Звіт з проходження виробничої практики

4.2.           Умови праці

Умови праці - сукупність взаємопов'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Відповідно до рекомендацій МОП, визначають такі основні фактори виробничого середовища, які впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

•          фізичне зусилля;

•          нервове напруження;

•          робоче положення;

•          монотонність роботи;

•          температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні;

•          забруднення повітря (вміст шкідливих речовин);

•          виробничий шум;

•          вібрація;

•          освітленість у робочій зоні;

•          настрій,    стан    здоров'я,    ставлення   до    праці,    фізичні    і
психологічні межі.

Систематичне покращення умов праці — одна з головних задач його наукової організації. Якими б не були різноманітними види корисної праці, виробничої діяльності, з фізіологічної точки зору - це функції людського організму, і кожна така функція представляє собою затрати людського мозку, органів чуття, сили І так далі. Але для того щоб затрати були найбільш продуктивними, щоб зберегти здоров'я та довгу працездатність, забезпечити розвиток особистості, необхідно створити певні умови.

Під умовами праці розуміють сукупність факторів виробничих умов, які впливають на працездатність та здоров'я людини в процесі праці.

Людина відчуває дію різноманітних виробничих факторів, які організовують умови праці.

Розрізняють такі групи факторів:

-     психофізіологічні.

-     санітарно-гігієнічні.

-     естетичні.

-     соціально-психологічні.

До числа факторів, які визначають умови праці на виробництві, відноситься також режим праці та відпочинку (забезпечення високої працездатності за рахунок зменшення втоми).

В сортодослідній станції як і в багатьох сільськогосподарських підприємствах нараховується доплата за добросовісне виконання роботи, дисципліну, не порушення правил. В основному такі доплати нараховуються в господарстві трактористам ( за якісну оранку, сівбу і інші польові роботи).

Робітникам господарства щорічно видається спеціальний одяг, вони забезпечуються засобами індивідуального захисту.

Список професій, яким видається спеціальний одяг та взуття:

•          трактористи: костюм х/б на рік, чоботи гумові на рік, спеціальні
рукавички по потребі;

•          слюсарі МТС:     костюм х/б  на рік, чоботи  гумові  на рік,
спеціальні рукавички по потребі;

•          газоелектрозварювальники: чоботи кирзові одна пара на рік, кос­
тюм вогнетривкий один на рік, спеціальні рукавички на 2 місяці;

•          коваль:  чоботи   1   пара,  костюм вогнетривкий  один  на рік,
спеціальні рукавиці на 2 місяці;

•          працівники з отрутохімікатами: спеціальні рукавиці, захисні
засоби, респіратори, протигази.

Крім цього газоелектрозварювальники, коваль і працівники з отрутохімікатами отримують додатково по 0,5 л молока за день роботи.

В господарстві обладнано кабінет по охороні праці, в якому і проводиться вступний інструктаж. Кабінет обладнаний плакатами, схемами і всією наглядною агітацією, потрібною для проведення інструктажів.

Первинний, повторний, позаплановий і поточний інструктажі проводяться керівниками виробничих підрозділів. Проведення їх фіксується у спеціальних документах (про прийняття на роботу, журналах, нарядах-допусках). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, інструктуються щоквартально. Інколи інструктажі носять формальний характер, що знижує їх ефективність і призводить до травм, аварій, пожеж.

Основним завданням охорони праці в господарстві є створення і постійне підтримання на виробництві здорових і безпечних умов праці. Це досягається шляхом проведення навчань працюючих з охорони праці, створення безпечних умов експлуатації виробничого обладнання, технічних засобів, будівель і споруд та виробничих процесів, нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення засобами індивідуального захисту, організації лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування, професійного вибору по окремих спеціальностях.

4.3 Організація нормування праці.

Нормування праці — вид діяльності з управління виробництвом, мета якої полягає в встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Робота з нормувань праці включає :

•                    аналіз виробничого процесу;

•                    поділ його на елементи;

•                    вибір оптимального варіанта технології;

•                    прийоми і методи праці;

•                    систем обслуговування робочих місць;

•                    режимів праці і відпочинку;

•                    розрахунок норм і їхнє впровадження.

Найважливішою особливістю роботи з нормування праці є її багато аспектний характер, який обумовлений необхідністю обліку комплексу технічних, психофізіологічних, соціальних і економічних чинників.

Технології повинні враховуватися в тій мірі, в якій вони пов'язані з режимом роботи устаткування і тривалістю технологічного впливу на предмет праці.

Облік психофізіологічних і соціальних чинників обумовлений необхідністю створення умов при яких трудова діяльність стає найбільш

продуктивною, зберігається висока працездатність всіх учасників трудового процесу і забезпечується можливість для їх творчого підходу до праці.

Облік економічних чинників забезпечує найбільшу ефективність організації виробничого процесу і досягнення Його найкращих результатів.

При визначенні трудового внеску важливо встановити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму. Цим цілям служить класифікація витрат робочого часу і аналіз ефективності його використання.

Метод нормування - це дослідження трудового процесу для визначення норм затрат праці. Існує два принципово різних методи нормування - сумарний та аналітичний. При сумарному методі норми виробітку встановлюють дослідно - статистичним методом., тобто по середній фактичній ви робітці виконавців чи на основі досліду нормувальників. Вони можуть бути встановлені по аналогії з якоюсь роботою схожою по характеру виконання.

Аналітичний метод має дві різновидності (два способи):

-    аналітично - експериментальний.

-    аналітично-розрахунковий.

Аналітично - експериментальне нормування передбачає проведення спостережень та інших досліджень, а також необхідних розрахунків для визначення норм затрат праці безпосередньо в умовах колгоспів та радгоспів.

Аналітично - розрахункове нормування передбачає визначення конкретних норм праці в господарстві за допомогою заздалегідь розрахованих нормативів.

Методи дослідження трудових процесів поділяються на:

1)     хронометраж;

2)     фотографія робочого часу;

3)     самохронометраж.

Централізована підготовка типових норм і нормативів значно полегшують роботу по підготовці норм для окремих господарств. В даному випадку в задачу економістів по праці та інших спеціалістів господарств входить встановлення норм по збірникам єдиних і типових норм і нормативів, тобто їх прив'язка до умов виробництва конкретного господарства.

В задачу спеціалістів входить також розробка організаційно-технологічних заходів по раціоналізації трудових процесів, допомагаючи виконанню норм всіма робітниками господарства.

Розрізняють такі норми:

-   єдині;

-   типові;

-   місцеві;

Єдині норми обов'язкові та застосовуються для нормування однакових видів робіт на всіх підприємствах одної або декількох галузей народного господарства. Вони розробляються на однорідні роботи, які виконуються по однаковій або подібній технології в аналогічних умовах виробництва.

Типові норми застосовуються для нормування однакових, найбільш розповсюджених видів робіт на основі типової технології та типової організації праці, досягнутої більшістю підприємств. Типові норми рекомендується для використання при встановленні конкретних норм в господарствах. Єдині та типові норми виробітки, часу і обслуговування розробляються нормативно-дослідницькими та науковими організаціями.

Виправдала себе практика централізованої розробки проектних (рекомендованих) норм. Проектні норми характеризуються коротким строком використання. В процесі застосування науково-дослідницьких організацій вивчають рівень їх виконання в господарствах, обґрунтованість нормативів, прийнятих при розрахунках норм. Такий порядок розробки нормативних матеріалів дозволяє оперативно забезпечити господарства спочатку проектним, а потім після широкої виробничої перевірки, єдиними та типовими нормами виробітки та обслуговування.

Технічно обґрунтовані норми виробітки, часу та обслуговування на конкретних підприємствах встановлюють на основі типових норм та нормативів які підходять до конкретних умов виробництва. Вони затверджуються вищестоящій по підлеглості організації. В період освоєння нової техніки, технології і організації виробництва та праці можуть встановлювати тимчасові норми виробітки, часу і обслуговування на строк до трьох місяців.

На підприємстві робочий день починається з 9-00 до 18-00, обідня перерва з 13-00 до 15-00. Робочий тиждень складає 40 годин. Для спеціалістів 7-годинний робочий день і 5 годин в суботу, а для рядових працівників 8-годинні будні.

4.4 Режими праці і відпочинку на підприємстві

Згідно законодавства повна відпустка може надаватися після 6 місяців роботи на підприємстві. В сортодослідній станції затримки відпусток немає. Якщо відзивається людина з відпустки за виробничою необхідністю, що відбувається лише з її згодою, їй нараховується відповідна компенсація.

На підприємстві для доярок тривалість відпустки становить 35 календарних днів. Для Інвалідів І і П груп відповідно становить ЗО і 26 днів. Для решти працівників відпустка складає 24 календарних дні.

Крім цього в господарстві визначені професії, яким надається додаткова відпустка за ненормований робочий день ( відповідно з додатком до колективного договору).

В травні 2006 року за сприянням керівництва була виділена путівка ветерану праці в лікувально-оздоровчий санаторій Дениші.

Надання відпусток робітникам узгоджується з кожним працівником підрозділу.

В травні 2006 року відпустку мали 8 чоловік, а в червні - 4.

Також на підприємстві надається відпустка в розмірі 15 днів без збереження заробітної плати за власний рахунок, в основному така відпустка використовується частинами, тобто розбивається на два тижні і використовується за потребою.

4.5 Організація матеріального стимулювання

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Підприємство має право самостійно вибирати форми і системи оплати праці робітників. При цьому заробітна плата кожного конкретного робітника встановлюється кінцевими результатами праці виробничого підрозділу і підприємства в цілому. Це може бути кількість випущеної продукції з урахуванням її якості, прибуток (чистий дохід), розрахунковий дохід, валовий дохід та інші показники. Конкретний заробіток робітника встановлюється його трудовим вкладом і максимальними розмірами не

лімітується. В цілях посилення зацікавленості в кінцевих результатах праці передбачається оплата праці керівників та спеціалістів проводити за рахунок відповідної частини єдиного фонду оплати праці, який затверджується радою трудового колективу підприємства.

Тарифна система оплати праці являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників в залежності від їх кваліфікації, складності робіт і умов праці.

Тарифна сітка як важливий елемент тарифної системи служить для визначення співвідношення в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності. Містить різну кількість розрядів і відповідну їм кількість коефіцієнтів. Тарифний розряд визначає кваліфікацію робітника, тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікації робітника вища за оплату праці робітника 1-го розряду.

Тарифна ставка визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній формі.

Існують дві форми оплати праці працівників підприємства — погодинна і відрядна.