Державне сприяння розвитку підприємництва в Україні

Для чіткого  розуміння кола осіб, на яких поширюються  норми цього Закону, було надано визначення суб’єктів мікропідприємництва, малого підприємництва та великого підприємництва. Суб’єкти, які не відносяться до жодної із зазначених категорій, вважаються суб’єктами середнього підприємництва.

Суб'єктами мікропідприємництва,  які для цілей цього Закону відносяться до малого підприємництва, а, отже, мають право на держпідтримку, є: фізичні особи, зареєстровані як фізичні особи - підприємці, а також юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб, та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи - підприємці та юридичні особи, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, та річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Суб'єктами великого підприємництва вважаються лише юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми  власності, у яких середня кількість  працівників за звітний період (календарний  рік) перевищує 250 осіб, та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Слід зазначити, що підтримка з боку держави передбачена  не лише для самих суб’єктів малого та середнього підприємництва, а й  для об'єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва. Останніми є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які провадять діяльність, спрямовану на розвиток зазначених суб'єктів, їх інвестиційної та інноваційної активності, просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і зовнішній ринки. До них належать: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, центри трансферу технологій, фонди підтримки малого підприємництва, лізингові компанії, консультативні центри, інші підприємства, установи та організації, основним завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього підприємництва.

Новим Законом  встановлено певні обмеження щодо надання підтримки з боку держави. Так, наприклад, кредитні та страхові організації, інвестиційні фонди, недержавні пенсійні фонди, нерезиденти України (за деяким виключенням), суб’єкти, що визнані банкрутами або перебувають у стадії припинення тощо, не мають права на державну підтримку.

Підприємницьку  діяльність регламентують також Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про селянське (фермерське) господарство", т. ін.

Для України, яка  знаходиться на перехідному етапі і в якій ще панує високо монополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектора економіки набуває виключної актуальності.

Аналіз законодавчого  забезпечення розвитку підприємництва в Україні дозволяє зробити деякі  загальні висновки:

- по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, знаходиться на початковій стадії, на етапі формування;

- по-друге, недостатні правові гарантії усіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

- по-третє, відсутність єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.

Розв'язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення у життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці.

Основні недоліки правового забезпечення підприємництва в Україні:

1. Відсутність  єдиної законодавчої стратегії  стосовно розвитку підприємництва. Вона важлива передусім для  забезпечення повноти законодавства  щодо господарських відносин, послідовності  проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм.

2. Неоднозначність,  нестабільність і суперечливість  чинної нормативно-правової бази  розвитку підприємництва. Зростаючий  потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко викривлюючи основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового нігілізму, який укорінюється в свідомості більшості підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень.

3. Практично  не функціонуючий характер багатьох  правових актів, дуже низька  виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією доки не введені в дію закони, які визначатимуть конкретний механізм, порядок і процедури їх здійснення.

4. Наявність  у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати будь-якому трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові "піраміди", які позбавили збережень багатьох наших співвітчизників.

5. Необґрунтованість  законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Державна  підтримка розвитку підприємництва

 

1. Політика держави щодо сприяння розвитку підприємництва

Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною  підтримкою необхідно розуміти, з  одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Державна підтримка  передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються  та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Історичний  досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно  діючій системі економічних законів  з урахуванням різних інтересів  суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструмента здійснення цієї політики.

Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:

1. Системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації.

3. Рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.

Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва є  Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу  –  формування підприємницької політики, узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки і готує пропозиції про впровадження й удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін.

Вагомий внесок у розроблення законодавчих і  нормативних актів регулювання  підприємництва здійснюють комісія  Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

Організація ефективної підтримки підприємництва обов'язково потребує формування розвинутої інфраструктури, що є невід'ємним компонентом ринкових відносин і створює сприятливі умови для розвитку бізнесу.

В Україні інфраструктурі ринку ще й досі властиві хаотичність, нерівномірний розвиток, неналагодженість взаємозв'язків між різними її учасниками, а тому її функціонування як єдиного цілого поки що є проблематичним.

Інфраструктура  ринку - це сукупність державних, приватних  та громадських інститутів (організацій, установ та об'єднань), які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності. До складу інфраструктури ринку входять:

1. Фінансово-кредитна інфраструктура - установи, які займаються акумуляцією тимчасово позичених грошових ресурсів і перетворюють їх на кредити, а саме: банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи, кредитні спілки, фонди громадських об'єднань.

2. Організаційно-технічна  інфраструктура - товарні біржі,  торгові доми, лізингові компанії, асоціації підприємств, транспортні  комунікації, засоби зв'язку.

3. Інформаційно-аналітична  інфраструктура - інформаційні, консультативні, юридичні фірми, бізнес-центри і бізнес-інкубатори. аудиторські організації. До функцій установ цієї підгрупи входить надання консультацій підприємцям, підготовка спеціалістів для підприємств, вивчення динаміки ринкової кон'юнктури прогнозування та моделювання наслідків тих чи інших рішень, розробка економічної поведінки підприємств, вивчення ринкової динаміки тощо.

Актуальну проблему створення ефективно діючої ринкової інфраструктури держава може вирішити через: підвищення якості вже наявних  інститутів посередництва; сприяння збільшенню кількості суб'єктів інфраструктури та урізноманітненню їхньої діяльності; сприяння формуванню інфраструктури.

З метою створення  ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для  підприємницької діяльності в межах  системи державної підтримки бізнесу здійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії і практики підприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну, середню спеціальну та вишу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяння залученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.

Держава сприяє розробленню навчальних планів, програм  і методичних посібників для підготовки підприємців залежно від рівня їхньої базової підготовки, термінів навчання, для підвищення кваліфікації вчителів та викладачів, використання державних телерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності.

Система підготовки та перепідготовки кадрів здійснюється з використанням можливостей міжнародних організацій і фондів, а також з урахуванням досвіду іноземних держав.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе  без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу; розробку та впровадження нових підходів і методів щодо проведення аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва.

Особливу роль має відіграти запровадження  постійного моніторингу державної  підтримки підприємництва та механізмів регулювання діяльності в цій сфері, що дасть змогу відстежувати зміни та напрями його розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, а також своєчасно застосовувати важелі державного регулювання з метою поліпшення економічного клімату для здійснення господарської діяльності підприємницьких структур.