Організація і методика аудиту доходів від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг)

Національні нормативи аудиту введено в дію  в Україні з  
1 січня 1999 р., а у 1993—1998 рр. У сучасних стандартах налічується 32 нормативи. Вони мають наскрізну двозначну нумерацію і поділені на 9 класів [6, с. 3, 4].

У зв’язку з тим, що бухгалтерський облік і аудит відіграють велику роль у підприємницькій діяльності у світі, а також у зв’язку  з наявністю великого кола користувачів фінансової та іншої інформації як результату праці аудиторів, Міжнародною федерацією бухгалтерів у липні 1996 р. було прийнято Кодекс етики професійних бухгалтерів (КЕПБ). У січні 1998 р. введена в дію його нова редакція [5, с. 626—699].

Фундаментальні  принципи, яких повинні дотримуватись  аудитори:

1. Порядність. Аудитор має бути відвертим і чесним при наданні професійних послуг;

2. Об’єктивність. Аудитор має бути справедливим і уникати упередженості, конфлікту інтересів і впливу осіб, які б заважали його об’єктивності;

3. Професійна компетентність і належна старанність. Аудитор повинен надавати послуги з належною компетентністю і старанністю, постійно підтримувати рівень своїх професійних знань і навичок, для того щоб замовник відчував переваги, пов’язані з використанням послуг компетентного спеціаліста;

4. Конфіденційність. Аудитор повинен дотримуватись конфіденційності інформації, яку він одержав в процесі надання послуг, не повинен використовувати або розголошувати таку інформацію, за винятком передбачених законодавством випадків;

5. Професійна поведінка. Аудитор повинен підтримувати свою репутацію і ухилятися від дій, які б завдали шкоди репутації. Для цього встановлюються обов’язки аудитора стосовно клієнта, третіх осіб, колег по професії, замовників аудиту і суспільства;

6. Технічні стандарти. Аудитор повинен надавати послуги відповідно до технічних і професійних стандартів, дотримуватись нормативних документів клієнта в тій мірі, в якій вони сумісні з вимогами порядності, об’єктивності і незалежності, при обов’язковому виконанні стандартів і нормативів аудиту [5, с. 635—636].

При перевірці правильності відображення доходів і фінансових результатів  аудитору необхідно впевнитися, що при складанні Звіту про фінансові  результати підприємство виконало основні  вимоги до річних звітів:

• всі операції повинні бути зареєстровані;
• всі операції повинні бути зареєстровані і представлені належним чином;
• зареєстровані операції повинні відповідати реальності;
• занесені в правильний період;
• правильно оцінені;
• всі операції стосуються підприємства;
• занесені у відповідний рахунок;
• правильно представлені в річних звітах.

У процесі підтвердження достовірності  інформації звіту з фінансових результатів, який здійснюється аудитором під  час аудиту фінансової звітності, можуть виникнути три ситуації, коли:

• інформація, зафіксована у звіті, відображає реальний результат від фінансово-господарської діяльності;
• інформація у звіті викривлена без наміру, тобто через помилки обліку, неправильне тлумачення законів, невірну інтерпретацію господарських фактів і з інших причин;
• інформація у звіті викривлена через неправильне її відображення працівниками підприємства з попереднім наміром, тобто шляхом застосування дій, спеціально підготовлених для викривлення певної інформації.

 

Важливою якісною характеристикою  інформації звітності з фінансових результатів є повнота інформації, яка в Україні найчастіше стає причиною викривлення цієї звітності.

Якщо мова йде про викривлення  показників із фінансових результатів, то слід визначити його мету — це заниження базових показників звітності, на основі яких визначається балансовий прибуток, або їх завищення. У зв'язку з тим, що показники звітності  з фінансових результатів пов'язані  з податковою звітністю, мета заниження  таких показників полягає в ухиленні від сплати податків. У разі, коли базові показники з фінансових результатів  завищені, і на їх основі — балансовий прибуток, мета такого викривлення  — покращення показників фінансової звітності для подачі її користувачам.

Однак під час здійснення такої  складної процедури, як підтвердження  достовірності і повноти показників звітності з фінансових результатів, не слід обмежуватися лише такими мотивами її викривлення.

Основними напрямками емпіричного  дослідження є:

• визначення зовнішніх обставин, пов'язаних із діяльністю підприємства, під тиском яких не відображаються реальні результати фінансово-господарської діяльності;
• вивчення особистих мотивів, які спонукають посадових осіб, що мають від ношення до фінансової та податкової звітності, впливати на достовірність інформації в цій звітності;
• виявлення причин, які сприяють приховуванню фактів недостовірного відображення інформації про фінансові результати у фінансовій і податковій звітності;
• виявлення мотивацій (психоаналітичний підхід), здатних виправдати факт недостовірного відображення інформації про фінансові результати у фінансовій та податковій звітності;
• виявлення способів приховування фактів про невідповідність реальних даних з фінансових результатів, наданих у фінансовій і податковій 
  звітності;
• визначення заходів, які можуть сприяти більш достовірнішому відображенню результатів фінансово-господарської діяльності у фінансовій і податковій звітності.

Перш ніж розпочати більш  детальну перевірку доходів, необхідно  визначити суттєвість конкретних груп доходів (П(с)БО 15) у загальному обсязі доходів. Якщо аудитор визнає певний вид доходу несуттєвим, він може ігнорувати подальшу перевірку цього  доходу й зосередити увагу на суттєвих доходах.

Під час складання програми аудиту доходів аудитор повинен запланувати аудиторські процедури, які б дозволили йому встановити об'єктивну істину щодо таких тверджень:

• доходи одержані за результатом  дійсних операцій у процесі звичайної  діяльності;

• відображені у звітності доходи відповідають інформації, узагальненій на відповідних рахунках бухгалтерського  обліку;

• доходи, відображені на рахунках бухгалтерського обліку, підтверджені відповідними первинними документами на відвантажену продукцію та надані послуги;

• доходи відображені у відповідному періоді;

• доходи висвітленні в примітках  до фінансової звітності належним чином.

Як правило, найбільшу питому вагу у доходах підприємства складають  доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Величина цього доходу залежить від кількості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) і  реалізаційної ціни. Тому аудитору необхідно за обраним методом  організації перевірки (суцільний, вибірковий) перевірити чинники, які  впливають на достовірність відображеної в бухгалтерському обліку й фінансовій звітності інформації щодо доходів  від реалізації.

У першу чергу, необхідно перевірити відповідність інформації щодо кількості  відвантаженої продукції за даними складу та даними документів на відвантаження  продукції.

Результати аудиторського дослідження  відхилень у цінах реалізації аудитор відображає в робочому документі.

Залежно від суттєвості інших груп доходів аудитор приймає рішення  щодо їх перевірки й аналогічно проводить  аудиторське дослідження.

Із метою підготовки висновку всі  виявлені порушення і помилки  аудитор відбиває у робочому документі. При проведенні аудиту необхідно  перевірити дотримання порядку підготовки рішень про розподіл прибутку акціонерного товариства, своєчасного його прийняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Інформаційна база аудиторського контролю

 

Основним  завданням інформаційного забезпечення аудиторської діяльності є інформування учасників аудиторського процесу  про стан підприємства, де проводиться  аудит, функціонування його відповідно до законодавчих і нормативно-правових документів. Сукупність документів, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства, належить до економічної інформації. Інформація поділяються на робочу, тобто між аудиторами і спеціалістами, які здійснюють аудиторські послуги, пряму і непряму. Пряма інформація стосується дослідження стану підприємства, а непряма — дослідження нормативно-правових документів, які регулюють процес об’єктів, де проводяться аудиторські послуги, методичних вказівок щодо виконання аудиторських процедур. Інформація — це сукупність різних документів про стан і зміни об’єктів аудиту або їх відповідності законодавчим актам. Вона поділяється на нову, тобто відображає новизну запропонованого рішення та обґрунтовує причину недоліків, виявлених у процесі аудиторських послуг, та інтерпретацію, що була раніше, яка повинна бути достатньою для аудиторського доказу.

Інформаційне забезпечення аудиторських послуг розрізняють за змістом як: законодавче, нормативно-довідкове, договірне, організаційне, фактографічне та ін.

Економічна інформація характеризується такими критеріями: синтактикою, семантикою і прагматикою.

Синтактика  — це структура інформації, символи алфавіту, мови, слова, речення, правила побудови їх; семантика — зміст економічної інформації, а прагматика — це достовірність, своєчасність, зручність сприймання тощо. Інформація, що характеризує фінансово-господарські процеси, які відображені в бухгалтерському обліку підприємства, та використовується як основне джерело даних при проведенні аудиту, є обліково-економічною,  
а за змістом — фактографічною.

Аудитор повинен одержати від керівництва підприємства інформацію, необхідну для досягнення мети його роботи. Під час аудиторської перевірки аудитор може отримувати безліч інформації від керівництва підприємства, яка надається як за його власним бажанням, так і на вимогу аудитора. Інформація, що надається керівництвом підприємства, не може заміняти інші докази, які аудитор може отримати. Наприклад, нова інформація про витрати на придбання того чи іншого активу не може замінити інші аудиторські докази з цього питання. Як правило, аудитор повинен включити в свої робочі документи отриману від керівництва інформацію. Суттєве значення має інша інформація, що стосується перевіреної фінансової звітності підприємства, але про яку аудитор не повинен складати аудиторський звіт. Підприємство щорічно оприлюднює фінансову звітність разом з аудиторським висновком. До публічного річного звіту підприємство може включити іншу фінансову або не фінансову інформацію в додатках (пояснення до балансу тощо). У нормативі 27 така фінансова або не фінансова інформація називається «іншою інформацією» [7, с. 189—193].

Технічне  забезпечення — це комплекс технічних засобів і методів, що забезпечують функціонування аудиту. Елементами технічного забезпечення є технічні засоби, методичні і керівні матеріали, технічна документація.

До технічних засобів належать збір і реєстрація інформації, передавання, введення, обробка, відображення і виведення  інформації, підготовка даних, накопичення, зберігання і пошук інформації. Організація технічного забезпечення здійснюється на основі застосування методичних і керівних матеріалів, а також технічної документації. Методичні і керівні матеріали поділяють на загальносистемні, спеціалізовані та нормативно-довідкові документи.

Однією  з головних проблем, яка постає перед  аудитором під час побудови (проектування, придбання, налагодження) комплексу технічних засобів, є вибір оптимального варіанта такого комплексу. Такий вибір ускладнюється тим, що аудитор у практичній діяльності стикається з безліччю варіантів побудови такого комплексу у замовників аудиту. Завдання аудитора полягає у виборі власного комплексу, який був би найбільш сумісним з останніми.

    Вибираючи такий комплекс, аудитор повинен ураховувати:

• організаційну структуру управління аудиторською фірмою;
• склад аудиторських завдань (види, обсяги та структуру аудиторських послуг);
• специфіку інформаційного забезпечення аудиторських послуг;
• технічно-експлуатаційні характеристики засобів технічного забезпечення (комп’ютерів та інших технічних засобів).

Джерелами інформації для аудиту доходів  є:

• Наказ про облікову політику підприємства
• Первинні документи з обліку доходів
• Облікові регістри
• Акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю (Додаток 9)
• Звітність (Додатки 3, 4, 5, 6)

Іншою, не менш важливою проблемою є проблема програмного забезпечення аудиту та аудиторських послуг. Воно повинно бути побудовано таким чином, щоб можна було використовувати комплекс технічних засобів не тільки аудиторської фірми, а й замовника.

Розглянемо основні елементи балансового  звіту комерційних банків.

Актив — це ресурс, що контролюється  банком як результат минулих подій, використання якого, ймовірно, сприятиме  в майбутньому зростанню економічної  вигоди.

Зобов'язання — це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої  діяльності, розрахунок за яким повинен  закінчитися відтоком із банку ресурсів, які уособлюють економічні вигоди.

Власний капітал   це   залишкова  частка  в активах   банку  (Додаток   6).   Капітал   забезпечує банку резерви, достатні для адекватних дій у будь-яких непередбачених обставинах, і допомагає уникнути неплатоспроможності в процесі адаптації до змінних умов.

Баланс є основною формою звітності  комерційного банку, що показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку  на певну дату (Додаток 4).

Призначення балансу — дати повну  картину обліку операцій комерційного банку. Ця форма звітності відповідає діючому плану рахунків для комерційних  банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як вже зазначалося, згідно з українським законодавством, аудит — це перевірка оприлюдненої бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності діючому законодавству та встановленим нормативам.