МТС – основний оператор мобільного зв’язку

Абоненти  зв'язку в 2011 році

(тисяч)

     Підприємства  повинні прагнути посилити конкурентні позиції. Особливо це стосується підприємств мобільного зв’язку. Таким підприємствам доцільно концентрувати увагу на зниженні рівня затрат і підвищенні конкурентоспроможності продукції.

     Конкурентоспроможність  підприємства визначається за допомогою  трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції що випускається та ефективність використання ресурсів.

Перша група включає показники, які характеризують економічні параметри, - собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії і т. д.

Друга група включає показники, які характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

     При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура випускаємої продукції та її конкурентоспроможність. Саме продукція з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою і т. д. приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора.

   Загальні правила оцінки конкурентоспроможності продукції наступні:

• вибір та аналіз ринку для реалізації товару;
• вивчення конкурентів по виробництву і реалізації аналогічних товарів;
• вибір та обгрунтування найбільш конкурентоспроможного товара-аналога в якості бази для порівняння;
• визначення необхідних груп параметрів, які підлягають оцінюванню;
• установка набору одиничних показників за відповідними групами параметрів;
• вибір методик розрахунків, визначення та аналіз зведених показників по товарним групам;
• розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару підприємства;
• розробка товарної політики підприємства відносно виробництва товару для певного ринку, розширення його виробництва, експорту, розробка міроприємств по підвищенню конкурентоспроможності товару, зняття його з виробництва та ін. Щоб задовільнити свої потреби, покупець повинен придбати товар, а потім, якщо це досить складний виріб, нести витрати по експлуатації – купувати паливо, мастила, запасні частини.

Третя група – нормативні параметри, які показують чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, з яких даний параметр не має права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

     При оцінюванні конкурентоспроможності фірми необхідно враховувати стратегію основних конкурентів.

     Як  правило при оцінюванні стратегії  відповідають на наступні питання:

• Які головні фактори конкурентоздатності цих товарів?
• Яка практика фірм-конкурентів в рекламі та стимулюванні збуту?
• Яка практика фірм-конкурентів відносно найменувань (торгових марок) товарів?
• В чому полягають притягуючі сторони упаковки товарів конкурентів?
• Який рівень сервісу пропонують конкуренти в гарантійний і післягарантійний період?
• Чи використовують конкуренти для збуту місцеву торгову мережу чи створюють власну?
• Яка практика товароруху у фірм-конкурентів (види транспорту), об’єми запасів, розміщення складів, види складів та їх вартість?

     Конкурентоспроможність  продукції – це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару – конкурента як по ступені відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратах на її задоволення.

     Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої  продукції по відношенню до товару-конкуренту.

     Конкурентоспроможність  будь-якої продукції може бути визначена  тільки в результаті порівняння, і  тому являється відносним показником.

     Конкурентоспроможність  визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в  склад її якості та важливих для споживача, визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності представлена на схемі 1.1.[ стр.93]

1.3. Фактори , які впливають  на конкурентоспроможність підприємства

     Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні  конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним.Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:

1.Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2.Господарська  кон”юктура, що складається. Вона включає кон”юктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3.Розвиток  родинних та підтримуючих галузей.  В даному випадку мова йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий портенціал підприємства.

4. Параметри  попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати високий прибуток , а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До  внутрішніх факторів відносяться наступні:

1.Діяльність  керівництва та апарату управління  підприємства (організаційна та  виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2.Система  технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість  сировини, комплектність її перероблення  та величина відходів серьйозно  впливають на конкурентоспроможність  підприємства. Зменшення виходу  готової продукції із використовуємої сировини( це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4.Збут  продукції: його об”єм та витрати  реалізації. Цей фактор серйозно  впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене на- нівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об”ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

     Визначивши  середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти  до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

     До  форм та методів максимілізації внутрішніх можливостей основі проведення технологічної  політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання на “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукцїї, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в срок.

     Прагнучи  до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно  забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно найти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Найбільш  розповсюдженим стандартом першого  покоління був стандарт NMT (Nordic Mobile Telephone system), прийнятий скандинавськими  країнами (Данією, Фінляндією, Ісландією, Норвегією та Швецією), який використовує діапазон частот 453,0-457,5 МГц. Тому ця версія стандарту умовно називалася NMT-450.У подальшому з метою зменшення розмірів телефонних апаратів та розширення сервісних функцій, булj розроблено модифіковану версію NMT-900, яка використовувала частоту 900 МГц. Відмінною рисою першого покоління мобільного зв'язку було те, що воно було аналоговим. Його найбільш суттєвими недоліками були обмежений набір сервісних функцій, а також відсутність захисту – розмову можливо легко перехопити та розшифрувати. Принципово новим підходом до передавання інформації відзначається друге покоління (2G) мобільних комунікацій, найбільш поширеними стандартами якого є GSM (Global System for Mobile telecommunications), який прийшов на зміну NMT та до сьогоднішнього дня використовується в Європі та США, а також CDMA (Code Division Multiple Access). Перевагою останнього є більш висока швидкість передавання даних та висока захищеність від несанкціонованого виявлення та прослуховування.