Звіт з проходження виробничої практики

В порівнянні з 2004 роком урожайність як бачимо підвищилася по зерновим  в 2005 році в 1,5 рази  та погіршилася в 2006 році в порівнянні з 2005-им на 14%. Варто відмітити, що ступінь розораності скоротився на 5% в 2005 році і 6% в 2006 році, тоді як темпи росту обсягів виробництва продукції знизились на декілька відсотків, однак мали місце. В першу чергу це свідчить про підвищення ефективності використання земельних угідь в даному господарстві.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв’язку та взаємозалежності. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території. Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючими на даній території.

Економічний стан підприємства значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

Спеціалізація підприємства – це переважаюче виробництво в ньому відповідного виду (видів) продукції, для якого існують найсприятливіші природно-економічні умови.

Для визначення спеціалізації підприємства використовують показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множен­ням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50 %. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих гос­подарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні становити відповідно понад 75 % і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.

Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з виділених груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідних галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10-15 до 30-35 %. По таких під­приємствах визначається їх виробничий напрям. У його назву доцільно включати дві, максимум три відносно переважаючих у господарстві галузі. Якщо, наприклад, у господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають овочі (ска­жімо, 27 %), друге місце — товарне молоко (20 %) і третє — зер­но (14 %), виробничий напрям такого підприємства можна сфор­мулювати як овоче-молочний з розвинутим зерновиробництвом.

Структуру товарної продукції та спеціалізацію господарства можна дослідити на прикладі таблиці 4.

Таблиця 4. Структура товарної продукції Андрушівської державної сортодослідної станції

З даної таблиці можна зробити висновок, що основним напрямком діяльності господарства протягом трьох років є зерновиробництво. Вже в 2006 році провадиться вирощування інноваційної культури ріпак, яка складає 8,5 % товарної продукції або валового доходу господарства. В середньому по роках найбільшу частку в валовому доході господарства займає пшениця, що складає 40,4%, буряк - 20,9%.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах зале­жить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи негатив­но відбивається на кінцевих результатах господарювання.

Не можна уявити виробництво без продуктивної участі людської праці (трудових ресурсів). Соціаль­ну суть трудових ресурсів становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну - робочий час, необхідний для виконання сус­пільне корисної праці.

Трудові ресурси включає частину праце­здатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. До них входять люди, фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної дія­льності, включаючи й домашнє та підсобне господарство; непра­цюючі працездатного віку; зайняті професійною підготовкою. Соціальну природу суспільства визначає робоча сила як реальні трудові ресурси, що функціонують у процесі виробництва. Решту становить потенційна робоча сила, яка може брати участь у виро­бництві продуктів та наданні послуг. Реальні й потенційні ресур­си є одним з основних об'єктів управління.

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю ро­бочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарс­тві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого пе­ріоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних під­приємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витра­чають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продук­тивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, врахо­вувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість пра­цівників тощо.

Натуральні показники визначають ді­ленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продук­ції. Це — обернені показники продуктивності праці, і їх назива­ють технологічною трудомісткістю продукції. Вони відпові­дають на питання, скільки витрачено робочого часу на вироб­ництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кож­ним видом, продукції, за економічним змістом є найбільш зрозу­мілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в ди­наміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доці­льно також визначати загальновиробничу трудомісткість цен­тнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською ді­яльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продук­ції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція.

З метою визначення продуктивності праці по сільському гос­подарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують: вартісні показники — погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продук­ції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, лю­дино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затра­ти живої праці.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів я розглянув на прикладі таблиці 5.

Таблиця 5. Показники продуктивності праці Андрушівської державної сортодослідної станції

Аналізуючи, дані таблиці легко помітити, що кількість годин відпрацьованих за рік одним працівником зросли на 5% в 2005 році та впали на 15% в 2006 році.  Також аналіз таблиці показує про високу завантаженість на одного середньорічного працівника. Слідуючи з рівня  продуктивності праці, помітні низькі показники по підприємству.

Щоб здійснювати безперервний процес виробництва, необхідно мати як безпосередньо у виробництві, так і в поточних запасах сировину, матеріали, паливо, запасні частини та інші предмети праці, які в сукупності становлять оборотні фонди. Забезпеченість та ефективність використання виробничих фондів показує таблиця 6.

Таблиця 6. Забезпеченість та ефективність використання виробничих фондів Андрушівської державної сортодослідної станції