Система технічного обслуговування виробництва та її підрозділи

    скороченню  часу простоїв у ремонті. 

    У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

    • ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

    • забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

    • переміщення вантажів, виконання  вантажно-розвантажувальних робіт;

    • забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

    • своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними  матеріалами, паливом;

    • складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а  також напівфабрикатів, окремих  складальних одиниць, готових виробів.

    До  системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції. 

    1.2 Система ремонтно-технічного  обслуговування виробництва

    Ремонтне  виробництво посідає особливе місце в усій системі виробництва, оскільки від технічного стану устаткування та інших елементів основних фондів залежить успішна робота всього підприємства. Виконання виробничої програми, випуск високоякісної продукції, рівень продуктивності праці і собівартість продукції істотно залежать від стану засобів праці. Тому для безперебійної високопродуктивної роботи кожного підприємства потрібне постійне спостереження за станом устаткування — ретельний нагляд за ним, регулярне чищення, змащення і періодичне відновлення зношених частин проведенням ремонтів.

    Функції підтримання засобів праці в  дієздатному стані на підприємствах виконує спеціальна ремонтна служба, яку очолює головний механік. У його підпорядкуванні є відділ головного механіка. До складу ремонтної служби можуть належати: ремонтно-механічний цех, цехові або корпусні ремонтні бази, центральний склад запасних частин, інші підрозділи. Всі ці підрозділи разом утворюють ремонтне господарство. Організаційно-виробнича структура ремонтного господарства залежить від розмірів підприємства, його типу, структури управління ремонтним виробництвом (господарством), системи організації ремонту.

    Ефективність  ремонтного обслуговування значною  мірою забезпечується організаційно-виробничою структурою і структурою управління ремонтним господарством.

    Сама  структура управління залежить від  форми управління ремонтами, яка  може бути централізованою, децентралізованою  і змішаною.

    На  великих і середніх підприємствах  у складі відділу головного механіка можуть бути конструкторсько-технологічні бюро, бюро планово-попереджувального ремонту, планово-виробниче бюро, бюро устаткування та запасних частин, інші функціональні підрозділи. На рис. 2.1 зображено структуру управління ремонтним господарством Київського картонно-паперового комбінату.

    Ремонтно-профілактичне  обслуговування устаткування регламентується системою планово-запобіжного ремонту (ПЗР). Сутність такої системи полягає в тому, що профілактичні огляди та різні види планових ремонтів (капітальний, середній, малий) виконуються за попередньо складеним графіком після відпрацювання кожною машиною певної кількості годин.

    Система включає технічне обслуговування і  ремонт устаткування, проведення модернізації, організацію праці в ремонтному господарстві, організацію забезпечення й зберігання, а також облік запасних частин і креслярське господарство.

    Технічне  обслуговування передбачає усунення малих  неполадок, огляд стану вузлів і деталей, заміну мастил, регулювання окремих механізмів.

    Роботи  з технічного обслуговування виконуються в міжзмінний час і регламентуються спеціальним графіком. Чітке виконання за графіком і в потрібних обсягах технічного обслуговування забезпечує скорочення обсягів ремонтних робіт і зниження витрат на їх проведення.

    Різні види ремонтів різняться між собою обсягом виконуваних робіт і різною трудомісткістю.

    

    Рис. 2. Організаційно-управлінська структура  
служби головного механіка

    Система ПЗР може мати свої галузеві особливості. Такі галузі, як легка і текстильна, харчова, поліграфічна тощо мають свою систему ПЗР, причому вона має бути затверджена вищим галузевим органом (міністерством, комітетом тощо).

    Підприємства  можуть застосовувати різновиди  системи. Найбільшого поширення набули такі основні системи: післяоглядова (інспекційна), стандартних ремонтів (регламентована), періодичних ремонтів, комплексна форма організації ремонтного обслуговування.

    Система післяоглядових ремонтів ґрунтується  на тому, що строки, види і зміст ремонту  визначаються на підставі періодичних оглядів устаткування (технічної інспекції), а не залежно від строку служби. Така система широко впроваджується на підприємствах автомобільної промисловості (ВАЗ, КамАЗ, КрАЗ).

    Система стандартних ремонтів (регламентована система) побудована на принципі обов’язкового  зупинення устаткування для ремонту та обов’язкової заміни окремих деталей через фіксований термін роботи (незалежно від їх технічного стану і зносу). Цю систему застосовують для устаткування, яке працює в постійному режимі, коли найменша його зупинка може призвести до великих виробничих втрат або до аварії, яка загрожує життю працівників (котли під тиском, турбіни і т. ін.).

    Потреби в періодичних ремонтах задовольняються  через регламентоване число відпрацьованих устаткуванням годин. Доцільно застосовувати таку систему там, де провадиться облік роботи устаткування у часі. Складові елементи ремонтно-технічного обслуговування устаткування зображені на рис. 3 

    

    Рис. 3 Складові елементи ремонтно-технологічного  
обслуговування устаткування

    Організаційна структура ремонтної служби за централізованої системи ремонтного обслуговування може бути такою, як показано рис. 4 

    

 

    Рис. 4  Організаційна структура служби головного механіка 
великого заводу в разі централізованої форми організації  
ремонтного обслуговування обладнання 
— лінійні зв’язки;       - - - функціональні зв’язки

    Ця  структура передбачає, що відділ головного  енергетика є самостійною відокремленою  структурою й організовує ремонтне обслуговування за погодженим графіком.

    На  ефективність ремонтного обслуговування істотно впливають структура та методи управління ремонтним виробництвом. Проте вдосконаленню організаційної побудови й функціонування системи складного ремонтообслуговуючого комплексу досі приділяється мало уваги. Близько 70—80 % машинобудівних підприємств застосовують децентралізовану або змішану системи, тоді як ці системи мають багато недоліків [5]. Головні з них такі: не використовуються повною мірою переваги концентрації та спеціалізації однорідних ремонтних робіт; нерівномірно завантажується ремонтний персонал протягом зміни; нерідко ремонтні робітники, підпорядковані начальникові виробничого цеху, використовуються не за призначенням; часто не ведеться облік фактичних витрат на ремонт; відсутня єдина технічна політика в галузі ремонту.

    Докорінних  змін структури і методів управління ремонтним господарством можна  досягти лише в разі створення  відокремленої госпрозрахункової ремонтної служби підприємства з єдиним адміністративно-технічним, економічним керівництвом. З огляду на це насамперед потрібно вивести з підпорядкування виробничих цехів увесь ремонтний персонал і сконцентрувати його в службі головного механіка.

    На  більшості підприємств функціонують відокремлені самостійні служби головного механіка та головного енергетика, що утруднює організацію, планування та погодження у часі слюсарних і електроремонтних робіт. На підприємствах автомобільної, хімічної промисловості служба головного енергетика обслуговує енергетичне та електротехнічне обладнання лише до моменту відпускання електроенергії на верстат. Подальше технічне обслуговування і ремонт механічної, електричної та електронної частин виконує служба головного механіка. Ця проблема детально розглянута у [5].

    У структурі ремонтної служби основним виробничим підрозділом є ремонтно-механічний цех (РМЦ). За характером виробничих процесів, виконуваних цим цехом, він належить до металообробних. До його складу належать, як правило, основні, допоміжні дільниці, відділення, а також службово-побутові приміщення.

    Основні дільниці: механічна, слюсарно-складальна, заготівельна, зварювальна, випробувальна, фарбувальна, термічна й оновлення деталей. Допоміжними відділеннями є інструментально-роздавальна комора, загострювальна майстерня, а також склади металу, запасних частин, мастильних матеріалів. 

3. Система забезпечення виробництва  технологічним оснащенням

    Глобальна мета системи інструментального  господарства — своєчасно й безперебійно забезпечувати цехи, дільниці та робочі місця необхідним високоякісним  інструментом. Критерієм її досягнення є зниження до мінімуму витрат на виготовлення, придбання та експлуатацію інструментів.

    Локальні  цілі полягають у забезпеченні високої  ефективності технології, організації  виготовлення, зберігання, ремонту  й відновлення інструменту; правильної експлуатації і скорочення витрат інструменту; своєчасного придбання та підтримування мінімально необхідних запасів інструменту.

    Завдання  інструментального господарства:

• визначення потреби підприємства в оснащенні;
• планування придбання (виготовлення) і забезпечення виробництва оснащенням;
• організація експлуатації оснащення і технічний нагляд за його експлуатацією;
• забезпечення робочих місць оснащенням;
• організація та зберігання оснащення.

    Для виконання інструментальним господарством  зазначених завдань йому потрібні відповідні людські та матеріальні ресурси, технічні засоби і т. ін.

    Система інструментального господарства може мати двохрівневу організаційну структуру. На верхньому рівні (підприємство) функціонують інструментальний відділ; інструментальні цехи, дільниці; центральний інструментальний склад (ЦІС); інструментальна група при відділі матеріально-технічного забезпечення, яка має задовольняти потреби в матеріалах для виготовлення інструменту та оснащення на підприємстві, зокрема й відповідними закупівлями на стороні; дільниці централізованого відновлення інструментів.

    На  нижньому рівні (в основних і допоміжних цехах) створюються інструментально-роздавальні комори (ІРК); майстерні або дільниці централізованого загострення інструменту; дільниці його поточного ремонту.

    Структура та схема управління інструментальним господарством визначаються типом і характером виробництва, а також розмірами підприємства.

    Організацію та управління інструментальним господарством  великого машино- чи приладобудівного підприємства відбиває схема, зображена на рис. 5

    Планово-економічне бюро визначає потребу в інструменті за окремими цехами і по заводу в цілому, складає плани з виробництва інструментів для інструментальних цехів заводу та їх закупівлі у сторонніх підприємств.

    Бюро  нормативів провадить роботу з класифікації та індексації інструменту; визначає норми витрат і оборотний фонд за різними видами інструменту; визначає норми витрат і зворотний фонд за різними видами інструменту в межах окремих цехів і по заводу в цілому; контролює додержання цехами і ЦІС установлених норм витрат і запасів; розробляє інструкції і правила використання й експлуатації інструментів.

    Бюро  технагляду складається з інспекторів, які мають виконувати такі завдання: контролювати правильність зберігання та експлуатації інструменту в цехах заводу; виявляти причини неправильної його експлуатації та передчасного виходу з ладу,  
а також винних у таких порушеннях; перевіряти норми стійкості, зносу та запасу інструменту, брати участь у розробці заходів із забезпечення правильної експлуатації, скорочення витрат і запасів інструменту.

    

    Рис. 5 Структура інструментального господарства  
великого машинобудівного підприємства