Ефективність діяльності аграрних підприємств і оцінка їх ринкової позиції

 Суттєве значення для підтримки  доходів аграрних товаровиробників  та зниження податкового тиску  має введення з 1.01.1999 року фіксованого  сільськогосподарського податку. Також особливе значення для підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України “Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників” (11.06.1998р.). Згідно з цим Указом передбачено спрямування сум податку на додану вартість переробними підприємствами за реалізоване молоко і молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти на виплату дотацій аграрним підприємствам замість сплати цих коштів до бюджету.

Згідно з Указом Президента України “Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників” (грудень 1998р.) аграрні підприємства звільняються до 1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість від операцій за продаж товарів (робіт, послуг) власного виробництва.

Кошти аграрних підприємств, які залишились їм від несплати ПДВ, повинні бути використані на покупку нової техніки, обладнання та ін.

 З метою відновлення виноградарства, садівництва і хмелярства було  прийнято відповідний закон України (травень 1999р.), в якому встановлено одновідсотковий збір від суми виручки, що включається в суму торговельного обороту, одержану на кожному етапі реалізації алкогольних напоїв і пива.

З метою недопущення різних коливань у цінах та в обсягах продажу  впроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна (Указ Президента України, червень 2000р.).

Вагому роль для підтримки доходів  аграрного виробництва у найближчій перспективі відіграло прийняття  Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004р.р.” (від 18.01.2001р.). У Законі підкреслюється, що цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовані на забезпечення відтворення виробництва продукції на основі впровадження заставних цін, регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій.

Згідно Закону на період його дії  не передбачено збільшення податкового  навантаження на аграрні підприємства, які продовжуватимуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. До 1.01.2004р. в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників залишається податок на додану вартість і виплачуватимуться дотації за реалізовані ними молоко і живу масу тварин. У Законі передбачено за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50 % облікової ставки, встановленої Національним банком України.

В останні 2-3 роки в аграрному секторі  економіки відбуваються дуже складні природнокліматичні зміни, які завдають господарствам значні збитки. А тому даним Законом введено обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними підприємствами, а врожаю зернових культур і цукрового буряку – аграрним підприємствам усіх форм власності.

З метою поліпшення фінансування важливих напрямів державної підтримки галузі і, перш за все, насінництва, племінної справи, охорони земель тощо, Законом встановлено, що частка видатків бюджету на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5 % його видаткової частини.

В Україні механізм заставних цін на зерно сприяє покриттю витрат виробництва і забезпечує одержання прибутку. У країнах Заходу застосовується пільгове кредитування шляхом здешевлення відсоткової ставки за кредит та відшкодування певної частки кредиту державою. Пільгове кредитування може встановлюватися фермам, які беруть участь у виконанні певних державних програм. Фермам, розміщеним у несприятливих природних умовах господарювання, у деяких країнах ЄС практикуються прямі дотації з державного бюджету. Значні субсидії держави виділяють на боротьбу з водною та вітровою ерозією.

У комплексі організаційно –  правових, економічних, техніко –  технологічних та соціальних факторів значне місце відводиться економічному механізму господарювання. Економічний механізм господарювання стосовно аграрних підприємств доцільно розподілити на два блоки : перший блок включає елементи зовнішньоекономічного середовища, яке функціонує між державними структурами та аграрними підприємствами. Другий блок включає елементи внутрішнього економічного середовища, яке формується і діє в системі внутрішньогосподарських виробничо-економічних відносин.

До складу зовнішньоекономічного  середовища необхідно віднести такі елементи : цінова політика, яка повинна забезпечити відповідний рівень рентабельності виробництва і паритет цін на сільськогосподарську продукцію; система оподаткування (фіксований сільськогосподарський податок, земельний податок, податок на додану вартість, митний збір та ін.); фінансово-кредитна система, яка діє через систему субсидій, дотацій, субвенцій, а також через кредитні угоди; система страхування врожаю, продуктивних тварин та майна.

Блок внутрішньогосподарського економічного середовища включає в себе такі елементи : система земельних відносин, система  майнових відносин, система трудових відносин, форми організації праці та її матеріального стимулювання, система розрахункових цін на продукцію та тарифи на послуги і роботи.

Виробничо-економічні відносини в  підрозділах підприємства формуються з урахуванням удосконалення  його спеціалізації, організаційно-виробничої структури, підвищення рівня професійної кваліфікації працівників та спеціалістів. Важливе місце в системі виробничих відносин відіграє форма організації праці з урахуванням приватної власності на землю та майно. Найбільш поширеною формою внутрішньогосподарської організації праці є бригада.

В умовах ринкових відносин виникає  об’єктивна необхідність удосконалення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин на основі не колективної, а персональної відповідальності. З метою підвищення трудової, технологічної дисципліни та відповідальності за кінцеві результати доцільно з урахуванням інтересів власників землі та майна будувати відносини не з окремими підрозділами, а з конкретними працівниками. Підвищення ефективності виробництва в аграрних підприємствах значною мірою залежить від своєчасного та ефективного запровадження і використання названих елементів як зовнішнього, так і внутрішнього економічного середовища.

Таким чином, використовуючи елементи зовнішнього і внутрішньогосподарського економічного середовища, аграрні підприємства мають можливість в ринкових умовах нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції і свою господарську діяльність вести на принципах самофінансування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки та пропозиції

 

ВАТ ім.. Калініна розташоване на півночі Тарутинського району, Одеської області. Протягом 2003-2005 років найбільшу питому вагу в виробництві товарної продукції займає галузь рослинництва. В цій галузі в 2003- 2005 роках питома вага товарного зерна складає 29,2 %, соняшника – 7,9%, а найбільшу питому вагу займає виробництво винограду – 56,4%. Галузь тваринництва в 2003 - 2005 роках в виробництві товарної продукції складала лише 1,2%, із них 0,8% займає виробництво яловичини, 0,3% - виробництво свинини.

Отже, спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги продукції рослинництва у складі товарної продукції.  В 2003 році значно збільшилась питома вага соняшника. Це пов’язано з величезними втратами зерна в 2003 році, спричиненими природними умовами. Отже, з даних таблиці ми бачимо, що ВАТ ім. Калініна має зерново-виноградний виробничий напрям.

Розмір сільськогосподарських  угідь в господарстві в 2005 році зменшився  на 1,1 %, тобто на 29 га, зменшилась площа  під виноградниками на 6,1%, але збільшилась площа ріллі на 0,6 %, тобто на 12 га. Значно збільшилась в 2005 році в порівнянні з 2003 роком вартість основних виробничих фондів на 26,3%, товарної продукції на –на 15,8%.

При порівнянні об’ємів виробництва  за 2003 і 2005 роки по окремим видам  продукції спостерігаються значні коливання. Так, обсяги виробництва озимої пшениці збільшились на 59,8 %, також збільшились обсяги виробництва соняшника на 18,9%. Кількість ВРХ зменшилась в 8 разів, але поголів’я свиней зросло на 57,5%. Не дивлячись на позитивні зміни, виробничі витрати в господарстві в 2005 році зросли на 11,9 %.

Вартість товарної продукції в 2005 році зросла на 15,8%. Показник окупності виробничих затрат в 2004 році зменшився в порівняні з 2003 роком, що є дуже негативним явищем. В той же час спостерігається збільшення прибутку в 3,8 рази в 2005 році порівняно з 2003 роком. Негативним  явищем в 2004 році є зменшення виробництва валової продукції з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного робітника. Але в той же час в 2005 році порівняно з 2003 роком спостерігається збільшення частини чистого доходу з розрахунку на : 100 грн. основних фондів сільськогосподарського призначення – на 17,1 % (так як в 2005 році збільшилась їх вартість); одного середньорічного робітника – на 6,7 %. На основі рівня рентабельності можна зробити висновок, що рівень економічного розвитку незначно погіршився. Адже цей показник знизився у 2005 році порівняно з 2004 роком на 8 пунктів.

Господарство  є прибутковим, чистий прибуток в 2003 році склав – 25 тис. грн.., в 2005 році – 95 тис. грн., а найбільший прибуток було одержано в 2004 році – 300 тис. грн.. Рентабельність тваринницької галузі в господарстві від’ємна , тобто господарство одержує збитки від вирощування худоби. Це сталося за рахунок збільшення собівартості реалізованої продукції. Валовий прибуток з кожним роком зменшується, так в 2003 році – 725 тис. грн.., а в 2005 році – 12 тис. грн.

Нині поліпшення фінансового стану  сільськогосподарських підприємств  безпосередньо або опосередковано залежить від аграрної політики держави. Для ефективного здійснення аграрної політики потрібно передбачити раціональний розподіл функцій між центральними та місцевими органами влади. Центру належить забезпечувати загальні умови функціонування для всіх суб’єктів агропродовольчих ринків та їх єдність на всій території України, надавати допомогу регіонам в екстремальних умовах.

Для реалізації поставлених цілей  зусилля органів центральної влади слід спрямувати на розробку та здійснення економічних заходів, які б забезпечували підвищення доходності сільськогосподарських товаровиробників; освоєння досягнень науково-технічного процесу; розвиток інвестиційної діяльності; раціональні інституціональні перетворення.

Безпосередньо в сільському господарстві для призупинення спаду виробництва терміново потрібно реалізувати наступні заходи :

• провести фінансове оздоровлення, в тому числі за рахунок реструктуризації заборгованості сільськогосподарських товаровиробників бюджетам усіх рівнів, державним позабюджетним фондам, постачальникам паливно-енергетичних ресурсів;
• прискорити розробку та впровадження нових механізмів господарювання, які б забезпечували адаптацію підприємств до ринкових умов;
• створити економічні умови для оптимізації цінових співвідношень між продукцією сільського господарства та інших галузей економіки країни;
• створити державні резервні продовольчі фонди, насамперед зерна, та організувати державне регулювання їх ринків;
• створити спеціалізовану фінансову систему обслуговування товаровиробників АПК;
• забезпечити мобілізацію державних кредитних ресурсів та створити відповідні умови для залучення приватних інвестицій у виробництво сільськогосподарської техніки, розширення лізингу на сприятливих умовах;
• відновити з урахуванням ринкових відносин систему страхування в сільському господарстві;
• розробити заходи щодо відновлення технічної оснащеності сільського господарства.

ВАТ ім.. Калініна має значні недоліки в процесі господарювання.

Головним недоліком є застосування застарілої техніки і технологій, що призводить до збільшення собівартості продукції, збільшення затрат праці і великих втрат продукції при її збиранні, зберіганні та транспортуванні. Також господарство не використовує комп’ютерну техніку, не має уявлення про автоматизацію окремих виробничих операцій, що також призводить до значних затрат ресурсів та часу.

Господарська діяльність характеризується як інтенсивним, так і екстенсивним напрямом розвитку господарство. Це є недоліком, адже найбільш придатним в умовах ринкової економіки є інтенсивний шлях розвитку.

Також, аналізуючи зміни, які відбулися  в структурі товарної продукції, можна сказати, що в господарстві зменшуються обсяги реалізації готової продукції ( продукції промисловості) та збільшується реалізація сировини. З точки зору ефективності виробництва це є негативною тенденцією, так як найбільший прибуток отримують під час реалізації готової продукції, а не сировини. Тому господарству пропонується здійснювати переробку сировини та реалізовувати готову продукцію.

Також господарству рекомендується більш  раціонально розподіляти прибутки, так, щоб мати можливість використовувати досягнення НТП; удосконалити систему землеробства; запровадити оптимальну систему сівозмін.

В останні роки ВАТ ім.. Калініна досягло підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення обсягів виробництва шляхом підвищення врожайності основних культур. Можна зробити висновок, що господарство має потенційні можливості повністю перейти на інтенсивний шлях розвитку.

Взагалі можна сказати, що господарство має великі перспективи розвитку в майбутньому. А зазначені недоліки господарство може подолати за рахунок  кращого забезпечення матеріальними та фінансовими ресурсами і органічного поєднання організаційного таланту керівника з іншими ресурсами виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України” // Урядовий кур’єр . – 2004. – 29 вересня. - №84.
2. Закон України “Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників” (11.06.1998р).
3. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004рр.” (від 18.01.2001р.).
4. Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок”
5. Закон України “Про інноваційну діяльність» // урядовий кур’єр. - №143. – 2002. – 7 серпня.
6. Андрійчук В.Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 292с.
7. Андрійчук В.Г.- Економіка аграрних підприємств.- К.; 1996р, ст. 397-425.
8. Баланюк І.Ф. “Організаційне забезпечення нового етапу розвитку аграрних відносин”// Економіка АПК, 2003р, №9, ст. 37-39.
9. Баранов О.Г. “Організаційно-економічні чинники підвищення ефективності господарювання” // Економіка АПК, 2004р, №9,  ст. 104.
10. Бойчик І.М., Харів М.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. - Економіка підприємства.- К.: “Каравела”; 2001р, ст. 226-229.
11. Горфинкель В.Я., Швандар В.А. - Экономика предприятий.- Москва ; 1998р, ст. 112-121.
12. Грузинова В.П. -  Экономика предприятия.- Москва ; 1998р, ст. 147.
13. Іванишин В.В. “Методологічні основи техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва”// Економіка АПК, 2004р, №12, ст. 3-5.
14. Іванюк Т.Б. “Роль і значення інформаційних технологій в АПК України”// Економіка АПК, 2003р, №6, ст. 38-43.
15. Кашуба Ю.П. “Поліпшення технічного оснащення сільського господарства”// Економіка АПК, 2004р, №6, ст. 36-38.
16. Мацибора В.І. – Економіка сільського господарства : Підручник – К.: Вища шк., 1994р, ст. 136-154.
17. Мертенс В.П. - Економіка сільського господарства. - К.: “Урожай”; 1995р, ст. 102-118.
18. Пилипенко О.О. “Ефективність використання сільськогосподарських угідь в умовах запровадження ґрунтозахисних технологій”// Економіка АПК, 2004р, №8, ст. 69-75.
19. Покропивний С.Ф. - Економіка підприємства. - К.; 2001р, ст. 451-464.
20. Примак Т.О. Економіка підприємства. – К.; 2001р, ст. 109.
21. Саблук П.Т., Амбросов В.Я., Мазнєв Г.Є. – Підвищення ефективності сільського господарства. – К.; 2002р. ст. 12-17.
22. Савченко О.Ф. “Удосконалення управління природокористуванням на підприємствах АПК”// Економіка АПК, 2003р, №4, ст. 50-55.
23. Садиков М.А. “Інноваційна діяльність та її сутність у сфері АПК”// Економіка АПК, 2004р, №1, ст. 63-66.
24. Указ Президента України “Про механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна” (червень 2000р.).
25. Указ Президента України “Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників” (грудень 1998р.).