прямо, а через функціонування землі.

Характеризуючи процес інтенсифікації, зазначимо, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а через поліпшення якості обробітку, збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва базується на додаткових вкладеннях, але не можна пов'язувати її лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображати якісне вдосконалення виробництва. Тому додаткові вкладення передбачають широке використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів'я худоби.

 

У процесі інтенсифікації додаткові вкладення треба розглядати в органічній єдності з результатами виробництва. Отже, інтенсифікація сільського господарства - це концентрація засобів  праці на одиницю земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості.

Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення і раціонального використання всіх його чинників зазвичай забезпечує високі кінцеві результати. При цьому темпи зростання виробництва продукції можуть перевищувати темпи збільшення додаткових витрат. Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення економічної ефективності виробництва. Процес інтенсифікації передбачає створення високопродуктивного сільського господарства на основі підвищення його технічного рівня, широкого використання більш досконалих засобів виробництва і кваліфікованої праці.

Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі (а в тваринництві - на голову худоби) для збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. Як економічний процес, інтенсифікація сільського господарства відображає одну з важливих закономірностей його розвитку, що супроводжується науковими, технічними й організаційно-економічними заходами вдосконалення виробництва.

З розвитком науково-технічного прогресу у сільськогосподарському виробництві змінюється співвідношення між затратами уречевленої і живої праці - частка першої зростає, а другої, відповідно, зменшується. Тому інтенсивний розвиток сільського господарства насамперед базується на широкому впровадженні в усіх його галузях комплексної механізації і автоматизації виробництва, що є основою підвищення його економічної ефективності.

Інтенсифікація сільського господарства вивчається не тільки як єдиний і цілісний процес, а також відносно до галузей - рослинництва і тваринництва. За характером об'єкта інтенсифікація тваринництва суттєво відрізняється від інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому, а також від інтенсифікації рослинництва. В рослинництві об'єктом інтенсифікації є земля, яка в процесі розширеного відтворення підвищує родючість, а тому є вічним засобом сільськогосподарського виробництва і невід'ємною його умовою. У тваринницьких галузях об'єктом інтенсифікації є відповідне поголів'я продуктивної худоби і птиці. Тварини мають певні продуктивні можливості, зумовлені переважно їхніми біологічними особливостями. Тварини як засоби виробництва інтенсивно використовуються лише протягом певного періоду, який закінчується після вибракування їх у зв'язку із зниженням продуктивності і недоцільністю утримання.

Специфічні особливості об'єктів інтенсифікації виробництва у рослинництві і тваринництві зумовлюють відмінності в організації розширеного відтворення в цих галузях. Збільшення виробництва тваринницької продукції здійснюють за рахунок як зростання поголів'я худоби, так і підвищення її продуктивності. При раціональному поєднанні інтенсивного і екстенсивного шляхів забезпечують високі темпи розвитку тваринництва і підвищення його ефективності.

Інтенсифікація тваринництва передбачає насамперед інтенсивне й ефективне використання продуктивної худоби, вдосконалення способів її утримання і годівлі. Прогрес тваринництва виявляється не стільки у збільшенні поголів'я, скільки в поліпшенні його якості, в заміні гіршої худоби кращою, в підвищенні рівня її годівлі. Додаткові вкладення спрямовують на поліпшення племінної роботи, виведення нових, продуктивніших порід худоби, підвищення її продуктивності, впровадження прогресивних способів відтворення стада і прискорення його обороту.

Інтенсифікація сільського господарства тісно пов'язана з інтенсивним розвитком інших галузей агропромислового комплексу, об'єднаних спільною кінцевою метою. Процес інтенсифікації здійснюють в умовах оптимізування основних пропорцій між аграрним сектором і промисловістю, яка забезпечує його засобами виробництва, а також між галузями, які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції і виробниче обслуговування сільського господарства. Це сприяє підвищенню ефективності інтенсифікації сільського господарства на основі економії виробничих ресурсів, а також соціально-економічному розвитку села.

Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції. В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки аграрних підприємств.

 

3.2. Підвищення  продуктивності праці

У кожному господарстві напрями і резерви підвищення продуктивності праці визначаються конкретною організаційно-економічною ситуацією: досягнутим рівнем культури землеробства і тваринництва, механізації та електрифікації виробництва, спеціалізацією сільського господарства, наявністю трудових ресурсів, їх віковим, статевим, професійним складом тощо. На рівень продуктивності праці впливають також і природні умови - якість ґрунтів, кількість опадів, температурний режим, тривалість вегетаційного періоду і т. ін.

Велика різноманітність  факторів, що впливають на продуктивність праці, може бути кваліфікована в  окремі напрями. Економічною підставою  для такого поділу є кількісна  залежність рівня продуктивності праці  від обсягу виробленої продукції, з одного боку, і розміру трудових затрат, з іншого. Це співвідношення виглядає так:

 

 

З наведеної формули  випливають наступні три напрями  підвищення продуктивності праці в  сільському господарстві.

Перший - напрям об'єднує  шляхи збільшення валової продукції за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби та птиці, збільшення кількості поголів'я на 100 га відповідних земельних угідь, удосконалення структури посівної площі та структури стада тощо.

Другий - що забезпечує економію (скорочення) робочого часу та вивільнення  трудових ресурсів із виробничої сфери  шляхом  підвищення рівня механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, освоєння прогресивних технологій виробництва продукції, нових прогресивних форм управління та організації праці, ефективних форм господарювання тощо.

Третій - напрям об'єднує  резерви комплексного впливу, які  одночасно забезпечують збільшення виробництва продукції та зменшення  витрат робочого часу (спеціалізація і концентрація виробництва, міжгосподарська кооперація, впровадження досягнень науки та передової практики, матеріальне і моральне стимулювання праці, забезпеченість підприємств кадрами високої кваліфікації, необхідними об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури, дотримання роботодавцями трудового законодавства, насамперед щодо тривалості річного бюджету робочого часу і т. ін.).

Ці групи резервів підвищення продуктивності праці є постійними, закономірними та загальними для всіх господарств незалежно від зони розташування, спеціалізації або досягнутого рівня економіки.

Розвиток сільського господарства (як і всього матеріального виробництва) супроводжується впровадженням найновіших засобів механізації, високоврожайних сортів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід тварин, нових видів добрив і гербіцидів, удосконаленням технології та організації виробництва продукції, способів її заготівлі, зберігання, переробки тощо. Такі резерви є і в економічно відсталих господарствах, і в найбільш розвинутих. Різниця лише в тому, що деякі невикористані виробничі резерви в економічно відсталих підприємствах вже були використані в розвинутих. Але навіть і в передових господарствах не можна повністю вичерпати всі резерви підвищення продуктивності праці, бо це означало б застій виробництва, що в свою чергу суперечить об'єктивному розвитку продуктивних сил суспільства.

Кожне підприємство зацікавлено в підвищенні продуктивності праці, тому що меншою кількістю працівників можна виробляти більше продукції, забезпечувати більш високий рівень оплати праці, зменшувати (при інших однакових умовах) собівартість продукції, а отже і збільшувати суму прибутків. Але підвищення продуктивності праці не завжди є виправданим, сприятливим для економіки певної галузі. В таблиці нижче розглядаються можливі варіанти підвищення продуктивності праці, які мають місце в різних сільськогосподарських підприємствах або в окремі роки в одному і тому ж підприємстві.

Варіанти підвищення продуктивності праці в сільському господарстві [14]

Варіанти	Валова продукція (кг, ц, т, грн. та ін.)	Затрати праці (люд.-год., люд.-днів, середньорічна чисельність робітників)
Перший	Збільшується	Зменшуються
Другий	Збільшується	Не змінюються
Третій	Збільшується	Збільшуються, але повільніше, ніж приріст валової продукції
Четвертий	Не змінюється	Зменшуються
П'ятий	Зменшується	Зменшуються більш високими темпами  порівняно до зменшення обсягу валової  продукції

 

Аналіз наведених варіантів  можливого підвищення продуктивності праці дозволяє зробити відповідні висновки по кожному з них, а саме:

• - найбільш оптимальним є перший варіант, який був характерним для більшості сільськогосподарських підприємств до 1990 р.;
• - другий і третій варіанти на сучасному етапі необхідно оцінювати виправданими тому, що зростання обсягів виробництва валової продукції в умовах деіндустріалізації сільського господарства потребує збільшення затрат живої праці, хоча стратегічна перспектива полягає в тому, щоб затрати такої праці в рослинництві і тваринництві скорочувалися за рахунок механізації і автоматизації виробництва продукції;
• - четвертий і п'ятий варіанти (за винятком надзвичайних обставин) не припустимі в будь-якому окремому агроформуванні, районі, області, тому що таке зростання продуктивності праці не поєднується з одночасним збільшенням сільськогосподарської продукції.

Отже, підвищення продуктивності праці є економічно прогресивним лише в тому випадку, якщо воно відбувається на основі збільшення виробництва валової  продукції сільського господарства. В окремих розвинутих країнах світу (Англія, Голландія, Франція, США та ін.) свідомо здійснюються заходи щодо обмеження надмірного виробництва деяких видів продукції сільського господарства. У таких країнах підвищення продуктивності праці відбувається в умовах зменшення обсягів валової продукції і для них виправданим є саме четвертий і п'ятий варіанти. Але агропромисловому комплексу України в своєму розвитку ще належить наблизитися до такого рівня. Тому підвищення продуктивності праці в сільському господарстві України як в найближчі роки, так і в перспективі повинно відбуватися включно на основі збільшення виробництва валової продукції рослинництва і тваринництва.

Таким чином, на противагу традиційно-загальному оцінюванню зростання продуктивності аграрної праці лише позитивно, в сучасних умовах дефіциту споживання продуктів харчування цей показник можна визнати економічно виправданим, якщо він поєднується з одночасним збільшенням виробництва валової продукції сільського господарства. В багатьох же підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання спостерігається несприятливе поєднання виробництва загального обсягу валової продукції і її розміру в розрахунку на середньорічного працівника - показника річної продуктивності праці [14].

 

3.3. Поглиблення  спеціалізації виробництва продукції