Аналіз дебіторської заборгованості

 

У виторг від реалізації не включаються купівлі, оплачені на місці. Дані табл. 2.13 дозволяють зробити висновок про те, що стан розрахунків з дебіторами,   порівнюючи з минулим роком, дещо поліпшився: на 18,4 дня зменшилася тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості, кількість оборотів зросла до 8,27 раза, а відношення середнього розміру дебіторської заборгованості до виторгу від реалізації скоротилося на 0,05.

Фактичну тривалість обороту дебіторської заборгованості, або термін інкасування, можна порівнювати  також із середньогалузевими показниками  та з періодом оборотності, передбаченим умовами договорів.

Таке порівняння дає можливість оцінити ступінь своєчасності платежів покупцями. Відхилення фактичної оборотності від договірної може бути результатом:

• неефективної роботи відповідальних осіб зі стягнення заборгованості;

•  труднощів у стягненні  з покупців суми дебіторської заборгованості в установлений термін, незважаючи на зусилля підприємства повернути в оборот свої кошти;

•  фінансових труднощів  у покупців.

Якщо перша причина  може бути усунена керівництвом підприємства, то дві інших пов'язані з якістю та ліквідністю дебіторської заборгованості.

Можна підрахувати збитки, отримані підприємством унаслідок  несвоєчасності оплати рахунків дебіторами. Для цього необхідно від простроченої заборгованості відняти її суму, скориговану  на індекс інфляції за цей період (мінус отримана пеня), або суму прострочено дебіторської заборгованості помножити на ставку банківського процента за цей період і з одержаного результату відняти суму одержаної пені.

Оцінюючи надійність дебіторської заборгованості, необхідно  пам'ятати, що перетворення значної частини її в грошові кошти, як правило, неможливе без скорочення обсягу реалізації. Тривалість інкасування дебіторської заборгованості залежить і від стратегії ринку. Підприємство може бути зацікавлене в тому, щоб мати покупців, які затримують платежі, але сприяють тому, що підприємство є прибутковим. Тобто прибуток від реалізації компенсує те, що покупець використовує дедалі більше обсяг грошових коштів даного підприємства.

Таким чином, при аналізі  дебіторської заборгованості необхідно брати до уваги зв'язок рівня дебіторської заборгованості з рівнем реалізації і прибутку.

 

 

 

3. Шляхи підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю на ВАТ «ТеКЗ»

 

З метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістю або його кредитна політика щодо покупців продукції.

Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою  частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи  управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз дебіторської  заборгованості підприємства у  попередньому періоді. Аналіз  дебіторської заборгованості за  розрахунками з покупцями проводиться  в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.

Методику аналізу дебіторської заборгованості в цьому розрізі  докладно викладено в пункті 2.2. Тільки вона доповнюється визначенням суми ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:

Едз = Пдз – ПЗдз –  ФПдз,

де Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок  надання кредиту;

ПВдз – поточні  витрати підприємства, пов’язані  з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;

ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

У процесі даного аналізу  може бути визначений і відносний  показник – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську  заборгованість. Він розраховується за такою формулою:

,

де КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;

ДЗрп – середній залишок  дебіторської заборгованості щодо розрахунків  із покупцями в аналізованому  періоді.

Результати аналізу  використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

2. Формування принципів  кредитної політики стосовно  покупців продукції. 

У сучасній практиці реалізація продукції в кредит (із відстрочкою  платежу за неї) одержала широке поширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання: 

а) у яких формах здійснювати  реалізацію продукції в кредит; 

б) який тип кредитної  політики варто обрати підприємству.

Форми реалізації продукції  в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової  реалізації продукції її продавцем  на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит дається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою  платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двох років. 
Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип  кредитної політики підприємства спрямований  на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної  політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості. 
Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу. 
Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної  політики, підприємства повинні враховуватися  такі основні фактори, як:

· сучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій;

· загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

· сформована кон’юнктура  товарного ринку, стан попиту на продукцію  підприємства;

· потенційна спроможність підприємства нарощувати обсяг виробництва  продукції при розширенні можливостей  її реалізації за рахунок надання кредиту;

· правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

· фінансові можливості підприємства у частині відволікання засобів у дебіторську заборгованість;

· фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Варто мати на увазі, що консервативний варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких  комерційних зв’язків. Агресивний варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягнення боргів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

3. Визначення можливої суми фінансових  засобів, які інвестуються в  дебіторську заборгованість за  товарним комерційним і споживчим  кредитом.

Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську  заборгованість, здійснюється за такою формулою:

,

де Идз – необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРк –обсяг реалізації продукції  в кредит, що планується;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений  десятковим дробом;

ПНК – середній період надання  кредиту покупцям, у днях;

ПР – середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.

У тому випадку, коли фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

4. Формування системи  кредитних умов.

До даних умов належать такі елементи:

· кредитний період;

· кредитний ліміт;

· вартість надання кредиту;

· система штрафних санкцій  за прострочення виконання зобов’язань  покупцями.

Кредитним називається  граничний період, на який покупцю  дається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції, але в той же час призводить до збільшення суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, і до збільшення тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, встановлюючи розмір кредитного періоду, необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі. 
Кредитний ліміт характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця з наданого товарного (комерційного) або споживчого кредиту. Його розмір установлюється з урахуванням рівня прийнятного ризику, планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод щодо реалізації готової продукції, при споживчому кредиті – середньої вартості реалізованих у кредит товарів, фінансового стану підприємства – кредитора й інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється за формами наданого кредиту та видам реалізованої продукції.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні термінових розрахунків за придбану продукцію. Така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному обчисленні. Розрахунок характеризується такою формулою: 

,

де ПСк – річна норма процентної ставки за наданий кредит;

ЦСт – цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негайного  розрахунку за придбану продукцію, у %;

ТНк – термін надання  кредиту (кредитний період), у днях. 
Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки щодо короткостроковому банківському кредиту. У протилежному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, бо покупцю буде вигідно взяти короткостроковий кредит у банку на термін, що дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем, і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

Система штрафних санкцій  за прострочення виконання зобов’язань  покупцями формується в процесі  розробки кредитних умов. Вона повинна  передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства-кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші.