Аналіз дебіторської заборгованості

5. Формування стандартів  оцінки покупців і диференціація  умов надання кредиту.

В основі стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його спроможність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі в передбачені терміни виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.

Формування системи  стандартів оцінки покупців включає  такі основні елементи:

· визначення системи  характеристик, що оцінюють кредитоспроможність  окремих груп покупців;

· формування й експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

· вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності  покупців;

· угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація  кредитних умов здійснюються роздільно  за формами кредиту – товарної та споживчої.

Визначення системи  характеристик, що оцінюють кредитоспроможність  окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.

Така оцінка товарного  кредиту здійснюється звичайно за такими критеріями:

· обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;

· репутація покупця  в діловому світі;

· платоспроможність  покупця;

· результативність господарської  діяльності покупця;

· стан кон’юнктури товарного  ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

· обсяг і склад  чистих активів, що можуть складати забезпечення кредиту при неплатоспроможності  покупця й порушенні справи про  його банкрутство.

Оцінка споживчого кредиту  здійснюється за такими критеріями:

· дієздатність покупця;

· рівень доходів покупця  й регулярність їх формування;

· склад особистого майна  покупця, що може забезпечувати кредит при стягненні суми боргу в  судовому порядку.

Формування й експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців. Інформаційна база, що використовується для цієї мети, складається зі зведень, наданих безпосередньо покупцем. Їх перелік диференціюється за формами кредиту, даними, що формуються із внутрішніх джерел, інформацією, що складаються із зовнішніх джерел. 
Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки, у процесі ведення комерційних переговорів з покупцями, з метою перевірки стану їх майна.

Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. З цією метою можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний та інші методи. 
Угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності грунтується на результатах її оцінки і передбачає виділення таких категорій:

· покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному  обсязі, тобто на рівні встановленого  кредитного ліміту ("першокласні  позичальники");

· покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, який зумовлений рівнем припустимого ризику повернення боргу; 
· покупці, яким кредит не надається (через неприпустимий рівень ризику повернення боргу).

6. Формування процедури  оплати дебіторської заборгованості. Дана процедура передбачає: терміни й форми нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу з наданого кредиту; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

7. Забезпечення використання  на підприємстві сучасних форм  рефінансування дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

· факторинг;

· облік векселів, виданих  покупцями продукції;

· форфейтинг.

Факторинг – це фінансова  операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії ("фактор компанії"), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує із підприємства-продавця визначену комісійну плату у процентах до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90 % суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 – 30 % суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем). 
Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом у стислі терміни, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклу. До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, що пов’язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів із покупцем у процесі здійснення ним платежів. 

Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за даною операцією із середнім рівнем процентної ставки за короткостроковим банківським кредитуванням.

Облік векселів, виданих покупцями  продукції, є фінансовою операцією  з їх продажу господарському суб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно  від їх номіналу, терміну погашення  й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Дисконтна ціна векселя визначається за такою формулою:

,

де ДЦв – дисконтна (облікова) ціна векселя на момент його продажу;

НС – номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем  у передбачений термін;

Д – кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

ДСв – річна облікова вексельна  ставка, за якою здійснюється дисконтування  суми векселя, %.

Форфейтинг використовується при  здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту. 
Фінансовий механізм здійснення форфейтингової операції розглянемо на такій схемі (рис.3.1).

Рис. 3.1.Фінансовий механізм здійснення операції форфейтингу

 

На першому етапі (I) підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду  про постачання продукції. Підприємство-імпортер відповідно до угоди зобов’язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, гарантованих банком його країни або індосованих у цього банку.

На другому етапі (II) підприємство-експортер укладає  угоду з банком (факторинговою  компанією) своєї країни, що зобов’язується за комісійну винагороду фінансувати постачання продукції шляхом виплат за обліковими векселями.

На третьому етапі (ІІІ) підприємство-імпортер індосує або  авалює свої векселі в банку своєї  країни.

На четвертому етапі (IV) банк країни-імпортера пересилає  індосовані (авальовані) їм векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера.

На п’ятому етапі (V) підприємство-експортер продає векселі  банку (факторинговій компанії) своєї  країни й отримує за це відповідні кошти.

На шостому етапі (VI) банк (факторингова компанія) країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.

8. Побудова ефективних  систем контролю за прямуванням  і своєчасною оплатою дебіторської  заборгованості. 

Одним із видів таких  систем є "Система АВС" відносно портфеля дебіторської заборгованості підприємства. До категорії "А" включаються найбільш значні й сумнівні види дебіторської заборгованості ("проблемні кредити"); до категорії "В" – кредити середніх розмірів; до категорії "С" – інші види дебіторської заборгованості, що не впливають серйозно на результати фінансової діяльності підприємства.

Критерієм оптимальності  розробленої та здійснюваної кредитної  політики будь-якого типу і за будь-якими  формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розміру дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:

ДЗо ----> ОПдр і ОЗдз + ВЗдз,

де ДЗо – оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

ОПдр – додатковий операційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукції в кредит;

Одз – додаткові операційні витрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;

ВЗдз – розмір втрат  засобів, інвестованих у дебіторську  заборгованість через неплатоспроможність покупців.

Висновок

 

У процесі фінансово-господарської  діяльності у підприємства постійно виникає потреба проведення розрахунків  зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими  органами. Відвантажуючи вироблену  продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства “мертві” у вигляді дебіторської заборгованості. Тому важливим завданням є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу.

У сучасній господарській  практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

1) дебіторська заборгованість  за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;

2) дебіторська заборгованість  за товари, роботи, послуги, що  неоплачені у вказаний термін;

3) дебіторська заборгованість  за отриманими векселями;

4) дебіторська заборгованість  за розрахунками з бюджетом;

5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

6) інші види дебіторської  заборгованості.

Серед перерахованих  видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на перші три види. У загальній  сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями припадає 80 – 90 %. Отже, з метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістю або його кредитна політика щодо покупців продукції.

Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою  частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає  в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи  управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими основними етапами:

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

Формування принципів  кредитної політики відповідно до покупців продукції. 
Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.

Формування системи  кредитних умов.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.

Формування процедури оплати дебіторської заборгованості. 
Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості.

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури

 

1. Аналіз з  фінансової діяльності підприємства. - С. -Пб., ДНТП,1992.
2. Балабанов І.Т. «Основи фінансовою менеджменту. Як управляти капіталом М.: Фінанси і статистика, 1995.
3. Бланк І. А. «Стратегія і тактика управління фінансами» - Київ: ІТЕМлтд, 1996.
4. Ван Хорн Дж. К. «Основи управління фінансами» - М: Фінанси статистика,1996
5. Ветров А.А.« Операці йний аудит-аналіз» - М: Перспектива, 1996.
6. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. «Фінансовий менеджмент» - С.-Пб: Спеціальна література, 1995
7. Едронова В.Н. «Облік та аналіз фінансових активів» - М.,Фінанси і статистика, 1995
8. Ефремова О.В. «Як аналізувати фінансовий стан підприємства (практичний  посібник) - М: Інтел-Сінтез,1994.
9. Ковальов В.В. «Фінансовий аналіз: Управління капіталом.     Вибір   інвестицій    Аналіз   звітності.» - М:Фінанси і статистика, 1996.
10. Лялін В.О., Воробьов П.В. «Фінансовий менеджмент (управління фінансами фірми)» - С.-Пб: Юность, 1994.
11. Мачурова І.І., Романовський М.В. «Умови прибуткової роботи підприємств С.-Пб.: Видавництво Санкг-Петербурзського університету економіки та фінансів, 2002
12. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. И.Г. Балабанов М. ФиС, 1995.
13. Основи фінансового аналізу та менеджменту. Практичний посібник (УМІМБ) О.Д. Заруба - Київ, 1995.
14. Павлова Л.М. «Фінансовий менеджмент: управління грошовим обігом» - Фінанси і статистика, 1993
15. Практикум по фінансовому менеджменту: Навчально-ділові ситуації» завдання  та рішення. / Під редакцією Стоянової Є.С. - М: Перспектива, 1995.
16. «Принципи інвестування». - М: Крокус Інтернейшл, 1992.
17. Родіонова В.М., Федотова М.А. «Фінансова стійкість підприємства в умовах інфляції» - М: Перспектива, 1994.
18. Стоянов Є.А., Стоянова Є.С. «Експертна діагностика і аудит фінанси господарського положення підприє мства». - М: Перспектива, 1992.
19. Стоянова Є.С. «Фінансовий менеджмент. Російська практика.» -Перспектива, 1995.
20. «Фінансовий аналіз діяльності фірми» - Ф: Крокус  Інтернейшл, 2002
21. «Фінансовий менеджмент. Підручник» - М: Перспектива, 2003
22. «Фінансовий менеджмент: теорія і практика». Підручник. / Під ред. Стоянової Є.С. - М: Перспектива, 1997.
23. «Фінансове планування діяльності малих підприємств США» - М: К: Інтернейшл, 2001.
24. «Фінансове управління компанією» / Під ред. Кузнецової Є.В. - М: Правова культура, 1995.
25. Холт Р.Н. « Основи фінансового менеджменту» - М: Дело, 2003.
26. Четиркин Є.М. «Методи фінансових та комерційних розрахунків» - М: Дело, 1995.
27. Шеремет А.Д. «Методика фінансового аналізу підприємства» - М: Інфра, 1995.
28. Шим Дж К., Сигеп Дж.Г.« Фінансовий менеджмент» - М: Філін, 1996.
29. «Як управляти фінансами підприємств в умовах ринку. Практичний посібник для керівника.» - М: Екотранс, 2001.