Собівартість продукції рослинництва ТОВ «Полісся»

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.[1, 4]

Існує багато підходів до аналізу витрат на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг. В основі відмінності всіх підходів лежить різне бачення авторів класифікації витрат. Найпоширенішою серед авторів класифікацією є класифікація витрат за елементами, тобто поділ усіх витрат підприємства на чотири основні групи: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування, інші витрати.

У своїй книзі «Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства» автор Бердникова Т.Б. пропонує як аналізу витрат на виробництво і реалізацію продукції обмежитися лише аналізом структури і динаміки витрат, використовуючи дану класифікацію.[3]

Очевидно, що цим обмежуватися не можна. І ось вже в книзі «Аналіз господарської діяльності підприємства» Савицької Г.В. ми бачимо більш повний аналіз. На її думку об'єктами аналізу собівартості продукції виступають наступні показники:

• Повна собівартість продукції в цілому і по елементах витрат,
• Витрати на одиницю продукції,
• Собівартість окремих виробів,
• Окремі статті витрат.

Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення повної собівартості продукції в цілому і по основних елементах витрат. Сюди включається аналіз динаміки окремих статей витрат, а також побудова факторної моделі аналізу загальної суми витрат. Як фактори, що впливають на зміну повної собівартості, Савицька Г.В. виділяє:

• обсяг випуску продукції,
• структура продукції,
• змінні витрати,
• постійні витрати.

Уже з цього видно, що крім поділу витрат за елементами витрат, запропонована нова класифікація витрат в залежності від обсягу виробництва:

Постійні витрати (в короткостроковому періоді залишаються незмінними),

Змінні витрати (змінюються в залежності від обсягу виробництва).

Крім перерахованих вище факторів собівартість продукції залежить від ресурсоємності продукції (трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості і т.д.), а також від зростання цін на ресурси. З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємства та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно, вважає Савицька, враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього необхідно фактична кількість спожитих ресурсів за звітний період помножити на планові ціни або ціни базисного періоду і порівняти з фактичною їх вартістю в звітному періоді.

Наступним об'єктом вивчення собівартості є аналіз собівартості окремих видів продукції.

Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих років у цілому і за статтями витрат.

Це досягається шляхом побудови факторної моделі та відстеження впливу факторів на зміну рівня собівартості одиниці продукції.

Розрахунки робляться по кожному виду продукції. Якщо існує необхідність більш детального вивчення собівартості продукції, то проводять аналіз впливу факторів на кожен елемент витрат, для чого фактичні дані порівнюють із плановими або даними за минулі періоди.[13]

Дещо інший підхід до аналізу структури собівартості розглядає Ковальов В.В. у своїй книзі «Аналіз господарської діяльності підприємства». Ковальов відзначає, що зміни в структурі і величині собівартості можуть мати саме різне походження. Зокрема, механізмами впливу на формування собівартості можуть бути особливості облікової політики, договірна практика підприємства у відносинах з постачальниками і споживачами і безліч інших чинників. Аналіз їх дуже складний і носить багато в чому суб'єктивний характер, хоча в окремих випадках окупається помітним зниженням рівня собівартості продукції і дозволяє підприємству показувати більш вражаючі фінансові результати. Однак настільки глибокий аналіз аспектів формування собівартості він у своїй книзі не розглядає. [11]

Трохи іншу методику для аналізу поведінки витрат і вивчення взаємозв'язку обсягу виробництва і собівартості розглядає Шеремет А.Д. в книзі «Методика фінансового аналізу».

Тут він розглядає організацію обліку витрат за системою директ-костинг, значення якої зростає в зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Оптимізація прибутку підприємства в умовах ринкових відношень вимагає постійного припливу оперативної інформації не тільки зовнішнього характеру (про стан ринку, попиту на продукцію, ціни і т.д.), але і внутрішнього (про формування витрат на виробництво і собівартості продукції). Ця інформація спирається на систему виробничого обліку витрат за місцями їх виникнення і вилам виробів, на виявлені відхилення витрати ресурсів від стандартних норм і кошторисів, на дані про калькуляції собівартості окремих видів продукції, на облік результатів реалізації за видами виробів. Важливо відзначити те, що залежно від облікової політики, що проводиться підприємством в області виробничого обліку, ступінь деталізації обліку витрат, а отже, і аналізу різні для різних підприємств. Методика аналізу прибутку і собівартості залежить від повноти включення витрат в собівартість. наявності роздільного обліку змінних і постійних витрат.

Головна увага в системі директ-косгінг приділяється вивченню поведінки витрат ресурсів в залежності від зміни обсягів виробництва, що дозволяє гнучко й оперативно приймати рішення по нормалізації фінансового стану підприємства. Найбільш важливі аналітичні можливості системи директ-косгінг наступні: оптимізація прибутку й асортименту продукції; визначення ціни на нову продукцію; розрахунок варіантів зміни виробничої потужності підприємства, оцінка ефективності виробництва (придбання) напівфабрикатів; оцінка ефективності прийняття додаткового замовлення, заміни обладнання.

Сутністю сучасної системи дірекг-костинг є поділ виробничих витрат на змінні і постійні в залежності від змін обсягу виробництва. Слід зазначити, що поділ витрат на постійні та змінні дещо умовнийо, оскільки багато видів витрат носять напівзмінний характер. Проте недоліки умовності поділу витрат багаторазово перекриваються аналітичними перевагами системи директ-костинг

У підручнику "Економіка підприємства" за заг. ред. С.Ф.Покропивного відзначається, що собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість) [12].

Подібні підходи до визначення поняття собівартості пропонують і  інші автори. Зокрема, Сідун В.А., Пономарьова  Ю.В. у навчальному посібнику "Економіка підприємства" трактують собівартість як комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування [16].

Практично всі автори погоджуються, що собівартість є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства, оскільки у ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми [6]. Крім того, собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва [9].

1.2. Основні  положення методики обчислення  собівартості продукції сільського  господарства

Визначення (калькулювання)  собівартості  одиниці  продукції  здійснюється  для  визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних  заходів,  спрямованих  на  розвиток  і  вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства. Точне та обґрунтоване визначення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції є важливою передумовою об'єктивності визначення цілого ряду важливих економічних показників.

Собівартість окремих  видів  сільськогосподарської  продукції визначається виходячи з витрат,  віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид (групу) тварин.

Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Об'єктами калькуляції  є конкретні види продукції, робіт та послуг. У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій послідовності:

• - розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;
• - визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;
• - розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів та на утримання полезахисних смуг;
• - списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;
• - списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;
• - розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати;
• - визначається загальна сума виробничих витрат по об'єктах обліку;
• - визначається собівартість продукції рослинництва;
• - визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;
• - розподіляються витрати з утримання кормоцехів;
• - визначається собівартість продукції тваринництва;
• - визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;
• - визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв. [14]

Собівартість одиниці  продукції в самому загальному виразі визначається діленням загальної суми витрат на кількість отриманої продукції. Однак, специфіка сільського господарства полягає у тому, що в процесі виробництва в більшості випадків поряд з основною отримують також супутню та побічну продукцію.

Основною продукцією є продукція, для отримання якої організовано виробництво (наприклад, зерно, цукрові буряки, молоко, яйця та ін.). Одночасно з основною у сільськогосподарському виробництві здебільшого отримується  побічна продукція (солома, гичка, гній тощо).

Два і більше основних види продукції, що їх отримують в процесі виробництва називають супутніми (в зерновому господарстві - зерновідходи, багаторічні трави - сіно, насіння, зелена маса; в молочному скотарстві - приплід; в птахівництві - м'ясо і яйця та ін.).

Отримання від виробництва основної, супутньої та побічної продукції призводить до того, що об'єкти обліку затрат та об'єкти визначення собівартості не співпадають. Це вимагає розподілу витрат між вказаними видами продукції в процесі калькуляції їх собівартості. Розподіл здійснюється різними способами, що й обумовлює специфіку визначення собівартості окремих видів продукції сільського господарства.

По кожному виду продукції при  визначенні собівартості встановлено  кінцеву межу - місце припинення витрат. Цією межею прийнято вважати  певне територіальне місце закінчення робіт, яке вказується у відповідних методичних рекомендаціях. Наприклад: для зерна, насіння соняшнику це - франко-тік (франко-місце зберігання); для цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів - франко-поле (франко-місце зберігання) та ін. Всі послідуючі витрати на виконання операцій по підготовці продукції до реалізації та її проведення відносяться на витрати зі збуту. [18]

Вартість побічної продукції рослинництва (соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та ін.) визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної продукції, а вартість гною у тваринництві - виходячи з нормативно-розрахункових витрат на його прибирання та доставку до місця зберігання і вартості підстилки.[5]

Розділ 2. Рівень собівартості сільськогосподарської  продукції та її вплив на фінансові  результати підприємства.

2.1. Виробничі  ресурси підприємства та їх  використання

Підприємств ТОВ «Полісся» знаходиться у селищі міського типу Куликівка Чернігівської області.