Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

    Управління  складним комплексом енергогосподарства промислового підприємства здійснюється відділом головного енергетика (ВГЕ), який очолює головний енергетик, підпорядкований головному інженерові підприємства. 

    Рис. 11Складові елементи системи 
енергетичного господарства за функціями

    Відділ  головного енергетика керується  у роботі чинним законодавством України, урядовими постановами та вказівками, наказами та вказівками відповідного міністерства чи державного органу, правилами технічної експлуатації та техніки безпеки при експлуатації енергоустаткування, наказами та розпорядженнями директора і головного інженера підприємства та Положенням про відділ головного енергетика підприємства.

    Безпосередні  функції головного енергетика: організація  екс- 
плуатації, ремонту енергетичного устаткування, підготовка вихідних даних та завдань на проектування будівництва й монтажу нових, а також на реконструкцію існуючих енергетичних засобів; виконання окремих, невеликих за обсягом і нескладних проектних та конструкторських робіт, пов’язаних з монтажем, експлуатацією, ремонтом і модернізацією енергетичного обладнання, енергетичного устаткування та різних комунікацій (паропроводи, кабельні лінії тощо); облік, інвентаризація та паспортизація енергетичного обладнання і комунікацій; оформлення документів про наявність та рух діючого, резервного та надлишкового, а також ліквідацію непридатного для подальшої експлуатації енергообладнання; облік енергії, що виробляється, отримується, відпускається та витрачається, розробка норм витрат палива та енергії, розробка заходів з економії палива, енергії та підвищення якості електричної і теплової енергії, аналіз фактичної собівартості виробленої енергії, розробка й обґрунтування замовлень на необхідне енергетичне обладнання, енергоносії, запасні частини та матеріали; поліпшення експлуатації енергообладнання; забезпечення безаварійної роботи, зниження простоїв енергообладнання, ліквідація порушень енергопостачання виробництва; нагляд за правильним та безпечним використанням енергетичного обладнання; розробка графіків і планів ремонту енергетичного обладнання та їх узгодження з відповідними графіками й планами ремонту виробничих цехів підприємства; розробка інструкцій з експлуатації та ремонту енергообладнання; складання планів та звітів про роботу служб головного енергетика. Поряд з цим важливим є подальший пошук шляхів удосконалення управління енергетичним господарством, насамперед за рахунок поліпшення організаційної структури завдяки чіткому розмежуванню функцій та завдань, які вирішують окремі служби енергогосподарства; обґрунтування шляхів і методів упровадження госпрозрахунку серед підрозділів енергетичного господарства та вдосконалення формування в них витрат і прибутку; створення нормативної бази, необхідної для впровадження госпрозрахунку; забезпечення своєчасного введення в експлуатацію нового енергетичного устаткування та обладнання й високої якості будівельно-монтажних робіт та ефективного ремонтного обслуговування; поліпшення матеріально-технічного забезпечення всіх ланок енергогосподарства; розробка та впровадження показників і форм внутрішньозаводської звітності та облікової інформації; зміцнення ділових зв’язків з іншими виробничими підрозділами підприємства.

    Відділ  головного енергетика має працювати  у взаємодії з іншими відділами підприємства, особливо такими, як відділ капітального будівництва, головного механіка, головного технолога, матеріально-технічного постачання, а також такими, які дуже часто погоджують з відділом головного енергетика питання та документи, що належать до компетенції головного енергетика. З відділом головного енергетика обов’язково погоджуються такі питання та документи: виконання всіх видів земельних робіт на території підприємства; купівля та встановлення енергетичного устаткування; зміна та розміщення енергетичного обладнання в цехах; проекти будівництва нових об’єктів та реконструкція існуючих цехів; графіки ремонту технологічного устаткування та інші питання з енергозабезпечення.

    Енергетичні цехи промислового підприємства за характером роботи можна поділити на три основні  групи: експлуатаційні (експлуатаційне обслуговування енергоспоживаючого обладнання, мереж і генеруючих засобів); ремонтні (ремонт і монтаж спеціалізованого енергоустаткування); змішані, у складі яких є експлуатаційні та ремонтно-монтажні дільниці.

    Спеціальні  ремонтні цехи утворюються на підприємствах  з великим за масштабами енергогосподарством.

    На  рис. 12 зображено структуру змішаного енергетичного цеху.

    Функціонування  системи енергетичного господарства має специфічні особливості, які потрібно враховувати при організації та плануванні її роботи.

    По-перше, процес виробництва, передавання, розподілення та споживання енергії має безперервний характер, тому при виробництві енергії використовують устаткування та агрегати безперервної дії, що дає змогу застосовувати автоматику для забезпечення оптимальних режимів.

    По-друге, час виробництва енергії та її споживання збігаються. Це означає, з одного боку, відсутність незавершеного виробництва, з іншого — неможливість роботи на складі. Остання обставина передбачає, що для безперебійного енергозабезпечення виробничих підрозділів енергетичне виробництво повинно мати резерви потужності. Вони потрібні для заміни устаткування та агрегатів, які вийшли з ладу через аварію або зупинені на планові ремонти, а також для комплектації нерегулярних змін навантаження внаслідок випадкових змін у системі. 

    Рис. 12 Виробнича структура змішаного енергетичного цеху

    По-третє, виробничий процес в енергетичному виробництві має динамічний характер. Це відображається не тільки у великій швидкості споживання, а й передусім у постійних змінах у часі загального навантаження енергосилових агрегатів залежно від режиму споживання енергії на підприємстві. Тому при плануванні необхідне виявлення як загальної потреби в енергії, так і режиму її споживання.

    По-четверте, погоджується виробництво власних видів енергії з переробкою та розподіленням енергії, отриманої від сторонніх організацій.

    По-п’яте, часткове споживання виробленої енергії для виробничих потреб самих енергетичних цехів.

    Визначення  потреби промислового підприємства в енергоресурсах базується на використанні прогресивних норм витрат. Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують норми питомих витрат.

    Під прогресивною питомою нормою витрат енергії і палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт у найбільш раціональних умовах організації виробництва й експлуатації устаткування.

    Основним  методом визначення норм витрат є  розрахунково-аналітичний, який дає  можливість визначити планову норму  з урахуванням змін у режимі роботи, параметрів технологічних процесів та інших факторів, що впливають на питомі витрати енергії.

    Норми питомих витрат енергії поділяють на технологічні, цехові та загальнозаводські.

    Технологічна  норма визначає витрати енергії  чи палива, включаючи втрати на здійснення технологічних операцій чи процесів. Установлюється тільки на одиницю натуральної продукції. Цехова норма, крім витрат на технологічні потреби, охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах та перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

    Коли  виготовляють однорідну продукцію, то на одиницю натуральної продукції також можуть встановлюватися цехові або загальнозаводські норми.

    Для цехів, що виготовляють однорідну чи різнорідну продукцію різних типорозмірів та видів, можна користуватися приведеними чи умовними одиницями, якими вимірюється енергоємність типорозмірів чи видів продукції.

    При визначенні потреби в енергії  і паливі потрібно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії і палива на власні потреби (опалення, вентиляцію ін.), організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії на сторону, норми втрат енергії в мережах.

    Планування  потреби та виробництва енергії  здійснюється на підставі побудови енергетичних балансів. Енергетичний баланс підприємства — це система взаємозв’язаних показників виробництва, отримання та розподілу різних видів енергії і палива.

    Балансовий  метод планування дозволяє визначити  потребу підприємства в різних видах  енергоресурсів і виходячи із обсягу виробництва та норм витрат, визначити найбільш раціональні джерела покриття цієї потреби.

    На  рис. 13 зображено класифікацію енергетичних балансів підприємства. 

    Рис. 13 Класифікація енергетичних балансів підприємства 
 

    Перспективні  баланси (на 3—5 років) є основою для розробки планів удосконалення та реконструкції енергогосподарства підприємства.

    Поточні баланси обґрунтовують планову  потребу підприємства в енергоресурсах для виконання планових завдань з випуску основної продукції в плановому році, а також раціональні способи покриття цієї потреби.

    Фактичний (звітний) баланс є засобом контролю виконання планових показників використання енергоресурсів та виявлення резервів їх економії.

    Технологічні  особливості енергетичного виробництва, і насамперед — високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

    Переважною  системою оплати праці є погодинно-преміальна, за винятком окремих груп працівників електроремонтного цеху (дільниці).

    Робітники енергетичних цехів преміюються за безаварійну роботу та надійне обслуговування електричного й теплового обладнання, освітлювальних мереж, якісний ремонт енергоустаткування. Інженерно-технічні працівники преміюються за безперебійне забезпечення виробництва всіма видами енергії встановлених параметрів, додержання норм витрачання окремих видів енергоносіїв, а також за показники, що характеризують економічну ефективність діяльності енергоцехів.

    Водночас  раціональна організація ремонту  енергетичного устаткування забезпечує значне зменшення витрат на ремонт, які становлять значну частку в загальних витратах не тільки в енергогосподарстві, а й на підприємстві в цілому.

    Безперервне утримання енергетичного устаткування в робочому стані при збереженні ним нормальних експлуатаційних параметрів чи характеристик забезпечується організацією профілактичних ремонтів відповідно до встановлених планом термінів, змісту та обсягу ремонтних робіт на основі системи планово-запобіжних ремонтів, яку докладно розглянуто у темі 2. Переважною формою планово-запобіжного ремонту енергетичного устаткування є планово-періодичний ремонт, який провадиться через певні проміжки часу, встановлені для різних видів устаткування згідно з умовами їх експлуатації.

    Пошук шляхів економії енергетичних ресурсів відбувається у двох напрямах: у сфері енергопостачання виробничих підприємств енергією та паливом, а також у сфері споживання енергоресурсів.

    У першому напрямі економія енергоресурсів досягається за рахунок удосконалення системи енергопостачання, у другому — за рахунок удосконалення системи споживання енергії в основних та допоміжних виробничих процесах. У першій та другій сферах економія енергоресурсів досягається в напрямах, відмінних за своїм змістом, цільовим призначенням, характером виконання заходів, кінцевим результатом їх здійснення та видами енергоносіїв. Плани організаційно-технічних заходів з економії енергоресурсів розробляються з урахуванням перелічених особливостей за кожним видом енергоресурсів та кожним напрямом удосконалення їх використання.

    Серед напрямів удосконалення енергозабезпечення підприємства відомі такі:

• правильний вибір енергоносіїв для споживання;
• удосконалення системи енергопостачання;
• удосконалення системи енергоспоживання.

    1.6  Складське господарство

    Умовою  безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення  певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а  також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство. 
Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.