Ефективність діяльності аграрних підприємств і оцінка їх ринкової позиції

По даним Нарцисова (1976) сутність плодозмінної системи землеробства того часу зводиться до дотримання таких правил: а) всі сільськогосподарські угіддя зайняті посівами (відмова від чистого пару); б) вирощувались не тільки зернові культури, але й просапні і багаторічні бобові трави в рівній пропорції; в) не допускалося повторення в посіві на одному місті культур одної групи  два  роки  підряд;   г)  природні  кормові  угіддя використовувались під ріллю, де організовувалось виробництво кормів.

Плодоперемінну систему землеробства в Росії активно пропагували Д.М.Полторацький, М.Г. Павлов та інші. Але застосування їх в посушливих умовах країни часто закінчувалося невдачею. Тому плодоперемінна система землеробства одержала розповсюдження тільки в закритих районах (Прибалтика, Західна Білорусія, Західна Україна), тобто там де клімат був більш - менш суворий і випадала достатня кількість опадів.

Передові вчені другої половими XIX сторіччя Д.І.Менделєєв, А.В.Советов,  І.А.Стебут,  В.В.Докучаєв,  П.А.Костичев,  К.А. Тімірязєв та інші виясняли причини невдач в землеробстві і наполегливо шукали шлях їх вирішення.

В 1900 р. В.В. Докучаєв в "Учений о зонах природы" писав: "Системы  ведения  сельского  хозяйства и севообороты, изображенные французами, немцами и англичанами, вполне подходящие для свойственных их странам каменистых и песчаных почв, бедных питательными веществами, но обильно орошаемых, неприемлемы для нашей черноземной зоны, известной своей сухостью.

Наша задача создать  агрономию, указывающую основные черты  и приемы сельской экономики, специально приспособленной к нашим условиям. Прежде всего необходимо разрешить две основные проблемы: 1)восстановить физическую структуру  почв,  измененную небрежной и неграмотной обработкой, и 2) максимально использовать недостаточно и нерегулярно выпадающую влагу".

Таким чином В.В. Докучаєв вперше поставив питання про доцільність  систем землеробства, про необхідність врахування клімату, ґрунтових умов і навіть економіки сільськогосподарського виробництва.

Проте ідеї, то виразили В.В. Докучаєв, П.А.Костичев, А.А.Ізраїльський, а також власні дослідження про роль родючості ґрунтової структури дозволили В.Р. Віл'ямсу (1949) в першу третину XX  сторіччя  сформулювати  основні положення травопільної системи землеробства. В основу її було покладено твердження про провідну роль в землеробстві всіх зон країни дрібнокомкової і водостійкої структури, яка відновлюється посівами бобово-злакових травосуміші.

Травопільна система  землеробства в деяких районах лісостепу  і степу виявилась досить ефективною. Проте вона не була прийнята сільськогосподарським виробництвом країни в цілому, причиною якою був ряд грубих помилок, які були допущені при її розробці. Це була дань екстенсивним способам ведення землеробства. Автор статі не використав "Ученья о зонах природы" В-Б. Докучаєва (1948) і шукав єдиний шаблон для всіх зон країни.

На зміну травопільній системі  прийшла просапна система землеробства, яка відноситься до числа найбільш високо інтенсивних систем з великою  енергомісткістю, універсальною хімізацією, широким використанням меліоративних засобів. В ній найбільш активними засобами впливу на ґрунт є механічний обробіток, широке застосування добрив, хімічних засобів захисту від хвороб, шкідників і бур'янів. Але це була система, яка розрахована для рівнинних земель, які не піддаються ерозії. Тому і цій системі не вдалося уникнути помилки своєї попередниці - шаблонного підходу до її впровадження і освоєння, без врахування зональних особливостей, що привело до славнозвісного інтенсивного руйнування ґрунтів водною і вітровою ерозіями.

В цей час були забуті вчення В,В. Докучаєва про зони природи, попередження А.А. Ізмаїльського про те, що "сельское хозяйство прежде всего есть дело местное, улучшение в нем главнейшим образом обусловливается борьбой с местными препятствиями, оценка которых из прекрасного далека приводит лишь к одним ошибкам. Изучение их «проездом» тоже дело мало продуктивное". Ще більш категорично з цього, приводу виразився А.С. Єрмолов (1894); "Не только в одной стране, но даже в одной местности, одном месте, одни и те же формы полеводства могут сказаться неприемлемыми". Значно пізніше до таких висновків прийшли і західноєвропейські вчені.

Ґрунтозахисна система  землеробства створювалась в грізних  умовах постійного проявлення пильних бур в Північному Казахстані і Західному Сибіру. Ця система в свій час і зараз забезпечує захист ґрунтів від вітрової ерозії та засухи і значно підвищує урожайність сільськогосподарських культур. Вона врятувала колишні цілині землі від сильного руйнування їх вітровою ерозією, за що її автори такі як А.І. Бараєв, Г.Г.Берестовський та інші отримали в свій час "Ленінську премію".

У вступі до книги "Ґрунтозахисне  землеробство" (1975 р.) академік ВАСГІЛ А.І. Бараєв писав: "Главной отличительной  чертой почвозащитной системы земледелия, разработанной коллективом ученых ВНИИ зернового хозяйства, является замена   отвальной   вспашки   плоскорезной   обработкой, применение которой обеспечивает сохранность на поверхности. полей стерни и других растительных остатков. Мульча из пожнивных остатков, как установлено исследованиями и подтверждено практикой целинных хозяйств, является наиболее надежным средством защиты почв от ветровой эрозии, она обеспечивает более полную аккумуляцию осенних и зимних осадков и предохраняет почвенную влагу от испарения".

Ідея обробітку ґрунту без обороту пласта має свою давню  історію. Ще великий російський вчений - хімік Д.І. Менделєєв в восьмидесяті роки дев'ятнадцятого сторіччя з геніальною прозорливістю передбачував непотрібність обороту пласта: "...отенение производит то же действие, как и вспашка, - писал он -если, например, прикрыть почву листвой, соломой или вообще чем бы то ни было отепляющим и дать ей спокойно полежать некоторое время, то она и без всякого пахания достигнет зрелости". Російський вчений ще 100 років тому. передбачив, що мульчуванням ґрунту можна досягти того ж ефекту, що і при оранці.                       

Інший   російський   вчений,   один   із   засновників  ґрунтознавства як науки, П.А. Костичев (1911) писав: "Если мы станем часто пахать землю, то есть переворачивать и перемешивать ее, то она от этого только скорее высохнет, а в сухой земле гниение идет гораздо слабее; стало быть частой обработки мы будем лишь мешать ему и, стало быть, будем работать во вред себе".

Таким чином провідні вчені-грунтознавці ще в минулому сторіччі обґрунтували     необхідність запровадження грунтозахистної системи землеробства, в основі якої лежить необхідність біологізації та безвідвального обробітку ґрунту.

3.2.  Широке використання  досягнень НТП (нові ресурсозберігаючі технології, комп’ютеризація виробництва, запровадження біометодів, прогресивні форми організації праці).

Основою для підвищення ефективності виробництва в АПК  та доходів сільського господарства є зростання технологічного рівня аграрного виробництва, впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій шляхом підтримки відповідних досліджень і впровадження системи консультування в сільському господарстві.

З огляду на істотне значення чіткого дотримання технологічних  вимог щодо строків та якості виконання робіт при виробництві сільськогосподарської продукції першочергова роль належить його технічному забезпеченню. Розвиток агропромислового виробництва на нинішньому етапі стримується різким погіршенням його технічного оснащення. Різко зменшилась кількість плугів, культиваторів, сівалок, інших сільськогосподарських машин і знарядь. Поля практично не одержують мінеральних і органічних добрив, майже припинилось застосування хімічних методів боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. У нинішній кризовій ситуації, яка склалась у матеріально-технічній базі аграрного виробництва, необґрунтовано послаблена увага до створення і діяльності машинно-технологічних станцій та механізованих загонів. У багатьох регіонах добре зарекомендували себе машинно-технологічні станції, сформовані на кооперативних засадах сільськогосподарськими товаровиробниками. Проте в Україні надто повільно здійснюється кооперування сільськогосподарських товаровиробників у створенні машинно-технологічних станцій, що ускладнює виконання технологічних операцій в оптимальні строки при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Економіка АПК як складна  і взаємозалежна система господарювання в ринкових умовах розвивається еволюційним шляхом, на основі реалізації передових досягнень НТП. Інновації охоплюють широкий спектр галузей, у тому числі діяльність наукових установ щодо пошуку нових, нетрадиційних, економічних і екологічних рішень у розвитку сільськогосподарського виробництва. Тому особливого значення набуває пошук нових шляхів виходу країни з кризової ситуації, одним з яких є прискорення інноваційного процесу, а саме – впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій і техніки, і на цій основі випуск конкурентоспроможної продукції.

Ефективність функціонування АПК дедалі більше залежить від застосування нових інформаційних технологій на основі інтегрованої системи збирання, зберігання, обміну та обробки інформації, коли прості задачі автоматизації обробки інформації переплітаються із складними задачами моделювання та проектування на спільній інформаційній базі за допомогою комп’ютерних систем. Ефективність управління нерозривно пов’язана з практичним оволодінням інформаційними процесами у виробничих системах. На сучасному етапі виникла потреба в обробці великих масивів економічної інформації у стислі терміни, тому підвищення ефективності праці тісно пов’язане з вирішенням проблем обробки інформації. Питання автоматизації управлінської діяльності в сільськогосподарського виробництва не нове, але вирішувалось воно на основі паперових технологій з використанням іншого технічного забезпечення. Недосконалість технології була очевидною : складність, трудомісткість і недосконалість підготовки даних, пов’язана з перенесенням їх з документів на машинні носії, віддаленість користувача від процесу обробки інформації , складність виправлення помилок і ін. З появою мікро-ЕОМ на базі мікропроцесорної техніки виник лавиноподібний інтерес до питань автоматизації сільськогосподарського виробництва, особливо автоматизації бухгалтерського обліку. Практичне вирішення знайшли проблеми автоматизованих робочих місць (АРМ) спеціалістів : бухгалтера, агронома, ветеринара, зоотехніка.

Для підвищення ефективності діяльності аграрних підприємств дуже важливою є біологізація землеробства. Біологічне землеробство розробляється вченими різних країн уже два-три десятиріччя. Воно базується на використанні природних біологічних законів, які виробила Природа. Для біологічного землеробства повинні бути характерні : екологічність – безпечний для довкілля та здоров’я людини вплив на грунт і сільськогосподарські культури; адаптивність – використання адаптивного потенціалу всіх біологічних компонентів агроекосистеми з урахуванням родючості ґрунтів і природнокліматичних особливостей місцевості; наукоємність – застосування найвищих досягнень науки в області живлення рослин, управління родючістю ґрунтів, селекції та генної інженерії; біологічність – підсилення ролі “біологічного” азоту, використання поряд з гноєм сидератів, побічної продукції, застосування мікробіологічних препаратів, що поліпшують азотне і фосфорне живлення рослин, перехід на переважно нехімічні методи боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур.

Якщо дотримуватись  цих принципів, то можна зробити висновок, що ґрунтозахисному біологічному землеробству передує біологізація землеробства.

Основним джерелом і  визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ефективне реформування аграрних відносин може бути забезпечене лише при узгодженій дії кадрів управління всіх рівнів – від найвищих державних до безпосередньо виробничих. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи.

За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

Суспільний поділ праці  в сільському господарстві на основі раціональної спеціалізації та оптимальної  концентрації – визначальний фактор підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах.

Підвищення продуктивності праці можна також досягти  також застосуванням прогресивних форм організації і оплати праці. В сучасних умовах цьому сприяє впровадження колективного підряду та орендних відносин у поєднанні з прогресивними формами матеріального стимулювання.        

3.3. Удосконалення економічного  механізму господарювання.

Підвищення економічної ефективності аграрного виробництва неможливе  без формування ефективного господарського механізму, здатного забезпечити глибокі зміни у продуктивних силах і вдосконалення виробничих відносин. Господарський механізм включає комплекс організаційно – економічних відносин і міжгосподарських зв’язків, раціональні форми організації виробництва і праці, методи планування і управління виробництвом.

У системі господарського механізму  важливе місце відводиться економічним методам господарювання, серед яких конструктивне значення належить сприятливій ціновій політиці, яка б відбувалася на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням. На думку академіка Саблука П.Т., цінова політика повинна будуватися з урахуванням трьох важелів: вільне ціноутворення з державним регулюванням цін на сільськогосподарську продукцію і антимонопольний контроль за ціна

ми на ресурси (техніка, мінеральні добрива, отрутохімікати), на енергоносії та виробничі послуги для аграрних підприємств.