Теоретичні основи інституціональної економіки

3.Моральні вигоди:

3.1.Задоволення від обраної професії протягом життя (престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація);

3.2. Доступ до цікавих видів діяльності, професійна творчість;

3.3. Висока конкурентоспроможність на ринку праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому;

3.4. Задоволення від способу життя студентів, від самого процесу навчання та від успіхів у ньому;

3.5.Співробітництво з розумними та перспективними людьми.

Щодо очікуваної віддачі від інвестицій в освіту, то кількісно виміряти можна лише першу групу -- прямі матеріальні зиски, та й то приблизно, на рівні прогнозів. Ми, наприклад, знаємо, скільки заробляє висококваліфікований бухгалтер, але ми не можемо точно знати, скільки зароблятиме конкретний студент після закінчення університету за спеціальністю «облік і аудит». Моральні і непрямі матеріальні зиски ще важче оцінити кількісно, проте їх роль у прийнятті рішень щодо інвестування в освіту вельми значна.

Оцінюючи ефективність інвестування, зіставляють інвестиційні витрати всіх видів з результатами (довгостроковими вигодами) у майбутньому. Отже, інвестиції в людський капітал є доцільними, якщо поточна вартість майбутніх вигод (грошових та моральних) більша або хоча б дорівнює витратам. Дане співвідношення складає формалізовану модель економічної доцільності капіталовкладень в освіту.

4. Поняття мотивації, потреби, винагороди.

Мотивація - це процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи групи людей) до виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.

Спонукання - це усвідомлене відчуття, потреби у чомусь, яке має визначений напрям чи шлях до вирішення. Воно є виявом потреби через поведінку і сконцентроване на досягненні мети. Під метою в цьому значенні, розуміють все, що сприймається як засіб задоволення потреб. 
Розуміння теорій мотивації потребує усвідомлення змісту понять - „потреби ” й „винагороди”.

Потреби - це фізіологічне чи психічне відчуття нестачі у чомусь або у комусь, переконання у тому, що чогось чи когось бракує. Потреби працівників деякою мірою розрізняються залежно від декількох причин: віку працівників, виду трудової діяльності, професійної підготовки, національних особливостей, традицій, звичаїв, звичок, рис характеру, родинного стану тощо. Виділяють первинні і вторинні потреби. Первинні - це фізіологічні, вони закладені генетично (потреба в їжі, теплі, відпочинку й ін.). Вторинні потреби носять психологічний характер, вони виникають під час пізнання і набуття життєвого досвіду. Їх ще називають соціальними потребами - потреба в успіху, повазі владі. Це потреби вищого рівня стосовно фізіологічних.

Коли потреба відчувається людиною, вона будить в ній бажання задовольнити її (спонукання до дії). Завдання керівника - створити такі умови, щоб підлеглі були впевнені, що можуть задовольнити свої потреби завдяки діяльності, яка спрямована на досягнення цілей організації.

      Модель функціонує так: визначаються людські потреби та стимули, що викликають внутрішню напругу, на ці потреби впливають також зовнішні обставини, сприятливі можливості і встановлена мета. Витрачаються зусилля для задоволення потреби, які призводять до певних рівнів показників. Показники залежать від здібностей, і за їх досягнення передбачаються винагороди, що якоюсь мірою задовольняють початкові потреби і стимули. Модель - замкнуте коло, бо в міру задоволення одних потреб виникають інші, що вимагають витрат нових зусиль.

      Під час аналізу процесу мотивації для спонукання людей до ефективних дій застосовують винагороди. Винагороди - це все те, що людина вважає цінним для себе, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти. Поняття цінності дуже різноманітні та специфічні залежно від людини, окремої особистості її потреб, запитів, сприйняття характеру тощо. Тому й оцінка винагород та їх відносної цінності різна.

Існують внутрішні та зовнішні винагороди. Внутрішні винагороди дає сам процес виконання роботи: відчуття досягнення результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи, компетенція, кваліфікованість та ін. Зовнішні винагороди - це все те, що пропонується працівникові за виконання службових обов'язків (заробітна плата додаткові пільги, премії та різні виплати просування по службі).

До форм мотивації праці належать:

1.Матеріальне стимулювання праці - це процес формування і використання системи матеріальних стимулів праці та розподіл заробітної плати відповідно кількості і якості праці.

2.Непряма економічна мотивація (способи винагороди - свобода). - це мотивація вільним часом: скорочений робочий чи збільшена відпустка, змінний чи гнучкий графік роботи.

3.Організаційні способи мотивації - мотивація цілями, збагаченням змісту праці і мотивація участю у справах фірми. Великі, складні, цікаві цілі захоплюють людей, пробуджують у них дух боротьби, змагання, прагнення до досягнення високих результатів.

          До моральних способів мотивації належить визнання, що може бути особистим чи публічним (нагородження почесними грамотами, знаками, розміщення інформації про працівників, що відзначились на спеціальних стендах у газетах тощо. Специфічною формою морального стимулювання є похвала і критика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 10. Інституціональна трансформація економіки України.

Мета: Розглянути сутність інституціональних змін їх механізм, основи інституціонального будівництва та проектування. Ознайомитись з особливостями інституціональної трансформації економіки України.

Питання для обговорення:

1. Основи інституціонального будівництва.

2. Власність як базисний інститут трансформаційної економіки.

3.Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації.

4. Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки.

Питання для самоперевірки

1.В чому полягає взаємозв'язок інституціональних змін в суспільстві і приватизацією.

2.Які особливості приватизації в Україні.

3.Які ви знаєте основні концепції розвитку ринкової інфраструктури.

4.В яких випадках відхилення від норми не приводить до її зміни.

5.Чи завжди інституціональні зміни сприяють ефективності використання ресурсів.

1.Основи інституціонального будівництва.

         Інститути -- це не просто правила (норми) поведінки індивідів, що регламентують їх взаємодію. Вони визначають мотивацію поведінки людей у всіх сферах функціонування суспільства, яка є похідною від системі цінностей, що склалася.

Інституціональне будівництво складний і тривалий процес. Його мета визначається стратегічними цілями розвитку конкретного суспільства. Формування інституціональної системи в країнах з перехідною економікою відбувається двома паралельними шляхами. З одного боку, органи влади проводять реформи в основі яких лежать розробка та впровадження формальних правил. З іншого, традиції і звичаї (рутини) служать інституціональною основою консервації традиційних відносин, що базуються на звичні системі цінностей і мотивації діяльності індивідів. У період різкої ломки існуючих формальних правил і норм і створення нових утворюються «ножиці» невідповідності між існуючими традиціями і новими формальними інститутами. У зв'язку з цим виникає проблема подолання існуючого протиріччя, що може бути вирішено тільки через створення ефективної інституціональної системи трансформаційного суспільства.

       Інституціональна система повинна базуватися на певних принципах, що забезпечують формування цивілізованих соціальних відносин в суспільстві, дає імпульс економічного зростання і підвищення добробуту населення. До таких принципів можна віднести:

* забезпечення невід'ємних прав і свобод особистості;

* створення стимулів для зростання ефективності суспільного виробництва;

* забезпечення зростання життєвого рівня усіх соціальних груп населення;

* наявність ефективного контролю за дотриманням діючих іи нових формальних правил, що регламентують взаємини особистості і суспільства з застосуванням санкцій передбачених законом до усіх порушників. 

2.Власність як базисний інститут трансформаційної економіки.

У Законі України «Про власність» дається характеристика прав власності: «Право власності -- це врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном».

Результати первинної приватизації в країнах, де переважає державна власність, засвідчили певну структуру розподілу власності. Очевидно, що первинна приватизація не змогла досягти оптимальної структури власності, тобто такого становища, при якому кожна із правомірностей знаходиться в руках власника, зацікавленого в найбільш ефективному її використанні. Зміна форм власності відбувалася без ґрунтовного дослідження наслідків, а головне, без прогнозування того, який вплив матиме зміна правомірності на діяльність потенційних власників, чи зможуть вони ефективно скористатися своїми правами. І тільки після того, як почалась економічна криза, з'явилися пропозиції, а пізніше й рішення про необхідність проведення приватизації в напрямі пошуку «ефективного власника». Тепер стає очевидним, що проведення приватизації без глибокого наукового опрацювання її підґрунтя значно загальмувало процес реформ і наслідки відчуватимуться ще довго.

Процес роздержавлення й приватизації в Україні, пройшовши певний шлях, ще далекий від досконалості. Тому дуже важливо дослідити механізми впливу змін прав власності на інфраструктуру в перехідній економіці, шляхів створення стабільних правил гри на приватизаційному ринку, що має закласти основи їх розробки для регулювання прав власності в майбутньому, в умовах стабільної ринкової інфраструктури.

Інституціональні зміни в суспільстві не обмежуються приватизацією. Вона має сенс лише тоді, коли в результаті її проведення економіка починає працювати більш ефективно й життя громадян поліпшується. Ю. Пахомов вважає, що приватна власність визріває природним шляхом, що в наших умовах означає її підтримку державою. У будь-якому разі успіх у реформуванні власності передбачає наявність ринку капіталу, сприятливого інвестиційного клімату, створення такої податкової системи, що стимулювала б виробника до підвищення ефективності виробництва.

Специфікація прав власності знижує невизначеність у відносинах і створює передумови вирішення основного економічного завдання -- оптимального використання обмежених ресурсів. 
         Реформа відносин власності на першому етапі (через складність і суперечність політичного процесу, в результаті якого і складається первинний варіант специфікації прав власності) не дає оптимальної структури власності. Аналізуючи становище в економіці, не можна стверджувати, що кожна з правомірностей перебуває у власника, зацікавленого в максимально ефективному її використанні. Проведення приватизації стало по суті першим полігоном для випробування шляхів і методів специфікації (установлювання) прав власності в реаліях переходу від державної до приватної власності. Відсутність своєчасного й повного дослідження сутності та механізмів зміни прав власності, на жаль, призвело до значних прорахунків і помилок у процесі приватизації, безпрецедентного економічного спаду, зубожіння й соціального розшарування значної частини населення. Одним із недоліків приватизації в Україні є її нелегальна форма: через процедуру відсудження, за допомогою податкових застав тощо.

                                3.Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації.

       Специфікація прав державної власності потребує значних зусиль науки й практики управління в умовах переходу від суто державної до змішаної форми власності. Аналіз свідчить, що на деяких підприємствах, де частка держави є значною, економічний стан катастрофічно погіршується. Перша причина пов'язана з нездатністю деяких органів влади ефективно управляти державною власністю. Друга причина полягає в намаганні довести підприємства до банкрутства, зниження його ціни до приватизації для того, щоб придбати його за ціною, нижчою за ринкову.

     Змішана форма власності не дає змоги розраховувати тільки на ринкові механізми регулювання (саморегулювання) правил взаємодії держави й колективного чи приватного власника, вона вимагає розробки й упровадження організованих (формальних) правил поведінки суб'єктів господарювання, включаючи і владні структури, відповідальні за корпоративні права держави. Формування названих правил має базуватися на специфікації прав власності (що означає створення режиму винятковості для окремих індивідів або групи,за допомогою визначення суб'єкта та об'єкта права, набору правочинності, яку має в своєму розпорядженні даний суб'єкт, а також механізму, що забезпечує їх дотримання), що визначають напрями становлення й регулювання ринкової інфраструктури. Нечітко визначені права власності на підприємствах зі змішаною формою власності є головною причиною їх банкрутства. Така ситуація добре відома стосовно суспільної власності, нераціонального, а іноді й просто варварського використання ресурсів, що перебувають у спільному використанні.