Державне сприяння розвитку підприємництва в Україні

Найбільшу роль у регулюванні американського бізнесу  відіграють Міністерство торгівлі та Адміністрація у справах малого бізнесу. Міністерство торгівлі створило спеціальну систему обслуговування малого підприємництва, забезпечуючи його необхідною інформацією і технічною допомогою за такими основними напрямами:

• надання матеріалів щодо нової технології у США та за кордоном з архівів національної служби технічної інформації, що діє в рамках міністерства;
• керівництво програмою видачі ліцензій щодо динаміки технологічних винаходів, здійснених у державних лабораторіях через міністерства; уряд США надає приватним компаніям ліцензії та дозвіл на їхнє використання;
• допомога малим фірмам у розвитку досліджень у галузі енергетики; надання рекомендацій щодо використання найкращих результатів Міністерством енергетики;
• надання інформації з питань продуктивності праці та якості продукції.

Унікальне явище  являє собою Адміністрація малого бізнесу (АМБ). Жодна інша країна світу  не має аналогічного незалежного  органу, призначення якого — захист інтересів малих підприємств.

Функціями АМБ  є:

• визначення сфер ефективного функціонування малих фірм;
• налагодження контактів і механізму передачі розробок між малими та великими фірмами;
• допомога малим фірмам в отриманні федеральних контрактів і пошуку замовників серед військових установ та компаній за конкурентоспроможними цінами;
• реалізація програми термінової допомоги фірмам, що потерпіли від стихійного лиха;

— розробка і  надання кредитних програм — прямих і гарантованих позик.

Саме через  АМБ держава дає гарантії комерційним  банкам та іншим фінансовим установам  при наданні кредитів малим фірмам, які самі не в змозі отримати кредити. Вони спрямовуються, в першу чергу, на будівництво нових підприємств, розширення та модернізацію їх, придбання сировини та устаткування, для виконання державних замовлень.

Певний досвід державної підтримки малого підприємництва має Франція. Враховуючи наявні проблеми розвитку підприємництва, передусім дефіцит фінансових ресурсів, держава намагається всіляко допомогти суб'єктам підприємницької діяльності. При цьому допомога держави не обмежується окремими заходами та ініціативами, а є системою заходів, які відзначаються багатоплановістю й охоплюють практично всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур. При всій складності ця система — одна з найрозвинутіших серед країн Заходу.

Особливу увагу держава приділяє малим та середнім підприємствам, які складають 99,9 % загальної кількості фірм, виробляють майже 50 % ВНП та концентрують майже 2/3 зайнятого населення. Малі та середні підприємства у Франції отримують близько 1500 видів допомоги з боку держави.

Усі фінансові  заходи держави не тільки націлені на пряме збільшення фінансових можливостей  суб'єктів підприємницької діяльності, а й мають стимулюючий характер і покликані спрямовувати розвиток їх з урахуванням загальнонаціональних завдань. Держава підтримує підприємництво, як правило, в таких сферах, як інвестиції, зайнятість, нововведення, експорт, регіональне розміщення. При цьому арсенал фінансових заходів досить різноманітний.

Конкретні заходи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого та середнього підприємництва можна поділити на три групи — прямі, непрямі та фінансування через товариства ризикового капіталу.

Досвід більшості  зарубіжних країн підтверджує, що державна політика щодо підприємництва є важливим самостійним системним напрямом соціально-економічної політики держави в цілому відповідно до основних національних інтересів. Ця політика формується за принципом створення сприятливого середовища щодо розвитку підприємництва, особливо в тих напрямах діяльності, які дають максимальний соціально-економічний ефект у країні або в регіоні.

Однак система  державної підтримки підприємництва, про що свідчить світовий досвід, формується з урахуванням державного й політичного  устрою, напрямів економічного розвитку, традицій регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стану бюджетної та кредитно-фінансової системи, рівня громадської свідомості та інших факторів. Тому пряме перенесення на український грунт американської, французької, німецької або будь-якої іншої моделі державної підтримки підприємництва не можливе.

Світовий досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка підприємництва у кризових умовах, коли економіка  потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. Прикладом цього можуть бути післявоєнні Японія і Німеччина, Англія кінця 70-х років, країни Східної Азії в останні 10—15 років. Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки підприємництва в Україні.

 

 

 

 

 

4. Шляхи вдосконалення розвитку та підтримки підприємництва

 

Незважаючи  на низку прийнятих останнім часом  вищими органами державної влади  і управління нормативних документів, розвиток підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. На розвиток підприємництва негативно впливають чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Зокрема, інфляція суттєво впливає на величину грошових потоків суб’єктів підприємництва. Різкі зміни рівня інфляції призводять до негативних явищ у розвитку підприємництва. В Україні інфляційні процеси спостерігаються від початку її становлення на шлях незалежності. Відомо, що в певні моменти вона була руйнівною, а в інших ситуаціях помірною. Важливим є дослідження інфляції саме в період кризи.

Проаналізуємо зміну рівня інфляції за період 1999-2011 рр.. на зразку окремого товару, ціна якого становила 2 грн. у 1999 році.

Реальна ціна товару (з урахуванням інфляції), який в 1999р. коштував 2грн.

Рис. 5

Проаналізувавши дані діаграми можна виявити нестабільність рівня інфляції протягом 1999-2011рр., це свідчить про нестабільність економіки країни вцілому, це, в свою чергу, негативно впливає на суб’єктів підприємництва. Держава повинна здійснювати заходи по захищенню підприємництва від негативного впливу інфляційних процесів.

Переважна більшість  гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки підприємництва досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку підприємництва в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур. До одного з визначальних завдань на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку підприємництва з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно-орієнтованого економічного зростання.

Таким чином, перед  українською державою сьогодні постало  завдання надання економічному зростанню  стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості  та поширення ефекту від нього  в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу полягають у посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо.

Фактично, йдеться  про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

• забезпечити  термінове відновлення ємності  внутрішнього ринку як найкращого способу  поширення позитивного ефекту від  економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення;

• зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

• забезпечити  реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

• забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці;

• суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно  інноваційної спрямованості, забезпечити  зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

• забезпечити  поширення соціального ефекту від  економічного зростання у вигляді  підвищення рівня реальних доходів  та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності.

Розвиток підприємництва в умовах “економіки зростання” в  Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці  з великим бізнесом.

Регуляторна політика щодо підприємництва повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу.

Зокрема, необхідне  значне спрощення адміністрування  малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури  реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств.

З 1 квітня 2011 р. набув  чинності в повному об’ємі новий Податковий кодекс. Головними змінами стали зменшення податку на прибуток для великих підприємств, введення податкових канікул для новостворених компаній і поява цілої низки ускладнень у «спрощенців».

За новим  Податковим кодексом, юридичним особам заборонено відносити до витрат кошти  на придбання товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичних осіб, які працюють на єдиному податку, – відтепер вони зобов’язані спочатку заплатити зі своїх грошей податок на прибуток, а вже після цього перераховувати гроші «спрощенцю». За таких умов компаніям стає невигідно працювати з підприємцями на єдиному податку. Від таких нововведень постраждають передусім ті підприємці, у яких собівартість послуг перевищує 60% обороту і є наймані співробітники.

Зараз клієнти-юрособи  згодні з ними працювати, але за умови, що їм зроблять близько 25% знижки (для  оплати податку на прибуток). Але  чистий прибуток такого роду підприємців зазвичай становить не більше 30-40%. Якщо у них відібрати ще 25% на сплату податків, то втрачається рентабельність. Дані нововведення значно ускладняють розвиток підприємництва, в першу чергу малого та середнього.

Оптимальним виходом з ситуації для підприємців, що працюють з юрособами, є перехід на загальну систему оподаткування. При таких змінах підприємцеві доведеться вести досить непростий бухгалтерський і податковий облік. Що значно ускладнить функціонування даних підприємств.

Якщо проаналізувати розмір податкових надходжень до бюджету  протягом останніх років можна простежити тенденцію до їх збільшення. Проте податкові надходження є нестабільними. З кожним роком сума змінюється хаотично і досить складно здійснити прогнози на наступні роки. Це свідчить про нестабільність доходів суб’єктів підприємництва на сьогоднішній день.

Рис. 6

На даний  момент видається доцільним надання пільг в оподаткуванні підприємництва за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва(у 2012 році ПнП становить – 21%, що на 2% менше ніж у 2011році, та на 4% менше ніж у 2010);

• вирахування  з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;

• забезпечення можливості списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;

• відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту.