Державне сприяння розвитку підприємництва в Україні

У світовій практиці розвитку підприємництва система оподаткування  поряд із бюджетним фінансуванням  пріоритетних напрямів економічної  діяльності справляє найбільший вплив  на фінансово-кредитну політику, грошовий обіг та господарську кон'юнктуру в цілому.

Система оподаткування - продукт закономірного результату економічного розвитку суспільства. Вона втілює досить складне утворення  законодавчих і нормативних актів, які регулюють взаємовідносини  між державою і підприємцем. Ця система  перебуває у постійному русі, що знаходить відображення у появі нових офіційних документів, у змінах і доповненнях до вже діючих законів.

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів, інших  обов'язкових платежів до бюджету, внесків  у державні цільові фонди, що стягуються в установленому порядку.

Законодавча база визначає принципи побудови системи  оподаткування, диференціює податки. Відповідно до побудови бюджету податки  можуть бути загальнодержавними і місцевими. Крім того, податки поділяються на прямі і непрямі.

Система оподаткування  будується за такими принципами:

- обов'язковості;

- економічної доцільності;

- соціальної справедливості;

- поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян.

Реалізація  цих принципів забезпечує надходження  коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів. Це так звана оптимальна точка, в якій поєднуються інтереси держави і підприємницького сектора. Високі податкові ставки створюють для держави і підприємців ряд проблем.

Американський економіст Лаффер довів графічно, що до певної межі підвищення податкової ставки збільшує суму доходів бюджету, а потім вони поступово знижуються. Рівний розмір доходів може бути досягнутий і при достатньо низькій і при високій податковій ставці. Дійсно, рівність бюджетних надходжень досягається при різних за рівнем податкових ставках. Справа в тому, що нижча податкова ставка збільшує кількість об'єктів оподаткування, залучаючи дедалі більшу кількість підприємців. І навпаки: зростання податків викликає згортання діяльності у частини підприємців внаслідок збитковості їхньої справи.

Податковий  тиск змушує підприємця шукати прогалини  в податковому законодавстві  або використовувати різні схеми  ухилення від податків. Це може відбутися  шляхом створення фіктивних фірм, свідомого заниження цін та використання товарообмінних операцій, використання фіктивної документації.

Усе це негативно  відбивається на діловій активності, особливо в малому та середньому підприємництві. Тому для пом'якшення податкового  тиску на розвиток підприємництва держава застосовує різні заходи, що сприяють підвищенню ділової активності.

Зокрема, для  суб'єктів малого підприємництва в  порядку, передбаченому законодавством України, застосовується пільгове оподаткування.

Податкові пільги - це повне або часткове звільнення від податків суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до чинного законодавства.

Замість декількох  податків, що сплачували підприємці, передбачено  перехід до єдиного податку, тобто  спрощена система оподаткування, обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Платники єдиного  податку поділяються на чотири групи за максимальним обсягом річних доходів.

Максимальний  річний обсяг доходу платників єдиного  податку:

- першої групи складає 150 тисяч гривень;

- другої групи складає 1 мільйон гривень;

- третьої групи складає  3 мільйони гривен;.

- четвертої групи - юридичних осіб - платників єдиного податку складає 5 мільйонів гривень.

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються у відсотках до розміру мінімальної  заробітної плати, встановленої законом  на 1 січня податкового року.

Відсоткові ставки єдиного податку встановлюються у відсотках до доходу.

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами.

Для платників  єдиного податку:

- першої групи ставки податку встановлюються у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

- другої групи ставки єдиного встановлюються у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

У разі сплати податку  на додану вартість відсоткова ставка єдиного податку для третьої  і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі 3 відсотки доходу.

У разі включення  податку на додану вартість до складу єдиного податку відсоткова ставка єдиного податку для третьої  і четвертої груп платників єдиного  податку встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу.

Платникам єдиного  податку першої, другої і третьої  груп до суми перевищення обсягу доходу застосовується ставка у розмірі 15 відсотків.

Такий підхід до оподаткування створює стимули  для підприємця, поліпшує умови регіонального регулювання підприємництва. Зниження податкової ставки сприяє тим видам підприємницької діяльності, які здатні вирішувати актуальні для даної місцевості економічні та соціальні проблеми.

Вивчення всього ланцюжка платежів і зборів свідчить про те, що врешті-решт реальними платниками виступають не суб'єкти підприємницької діяльності, а кінцевий споживач товарів, продукції, послуг. Це означає, що зростання ціни товарів під тиском податків зумовлює звуження попиту, що негативно відбивається на підприємництві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Світовий досвід державного впливу на підприємницьку діяльність

 

Зарубіжні країни значну увагу приділяють розвитку малого підприємництва. Сприяння та підтримка малого підприємництва є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні органи управління та підтримки бізнесу. Наприклад: у Канаді — Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії — Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії — Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва; у США — Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі — Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії — підрозділи міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

Центральні  органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції:

• розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;
• формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;
• розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує  комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

Слід зазначити, що важелі, які застосовуються в  економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки.

Крім того, слід враховувати особливості моделей  ринкової економіки. У сучасній економічній  літературі розрізняють кілька моделей  розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну (німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську.

Тому аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв'язку та взаємодії.

Так, ліберальна (американська) модель у чистому  вигляді реалізується в США і  виходить з ідеї максимізації свободи  економічної діяльності. Вона передбачає участь держави в регулюванні за "залишковим принципом": втручання в аспекти, які не в змозі регулювати ринок; держава створює максимально сприятливі умови для функціонування приватного капіталу.

Неоліберальна (німецька) модель, яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для чого підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання підприємництва, політики зайнятості тощо. Гасло цієї моделі: "Ринок — для всіх", тому значна увага приділяється соціальній спрямованості дії ринку, існує розгалужена система соціальних виплат.

Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Модель ринкового  господарства Японії має специфічні риси. Основним суб'єктом тут виступають корпорації та об'єднання їх у фінансово-промислові групи — "кейрецу". Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.

Враховуючи  особливості зазначених моделей  ринкової економіки, розглянемо детальніше досвід державної підтримки малого підприємництва в Німеччині, США  та Франції.

Яскравим прикладом ефективного використання стимулюючої державної політики щодо малих та середніх підприємств ("міттель-штанда")* є післявоєнна Німеччина, яка досягла значних успіхів у соціально-економічному розвитку за короткий період завдяки тому, що основним фактором реалізації реформ була рушійна сила енергійного розвитку малого та середнього підприємництва ("Міттедьштанд" — "середній прошарок"). Відповідно до прийнятої у ФРН методології обліку, до цієї категорії належать: 1) своєрідні одноосібні фірми — особи вільних професій (лікарі, інженери, аудитори, викладачі тощо); 2) малі підприємства а чисельністю зайнятих від 1 до 49 чоловік і щорічним оборотом до 1 млн марок; 3) середні підприємства — від 50 до 499 чоловік, від 1 до 100 млн марок.).

Федеральний уряд ФРН здійснює заходи з підтримки малого та середнього підприємництва. Вони спрямовані на забезпечення відповідних умов конкуренції для "міттельштанда". Головний важіль — Картельне право, яке законодавчо оформлене у 1957 році і неодноразово переглядалося відтоді з погляду зміцнення позицій малих і середніх підприємств. Держава регулює вихід на ринок, процес злиття фірм. У разі дискримінації малі фірми можуть звернутися до відповідних інстанцій на федеральному й земельному рівнях.

Головний принцип, який закладено в основу системи державної підтримки малого та середнього підприємництва у ФРН, — надання допомоги, що стимулює розвиток "самодопомоги". Загальна мета державної підтримки — підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки.

Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається за такими напрямами:

• надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;
• фінансування участі в капіталі великих підприємств;
• довгострокове інвестування або збереження робочих місць;
• поручительство перед кредитними товариствами;
• інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;
• стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;
• субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;
• регулювання доходів підприємств, капітальних вкладень за допомогою реалізації спеціальних програм кредитування, а також прибутку — за допомогою встановлення диференційованих податкових ставок.

Малим та середнім підприємствам надається допомога в інноваційній сфері, навчанні підприємців і менеджерів, різноманітні консультаційні послуги тощо.

Заслуговує  на увагу досвід комплексної підтримки  підприємництва в США. Про пряму  зацікавленість уряду США в широкій  підтримці підприємництва свідчить діяльність різноманітних структур. До їхнього складу входять:

• комітети з малого бізнесу в Сенаті та Палаті представників Конгресу СІЛА;
• Центр малого бізнесу Міністерства торгівлі;
• спеціальні підрозділи та цільові програми допомоги окремим групам підприємств у інших міністерствах і державних відомствах;
• Торговельна палата;
• підприємницькі асоціації;
• спеціальні органи підтримки у штатах;
• Адміністрація малого бізнесу.