МТС – основний оператор мобільного зв’язку

- кількість основних конкурентів.

     Слід  вважати, що закордонні дослідники класифікують і визначають для всіх рівнів цінову і структурну конкурентоспроможність. Остання, іноді, визначається як "конкурентоспроможність за обсягом", або "загальна конкурентоспроможність торгових підприємств". Відділення цього типу конкурентоспроможності відображає той об`єктивний процес, коли міжнародна конкуренція переміщується із цінової сфери в сферу, де конкурують національні умови виробництва. Іншими словами, структура конкурентоспроможності являє собою інтегральне поняття, в якому відображається виробничий, технологічний, експортний потенціал національної економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Оцінка конкурентоспроможності  підприємства

     На  нинішньому етапі розвитку економіки  України досить важливим є питання  оцінки конкурентоспроможності підприємства. В сучасних умовах пристосування до ринкових перетворень є актуальним використання математичних методів прогнозування для прийняття ефективних управлінських рішень на підприємствах мобільного зв’язку. Цим питанням присвятили свої праці відомі вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти, зокрема, Сазерленд Джонатан і Кенуелл Дайан [24], А.П.Міщенко [25], П.Г.Клівець [26], З.І.Галушка та І.Ф.Комарницький [27], М.В.Жук [28], Едвард Д.Блейклі [29] та інші.

     В статті поставлена мета розкрити сутність конкуренції та вказати методи оцінки конкурентоспроможності підприємств мобільного зв’зку.

Методика  досліджень. Теоретичною і методичною основою проведеного дослідження є положення економічної теорії, розробки вітчизняних, зарубіжних вчених щодо формування конкурентних переваг підприємств. У процесі досліджень застосовувалися діалектичний, абстрактно-логічний та економіко - статистичні методи.

Результати  досліджень. На першому етапі розвитку капіталістичного виробництва (поч. XVI  - кін. XIX ст.) встановилась так звана "вільна конкуренція", і виникло поведінкове її трактування. А.Сміт пов'язував її із чесним, без змови, суперництвом між продавцями за найсприятливіші умови продажу товарів, а також - між покупцями і продавцями за найвигіднішу купівлю. Умови виникнення конкуренції на цьому ранньому етапі індустріального розвитку зводились деякими дослідниками [4, 8] лише до присутності на ринку великої кількості незалежних продавців та покупців, а також їх можливості вільно входити на ринок та покидати його. Неокласичний варіант тлумачення конкуренції пов'язує її з боротьбою за обмежені економічні блага і гроші споживача, на які їх можна придбати. "Потреба суспільства у товарах, послугах, ресурсах є більшою за їх кількість, а конкуренція є намаганням якомога краще задовольнити критерії доступу до обмежених благ", - вважає П.Хайне [8].

     Згідно  з Й.Шумпетером, [6] конкуренція - процес "створювального руйнування, коли фірми  розробляють інновації, прагнучи одержати більший прибуток. Потім інновації  здійснюють інші фірми, і свою перевагу попередня фірма втрачає. Саме механізм конкуренції витісняє з ринку підприємства, що використовують застарілі технології". Ф. фон Хаєк [8] розглядав конкуренцію як "процедуру відкриття", згідно з якою конкуренція визначає найкращий варіант поведінки підприємства на ринку. О.Михайлов вважає конкуренцію силою, яка змушує підприємства вдосконалюватись, переймати найкращі світові досягнення та найефективніші технології виробництва [5]. Це підвищує конкурентоспроможність товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. "Невидима рука" ринку спрямовує індивідуумів, які прагнуть якнайвидніше реалізувати свої знання, до соціального оптимуму, що не є усвідомленою метою ні для кого з них. Відповідно безпосереднім результатом ефективної координації знань є ефективний розподіл ресурсів. Конкуренція має стимули як до використання вже нагромаджених кожною людиною знань, так і до пошуку нових знань, якими ще ніхто не володіє, але які, виходячи із співвідношення цін, можуть мати значну економічну цінність.

     Загалом, виділяють такі переваги конкуренції: конкуренція є механізмом регулювання пропорцій виробництва, рушійною силою розширення асортименту товару, підвищення якості, впровадження інновацій, збільшення продуктивності, економії ресурсів з метою одержання більшого прибутку, сприяє раціональнішому розподілу ресурсів та захищає споживача від диктату виробника [2]. Тобто, конкуренція є гнучким інструментом регулювання та розвитку економічної системи.

     Основні функції конкуренції при цьому такі: регулювання -. взаємодією попиту та пропозиції через механізм цін ринок регулює економічну діяльність його суб'єктів; алокаційна - розміщення та розподіл ресурсів і вироблених благ між потребами, суб'єктами здійснюється за критерієм їх максимальної від дачі та ефективного використання виробничих можливостей; адаптаційна (стимулювання) - конкуренція стимулює та примушує агентів ринку до інновацій, пошуку і впровадження нововведень з метою задоволення попиту споживачів та забезпечення власного функціонування; контролювання.

     Предметом конкуренції є товар чи послуга, через які підприємства-суперники намагаються завоювати прихильність і кошти споживача. В широкому ж значенні це - задоволення конкретної потреби. Тобто, вузьке трактування предмета конкуренції веде до виявлення конкурентів, що виробляють подібні товари чи товари-замінники (субститути). Широке ж трактування призводить до виявлення ширшого кола конкурентів - всіх тих, хто так чи інакше може задовольнити конкретну потребу товаром чи послугою, або перетворити її в якусь іншу потребу [1]. Розпочинаючи випуск товару, виробник повинен детально проаналізувати, як виникає потреба, і як споживач приймає рішення про купівлю, як зазначає Ф.Котлер [3], спочатку виникають бажання-конкуренти, тобто споживач міркує, на що витратити певну суму коштів. .Якщо прийняте рішення про купівлю певного типу товару, то з'являється кілька варіантів покупки, тобто товарно-родові конкуренти. Після вибору однієї альтернативи виникає ряд товарно-видових конкурентів, тобто різновидів товару. Далі споживач аналізує різні марки-конкуренти. Тому підприємству, визначаючи конкурентів, доцільно встановити виробників товарів-аналогів, товарів чи послуг - субститутів, наявність товарів, істотно відмінних від певного та здатних задовольнити цю потребу, а також з'ясувати, чи не існує загрози існуванню самої потреби.

     Об'єктом  конкуренції є покупець і споживач. Саме виділення предмета і об'єкта конкуренції свідчить, що в конкурентній боротьбі є дві сфери впливу: товар (предмет) - з одного боку, споживач (об'єкт) - з іншого, а значить, і різні методи та засоби конкурентної боротьби. Суб'єктами конкуренції є підприємства, галузі, регіони та країни. Існують різні види конкуренції. Так, розрізняють цінову і нецінову конкуренцію. В минулому істотне значення ціни визначали - нежорстка конкуренція, невисока динаміка НТП, стабільне розширення ринків, помірні фінансові можливості споживачів. Із різкою зміною всіх цих параметрів за останні 10-15 років значення ціни в конкурентній боротьбі істотно зменшилось.

     Інтенсифікація  зв'язків та посилення взаємозалежності суб'єктів світової економіки зумовлюють підвищення уваги вчених до проблем оцінки конкурентоспроможності економічних систем як передумови розробки оптимальних конкурентних стратегій та мінімізації ризиків у ринковій діяльності суб'єктів. Під оцінкою конкурентоспроможності слід розуміти процес ідентифікації стану економічної системи за критеріями (показниками) конкурентоспроможності та віднесення її до певного типу, групи чи статусу у сферах національної або міжнародної економічної взаємодії [9].

     Багаторівневий  характер конкурентної взаємодії господарських суб'єктів зумовлює широкий діапазон підходів до оцінки їх конкурентоспроможності. У сукупності вони охоплюють як вертикальний, так і горизонтальний об'єктний ряд - від оцінки конкурентоспроможності товарів, підприємства, регіону, галузі та економіки країни до оцінки конкурентоспроможності окремих товарів підприємств та видів діяльності.

     Складність  проблеми оцінки конкурентоспроможності підприємства полягає в тому, що воно є відкритою реактивною системою, яка здійснює активний обмін інформацією із зовнішнім середовищем: генерує і поставляє власну інформацію як у внутрішнє, так і зовнішнє середовище, а також сприймає та реагує на зовнішню інформацію [10, с. 10]. Інакше кажучи, в моделі підприємства як відкритої системи функціонують два типи інформаційних потоків - внутрішній і зовнішній, які у сукупності визначають міру її організованості [11, с 89].

     Аналіз  існуючих у сучасній літературі теоретичних  підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств дає підстави для їх класифікації на дві основні групи: аналітичні і графічні. За статусом методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є науковими, вони мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими для їх застосування. Державних методик оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств в Україні донині не існує і це, як справедливо зазначають окремі фахівці, є однією з причин низького рівня управління конкурентоспроможністю [46]. Усім, і, насамперед, управлінським працівникам відомо, що неможливо ефективно керувати об'єктом, відносно якого не існує чіткого уявлення способів його вимірювання. Поряд з цим існує ряд моделей, за допомогою яких можна визначити рівень конкурентоспроможності продукції.

     Рейтингові  моделі оцінки конкурентоспроможності підприємства ґрунтуються на: 1) визначенні системи показників оцінки результатів економічної діяльності підприємства; 2) їх стандартизації (приведення до порівняльної шкали та надання ваги окремим показникам); 3) розрахунку єдиного інтегрального показника - рейтингової оцінки стану діяльності підприємства; 4) ранжування підприємства за величиною рейтингу та визначення його місця (статусу) в межах певної сфери діяльності або релевантного ринку. Найважливішими моментами рейтингових систем оцінювання є відбір показників результатів господарської діяльності підприємства та визначення «ваги» того чи іншого показника в загальній рейтинговій оцінці. Рейтингові системи оцінювання конкурентоспроможності використовуються двома конкуруючими групами дослідників - Світовим економічним форумом, який щорічно публікує Глобальний звіт про конкурентоспроможність (The Global Competitiveness Report), та Міжнародним інститутом менеджменту та розвитку (МІМР, Лозанна), який публікує «Щорічник світової конкурентоспроможності» (The World Competitiveness Report). При цьому мікроекономічний рівень конкурентоспроможності досліджується лише першою групою вчених.

     Методика  розрахунку «індекса мікроекономічної конкурентоспроможності», яка розроблена групою вчених Інституту стратегії та конкурентоспроможності Гарвардської школи бізнесу (США) під керівництвом М. Портера, ґрунтується на концепції конкурентоспроможності, згідно з якою конкурентна стратегія та якість бізнес-середовища є вирішальними у формуванні конкурентних переваг підприємства. Згідно з нею субіндекс «діяльність і стратегія компаній» розраховується на основі 16 показників, а субіндекс «якість бізнес-середовища» - 31 показника. У розрахунках цих субіндексів «вага» (вплив) першого визначається коефіцієнтом 0,37, а другого - 0,63.

     Найбільш  суттєвим недоліком рейтингових систем оцінювання конкурентоспроможності, як зазначають їх опоненти, є надмірне використання експертних методів. І вибір критеріїв відбору субіндексів і визначення вагових коефіцієнтів в цих системах повністю залежать від суб'єкта оцінювання, що суттєво знижує об'єктивність узагальнюючого висновку [15, с 469]. Зазначаючи ці недоліки, ряд авторів взагалі вважають, що рейтинги конкурентоспроможності «насправді не є тими показниками, на яких слід базуватися у висновках щодо перспектив економічного розвитку країн», а їх публікація «має, передусім, характер PR-акції, яка має ідеологічний характер» [16, с 215].

     Метод оцінювання конкурентоспроможності підприємства на основі розрахунку ринкової частини ґрунтується на уявленні, згідно з яким між часткою і рентабельністю існує такий сильний кореляційний зв'язок, що його існування, як зазначає Р. Мінітер,  доходить до «релігійних переконань» [17, с. 27]. Згідно з цим підходом, ринкова частка підприємства - це питома вага його бізнес-операцій в загальному обсязі операцій на даному ринку [13]. Оцінювання конкурентоспроможності за показником ринкової частки підприємства супроводжується виділенням певних стандартних положень та віднесенням підприємства до класу аутсайдерів, середняків, лідерів, або так званих «патієнтів», «сірих мишей», «слонів» та «бегемотів» [18].

     Модель  оцінки конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості ґрунтується на визначенні обсягу потреб потенційних споживачів та їх співставленні з реальними властивостями певного товару. Інакше кажучи, «формула споживчої вартості - це співвідношення між сумою властивостей товару та сферою потреб у цих властивостях товару» [19, с 46]. Оцінювання конкурентоспроможності за цією моделлю передбачає детальну сегментацію ринків за певними ознаками та розрахунок узагальнюючого показника конкурентоспроможності підприємства [17]. Як і в межах рейтингових систем, модель оцінки конкурентоспроможності підприємства на основі споживчої вартості ґрунтується виключно на експертному підході, що суттєво знижує об'єктивність узагальнюючого висновку.

     Модель  оцінки конкурентоспроможності на основі положень теорії ефективної конкуренції базується на ресурсній парадигмі конкурентного успіху і передбачає оцінку ефективності використання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та управлінських ресурсів підприємства, які поділяються на певні групи з відповідними показниками та коефіцієнтами вагомості [20]. Модель оцінювання конкурентоспроможності на основі положень теорії ефективної конкуренції більш широко охоплює ресурсні джерела формування конкурентоспроможності, проте, як і попередні моделі, вона ґрунтується виключно на суб'єктивній (бальній) оцінці ресурсних джерел, що також знижує об'єктивність оцінювання.

     Графічні  моделі оцінювання конкурентоспроможності передбачають побудову певних матриць, або «поля оцінювання», поділ їх на квадранти (зони), які відповідають певному рівню конкурентоспроможності, та визначення конкурентного статусу підприємства [21]. Графічним інструментом порівняння стану функціонування підприємства та його конкурентів є побудова багатокутників конкурентоспроможності - у вигляді векторів-вісей, співставлення яких дозволяє виявити слабкі та сильні сторони підприємства [15, с.254]. Для кількісного вимірювання цих сторін також використовується експертний підхід - метод шкалювання. Загальним недоліком графічних методів є їх функціональна обмеженість: вони дозволяють сформулювати певні висновки щодо напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства, але не забезпечують головного - інтегральної оцінки реального рівня конкурентоспроможності підприємства.

     Аналіз  наведених методів оцінки конкурентоспроможності підприємства вказує на наявність розбіжностей не тільки методологічного характеру, а й підходу до формування переліку показників. У ряді моделей для оцінки конкурентоспроможності пропонується використання одного показника (метод ринкової частки), в інших - двох або більше показників. «Для того щоб продавати за кордоном або конкурувати з імпортом, - зазначають Дж. М. Майер і Д. Олесневич, - фірмі треба підтримувати свою конкурентоспроможність за витратами та за продукцією....Міжнародна конкурентоспроможність є функцією відносних витрат на робочу силу в єдиній валюті в розрахунку на одиницю виробленої продукції» [22, с. 614].