Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

Україна

Центральна  спілка споживчих товариств 

УКООПСПІЛКА

Чернігівський кооперативний технікум  
 
 
 
 

Курсова робота

 

з дисципліни “Організація, планування та управління виробництва”

спеціальність 5.05170104 “Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів та харчоконцентратів” 

Тема:    “Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи” 
 
 
 

Виконала: студентка 

групи ТЕХ-31

Мушенок О.  

Керівник: Шевкопляс Л.М.

             
 
 
 
 
 
 
 

Чернігів 2010 р. 

Зміст

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Актуальність  теми дослідження. Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

    Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

    Перелічені  завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

    Прогрес розвитку техніки і технологій основного  виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

    У цілому, успішне господарювання в  ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

    Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва  і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Розділ 1. Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

    1.1. Загальна характеристика та підрозділи  системи технічного обслуговування виробництвом .

    Неодмінною  умовою високопродуктивної роботи підприємства в цілому є ефективна робота первинних виробничих ланок, а також обслуговуючих та допоміжних підрозділів. З огляду на це особливої ваги набувають питання подальшого поліпшення організації управління виробничої інфраструктури, рівень технологічного оснащення та організації якої, як правило, значно нижчий, ніж основного виробництва.

    За  умов, коли вимоги до якості продукції  постійно зростають, саме інфраструктурні  об’єкти значною мірою визначатимуть  ефективність технічного й виробничого  потенціалу. Брак повноцінного ремонту устаткування, високоякісного оснащення виробництва, складських приміщень для зберігання матеріальних цінностей тощо призводить до зниження споживчих якостей продукції і збільшує витрати виробництва.

    Високий рівень розвитку виробничої інфраструктури дасть змогу з максимальною повнотою комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час надходження матеріальних благ до споживача.

    Розвиток  виробничої інфраструктури з точки  зору остаточних завдань функціонування економічної системи не є головною метою діяльності підприємства, оскільки вона не виробляє основ для людського життя — продукту в матеріальній формі. Водночас інфраструктура є важливою передумовою налагоджування сучасного за своїми характеристиками промислового виробництва.

    Функціонування  виробничої інфраструктури відрізняється  від діяльності основних підрозділів  підприємства за низкою істотних ознак. Головна з таких ознак полягає  в тому, що результати її роботи відіграють роль корисних дій, не набираючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Корисність від діяльності виробничої інфраструктури є лише у процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, яку вироблено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже, результат діяльності інфраструктури є послугою виробничого характеру.

    Наступна  особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція як вид послуги не існує самостійно, поза виробничим процесом. З огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури — їх просторову незалежність.

    Оскільки  процес споживання послуг нерозривно пов’язаний з процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати недоліки їх в іншому місці.

    Для детального вивчення особливостей функціонування інфраструктури підприємства необхідно скористатись [2, гл. 1].

    Інфраструктурні підрозділи підприємства надають послуги. Проте через це вони жодною мірою  не втрачають всього значення порівняно з основним виробництвом. Розглядаючи складові частини інфраструктури підприємства, можна відокремити дві функції, які вони виконують.

    Перша — обслуговування процесів основного і допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство тощо). Друга — «власне» виробництво — виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці. Це наприклад, таке: виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічної оснастки та інструменту.

    За  тієї системи організації промисловості, що склалася нині, — відсутності спеціалізованих підприємств ділового обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва — підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, дільниці) для технічного обслуговування основних виробництв.

  Нині  на великих промислових підприємствах  функціонують як самостійні структури  інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні, транспортні цехи.

  Допоміжні та обслуговуючі процеси виконують  функції технічного обслуговування виробництва. Вони не відрізняються один від одного ні за місцем у загальному виробничому процесі, ні за роллю в здійсненні принципів його організації. Тому виробничий процес підприємства може бути поданий двома складовими — основним процесом та його технічним обслуговуванням.

  Виробничий  процес слід розглядати як єдину систему  основних процесів і процесів технічного обслуговування.

  Розглядаючи технічне обслуговування як систему, потрібно уявляти, що вона є лише частиною загальної системи обслуговування підприємства, і саме її ми називаємо інфраструктурою.

  Технічне  обслуговування характеризується великою  різноманітністю, оскільки до нього належать численні елементи. Водночас таке обслуговування перебуває в постійному русі, це динамічна система. Розглядаючи технічне обслуговування як виробничу систему, неважко помітити, що багато елементів цієї системи мають імовірнісний характер. Отже, технічне обслуговування є складною, динамічною та ймовірною системою.

  Процеси технічного обслуговування своїм результатом (наслідками) впливають не лише на основні, а й на інші процеси технічного обслуговування. Наприклад, потреби в різних видах енергії і ремонтному обслуговуванні, транспортуванні, забезпеченні та зберіганні матеріалів тощо однаковою мірою мають бути задоволені як для основних підрозділів, так і для підрозділів інфраструктури.

  Існують умови, за яких технічне обслуговування може бути основним виробництвом, коли виробничі потужності, призначені для технічного обслуговування, можуть використовуватись як виробничі структури, які впливають на прибутковість роботи підприємства. Наприклад, якщо на підприємстві є великі інструментальні та ремонтні цехи, підрозділи з виготовлення різних видів енергії, вони не лише задовольняють потреби свого підприємства, а й постачають свою продукцію іншим підприємствам.

  Згідно  з поділом виробничого процесу  на основний, допоміжний та обслуговуючий, робітники, які виконують окремі операції, поділяються також на основних та зайнятих технічним обслуговуванням виробництва. Останніх в економічній літературі називають «допоміжними». Поділ робітників на основних та допоміжних з точки зору одиничного поділу праці відносний. В офіційній статистичній звітності такого поділу немає. Проте, поділ є важливим засобом аналізу організації виробництва на підприємстві. Функціональний поділ праці є основою планування і нормування робіт, визначення чисельності робітників, устаткування, обґрунтування співвідношення між різними групами робочих.

  Робітників  з технічного обслуговування доцільно поділяти за функціональними ознаками виконуваних робіт. Такий розподіл показано на рис. 1.

    

 

Рис. 1.Розподіл робітників за функціональними  
ознаками виконуваних робіт

  Сутність функціонального групування полягає в тому, що робітника відносять до тієї чи іншої групи залежно від характеру роботи, а не від місця її виконання. Той, хто виконує ремонтні операції в транспортному цеху, є ремонтником, а не транспортним робітником.

  Зауважимо, що аналіз співвідношення робітників за функціональними ознаками корисний для вивчення кадрового потенціалу підприємства.

  Розвиток  виробничої інфраструктури відчутно впливає  на підвищення ефективності роботи підприємства завдяки:

1. зменшенню витрат на виробництво продукції у процесі її руху по елементах інфраструктури (витрати при транспортуванні, вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання, реалізація) за рахунок раціоналізації технології проведення робіт;
2. скороченню витрат робочого часу, пов’язаних із несвоєчасністю та некомплектністю постачання засобів виробництва;
3. зростанню мобільності виробничих ресурсів та скороченню необхідної величини запасів виробництва на різних етапах процесу руху товару (у виробника, у постачально-збутовій мережі «на колесах», у споживача) за рахунок зростання рівня забезпеченості послугами інфраструктури та прискорення доставки засобів виробництва споживачеві;
4. створенню умов для подальшого поглиблення поділу праці у суспільному масштабі;