Ефективність діяльності аграрних підприємств і оцінка їх ринкової позиції

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену  масу прибутку на гектар сільськогосподарських  угідь. При цьому прибуток від  рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою :

тобто

В буквальному трактуванні цей  показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.

Допускаємо, що валовий прибуток за головною галуззю підприємства становить 400 тис. грн., обсяг реалізації продукції – 900 тис. грн. і її виробнича собівартість – 500 тис. грн. Звідси рентабельність продажу складатиме 44,44 % (400:900)*100. Якщо ціна на продукцію знизиться на зазначений відсоток, обсяг продажу становитиме тільки 500 тис. грн. (900*(100-44,44)):100, тобто знизиться до суми, достатньої для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю. Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об’єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності  кожної з галузей, приймати зважені рішення, щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.

 

3. Оцінювання ринкової позиції підприємства за показниками прибутковості.

 

Бойчик І.М. [10] вважає, що показники  прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного валового доходу.

Прибутковість інвестицій у фірму (Пі) можна визначити як відношення прибутку після сплати податків (Пр) до загальної суми інвестицій (І) :

Чим вищим є прибуток на інвестований капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).

Крім того, обчислюється :

• коефіцієнт прибутковості власного капіталу

• коефіцієнт прибутковості активів (Пакт):

де Пр.чист. – чистий прибуток підприємства, грн.;

Азаг. – загальна сума активів підприємства, грн.

Якщо останній коефіцієнт є меншим за процентну ставку по довгострокових кредитах, то фінансовий стан підприємства є незадовільним.

Андрійчук В.Г. [7] зазначає, що для партнерів  підприємства, а також підприємців, які хотіли б вкласти свій капітал у його розвиток, дуже важливо знати й параметри прибутковості виробництва. Одним із найважливіших таких параметрів, що дає змогу судити про ринкову позицію підприємства, є рентабельність продажу. Вказуючи на частку прибутку у валовому обороті підприємства, цей показник водночас свідчить і про його цінову конкурентоспроможність. Оцінка його динаміки і порівняння з аналогічним показником інших підприємств дозволяє зробити висновок про доцільність вибору даного підприємства як партнера або як об’єкта інвестицій. У США, наприклад, показник рентабельності продажу публікується в середньому за галуззю, що дещо полегшує вирішення проблеми визначення становища фірми на ринку.

Для потенційних інвесторів важливо  знати надійність облігацій, які  випускає підприємство з позиції одержання на них гарантованого процентного доходу. Ступінь такої надійності визначається за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за облігаціями (КПо) прибутком:

 де ОП – операційний  прибуток ;

Д – дивіденди, що одержує підприємство ;

ПД – процентні доходи підприємства ;

СКв – сума коштів, що виплачується власникам облігацій у вигляді  процентного доходу.

Чим більший цей коефіцієнт, тим вищий ступінь забезпечення виплати процентів за облігаціями за рахунок поточних прибутків підприємства. Практика роботи фірм Заходу дає підстави стверджувати, що за умови, коли КПо дорівнює 3-4, забезпеченість виплати процентів за облігаціями вважається надійною. Для інвесторів, що орієнтуються на придбання привілейованих акцій, важливо знати ступінь їх надійності. Про нього судять за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за привілейованими акціями (КПпа) чистим річним прибутком підприємства. Цей показник визначається за формулою :

де ЧРП – чистий річний прибуток підприємства ;

Спа – сума обов’язкових виплат за привілейованими акціями.

В даному випадку, як бачимо, розрахунок ведеться за чистим річним прибутком, оскільки дивіденди за цими акціями виплачуються лише після сплати всіх передбачених законодавством податків.

Для власників і потенційних  покупців звичайних акцій дуже важливим є показник їх надійності (Кза) :

де ФВ – фіксовані виплати  за привілейованими акціями ;

Кза – кількість звичайних акцій, що знаходяться в обігу.

Кожний з потенційних інвесторів при прийнятті остаточного рішення  про придбання відповідного типу цінних паперів підприємство обов’язково  враховує їх співвідношення в його капіталі. Про необхідність такого врахування можна судити з такого прикладу. Допускаємо, що підприємство випустило облігації на суму 1500 тис. грн. з гарантованим доходом 8 % річних. За результатами господарського року одержано 665 тис. грн. прибутку. Звідси сума виплатів процентів власникам облігацій становитиме 120 тис. грн. (1500*0,08). Інші платежі і витрати підприємства складають 300 тис. грн. Таким чином, решта прибутку в сумі 245 тис. грн. (665-120-300) може бути направлена на виплату дивідендів власникам простих акцій підприємства. Якщо, скажімо, дохід підприємства зросте на 10 % за цих самих умов дохід власників звичайних акцій збільшиться на 66,5 тис. грн., або на 27 % (66,5:245), тим часом як дохід власників облігацій залишається незмінним. Але в разі зниження прибутку за граничну межу 120 тис. грн. підприємству потрібно буде шукати кошти для обов’язкової виплати процентів власникам облігацій.

Як бачимо, висока частка облігацій  і привілейованих акцій небезпечна не тільки для самого підприємства, а й для потенційних інвесторів у прості акції та для їх фактичних власників, оскільки при цьому вони мають мало шансів одержати на них високі дивіденди.

Особливо велике значення для оцінки ринкової позиції підприємства має  показник співвідношення між доходом  на акцію та її ринковою ціною. Він визначається відношенням біржової ціни однієї акції на річний дивіденд. Якщо, наприклад, ціна акції становить 150 грн., а річний дивіденд 18 грн., коефіцієнт співвідношення дорівнюватиме 8,33. Якщо цей коефіцієнт у динаміці збільшується, це є свідченням зростання довір’я покупців до його акцій і досить міцного становища підприємства на ринку.

Даний показник реально може підвищуватись  за таких умов :

• ціна акції збільшується за тих же дивідендів ;
• ціна акції зростає швидшими темпами, ніж дивіденди ;
• ціна акції залишається незмінною за менших дивідендів.

Слід звернути увагу і на такий  важливий момент. Коефіцієнт надійності звичайних акцій, як це випливає з  раніше наведеної формули його визначення, вказує, скільки чистого прибутку за мінусом фіксованих виплат за привілейованими акціями припадає на одну таку акцію. Але це ще не означає, що така величина прибутку буде насправді виплачена власникам даних акцій. Підприємство резервує частину прибутку, тобто не розподіляє його у звітному році з метою використання в майбутній період. Щоб реально судити про механізм розподілу прибутку підприємства на цій стадії, визначають коефіцієнт оплати дивідендів як результат від ділення фактично виплачених дивідендів на акцію на коефіцієнт надійності звичайних акцій. Якщо, скажімо, цей показник становить 45 %, це означає, що 55 % залишку чистого прибутку залишилось не розподіленою. Він відображається в балансі підприємства і використовується в наступні періоди для інвестицій, виконання інших комерційних операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Природно – економічні умови господарювання та стан економіки підприємства.

2.1. Природно – кліматичні  і економічні умови підприємства.

 

ВАТ ім.. Калініна розташоване на півночі Тарутинського району, Одеської області. Господарство було організовано в 1929 році.

В наш час господарство має 2720 га землі, в тому числі орної 2607 га. Вся земля взята в оренду від жителів. Всього налічується 313 чоловік, які здали свої земельні паї в оренду. Господарство завжди мало зерно-м’ясо-молочний напрямок.Природно кліматичні умови сприяють вирощуванню зернових та олійних культур,а також розвитку тваринництва.

Господарство співпрацює з фірмами  постачальниками,та споживачами с/г  продукції,комерційним структурам.

Господарство знаходиться в  зоні де дуже мало вологи, отож для отримання високих врожаїв треба проводити посів в стислі сроки,а також в добре підготовлений грунт.Кожен втрачений день може обернутися недобором врожаю.

Річок, по яких можна було б здійснювати  збут виготовленої продукції, у цьому  районі немає.

Що ж стосується грунтово-кліматичних умов, то можна сказати слідуючи. Взагалі Тарутинський район має звичайний чорноземний грунт. Зона цього ґрунту доволі велика. В минулому значна частина території була покрита лісами. Але зараз великі території займають чорноземи, на яких вирощується зерно, насіння соняшнику, картопля, овочі відкритого ґрунту, плоди, виноград та інше.

Для даного району характерний помірно-континентальний  клімат з достатньою вологістю. На основі багаторічних даних метеорологічної станції, розташованої у Тарутинському районі, встановлено, що середня температура липня дорівнює , тоді як у січні Середньорічна кількість опадів дорівнює 475-500мм.

Отже, дивлячись на грунтово-кліматичну характеристику сільськогосподарського підприємства, можна впевнено стверджувати, що воно має сприятливі умови для того щоб займатись як рослинництвом, так і тваринництвом. У всякому разі природні умови не ставлять перешкод для сприятливого розвитку господарства.

 

2.2. Спеціалізація підприємства, його розміри та загальний рівень розвитку.

 

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток однієї або  кількох галузей у виробництві  товарної продукції в окремих  господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов. У процесі поглиблення спеціалізації значно вдосконалюється сільськогосподарське виробництво, і ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремих галузей, так і сільського господарства в цілому.

Спеціалізація є формою суспільного  поділу праці. Вона відбиває якісний  бік суспільного поділу і вказує, виробництво яких саме видів продукції  є переважаючим на даній території. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Економічний стан підприємств і  регіонів значною, а інколи вирішальною  мірою залежить від вибору галузей сільського господарства і їх поєднання. Спеціалізація – це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємством, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

Важливим фактором розміщення спеціалізації  є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. Також на спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища за інших однакових умов економічна ефективність виробництва продукції.

Отже, розглянувши загальну характеристику поняття спеціалізації та фактори, які на неї впливають, ми можемо розглянути структуру товарної продукції і розрахуємо коефіцієнт спеціалізації за допомогою таблиці 2.1.