Розвиток управління сільськогосподарським виробництвом на прикладі СВК «Хильківський»

В процесі  реформування аграрного сектору  створено 522 підприємств ринкового  типу, в тому числі приватно–орендних  – 138, товариств з обмеженою відповідальністю – 289, сільськогосподарських кооперативів – 37, 19 – акціонерних товариства, інших підприємств – 39.[4]   

Сільське  господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси кожної людини. Адже 80% фонду споживання формується за рахунок сільського господарства. Воно має особливо важливе значення тому, що є однією з найбільших галузей  народного господарства.

Управління  соціально-економічними процесами  підприємств АПК має свої особливості, які треба враховувати при  використанні менеджменту в практиці господарювання. Ці особливості визначають побудову механізму функціонування аграрного менеджменту, його характерні риси та специфіку застосування в  галузях прийняття управлінських  рішень; реалізації основних функцій  управління: планування, організації, мотивації, контролю і координації; управління трудовими ресурсами; управління виробничою системою та ін.

На відміну  від промисловості до процесу  сільськогосподарського виробництва  залучено не три, а чотири ресурси  – основні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля  в сільському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших  галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб  виробництва земля вимагає свого  відтворення н арозширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов’язаних із збереженням і підвищенням  родючості грунту. [4]

Інша  особливість сільськогосподарського виробництва полягає в ентропії, яка використовується. Це пов’язано  з тим тим, що в промисловості  споживання енергії сконцентровано в заводських цехах, а в аграрній сфері виробництва розсіюються  на величезних територіях.

Аграрні підприємства діють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення  тісно переплітається з природними (біологічними) процесами.

Сільськогосподарська  продукція виробляється за допомогою  живих оганізмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Проте ці єиві організми  в сільському господарстві переважно  виконують роль предметів праці. Оскільки рослини, тварини розвиваються за біологічними законами, то цим і  зумовлюється відома залежність процесу  відтворення в сільському господарстві від природніх факторів, що, в  свою чергу, вимагає всебічного врахування їх глибоких знань агробіологічної  науки.[4]

Стецифікою  сільського господарства є те, що в  окремих випадках оптимум життєдіяльності  рослин і тварин не може бути забезпечений машинами через їх недосконалість і  невідповідність технологічним  принципам роботи.Рослини і тварини  відрізняються своїми властивостями  та якісним станом, тому однакові за обсяглм витрати в аналогічних  природно-кліматичних умовах можуть давати різні результати.

В сільському господарстві період виробництва ( час, протягом  якого вихідний матеріал перетворюється в готовий продукт) не збігається з робочим періодом (часом, протягом якого продукт потрапляє  під дію праці). В результаті неспівпадання  періоду виробництва з робочим  періодом багато галузей яскраво  виражений сезонний характер. Сезонний характер сільськогосподарського виробництва, особливо в галузях народного  господарства, зумовлює нерівномірність  використання трудових ресурсів і техніки, в реалізації продукції і надходженні  грошових коштів протягом календарного року.[5]

Сільське  господарство є менш інвестиційно привабливою  галуззю порівняно з рядом  інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва  сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку  виробництва до його завершення й  одночасним вивільненням коштів у кінці  виробництва при одержанні готової  продукції. Потенційні інвестори спрямовують  свій капітал насамперед у ті виробництва, де має місце швидкий кругообіг  коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш привабливою  галуззю. Якщо взяти до уваги ще й  існування підвищеного ризику недоодержання  готової продукції в очікуваному  обсязі через незалежні від виробника  обставини — несприятливі природно-кліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість  сільського господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і  проявляється лише з різною інтенсивністю  залежно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств  та кон’юнктури на ринку інвестицій.

В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено  наступними причинами:

• необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;
• роззосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;
• доступністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю;
• потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;
• необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєчасного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризуються розірваністю робочого дня працівників.[6]

Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і  взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування  галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції  даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних  циклах відтворення.[7]

Наслідком управління сільськогосподарською  сферою на державному рівні є наступні статистичні показники. 

Індекс  обсягу сільськогосподарського виробництва у січні 2012р. порівняно з січнем 2011р. становив 100,5%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – 102,2%, господарствах населення – 99,1%.[7]

За січень 2012р. реалізовано на забій 278 тис.т худоби та птиці (у живій вазі), що на 0,7% менше порівняно з січнем 2011р., вироблено 591 тис.т молока (на 4,0% більше) та 1,3 млрд.шт. яєць (на 1,9% менше). Частка господарств населення у загальному виробництві цих продуктів тваринництва складала відповідно 55%, 70% та 24%.[7]

За розрахунками, на 1 лютого 2012р. загальне поголів’я  великої рогатої худоби склало 4,5 млн. голів (на 1,3% менше, ніж на 1 лютого 2011р.), у т.ч. корів – 2,6 млн. (на 1,8% менше); свиней – 7,3 млн. (на 6,8% менше), овець  і кіз – 1,8 млн. (на 0,4% більше), птиці  всіх видів – 191,5 млн. голів (на 1,3% менше). У господарствах населення утримувалося 66,3% загальної чисельності великої  рогатої худоби, у т.ч. корів – 77,4%; свиней – 54,1%, овець і кіз – 82,6%, птиці всіх видів – 45,4%.[7]

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень п.р. порівняно з січнем 2011р. збільшився на 32%, у т.ч. продукції рослинництва – на 71%, продукції тваринництва – на 2%.[7]

Середні ціни продажу аграрної продукції  сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень п.р. порівняно з січнем 2011р. зросли на 7%, у т.ч. продукції тваринництва – на 20%, рослинництва – знизилися  на 8%. У січні 2012р. порівняно з  груднем 2011р. середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції  знизилися на 2%, у т.ч. продукції  тваринництва – на 5%, продукції рослинництва – на 1%.[7]

Важливою  галуззю, що визначає рівень розвитку всього аграрного сектору економіки  нашої країни, є зернове господарство. Зернові належать до числа найважливіших  культурних рослин. Вони мають найвищу  питому вагу в структурі посівних площ та валових зборів продукції  серед інших с/г культур. 
Овес вирощують переважно як зернофуражну культуру. Його зерно є добрим концентрованим кормом для коней і молодняка інших тварин, а також для свійської птиці. Посівна площа в Україні вівса близько 0,7 млн. га. 
Зерно вівса має не лише кормове, а й продовольче значення. Воно містить 12-13 % білка, 40-45 % крохмалю, 4-5 % жиру та багато вітамінів. Його використовують для виробництва круп, кофе та інших продуктів. Ці харчові продукти мають важливе дієтичне значення, оскільки білки, жири і вітаміни, що містяться в них, добре застосовуються організмом людини. Вівсяна солома і полова є добрим кормом для ВРХ та інших тварин.

Станом  на 1 лютого 2012р. в сільськогосподарських  підприємствах (крім малих) та підприємствах, що здійснюють зберігання, переробку  зернових культур, було в наявності 23,6 млн.т зерна (на 66% більше проти 1 лютого 2011р.), у т.ч. 8,9 млн.т пшениці, 2,3 млн.т  ячменю, 11,2 млн.т кукурудзи, 0,2 млн.т  жита. Безпосередньо в аграрних підприємствах  зберігалось 11,2 млн.т зерна (на 69% більше), у т.ч. 4,1 млн.т пшениці, 1,5 млн.т  ячменю, 4,8 млн.т кукурудзи, 0,1 млн.т  жита. Зернозберігаючі та зернопереробні підприємства мали в наявності 12,4 млн.т зерна (на 63% більше), у т.ч. зернозберігаючі – 9,6 млн.т (на 65% більше).[7]

Запаси насіння соняшнику становили 4,1 млн.т (на 6% більше, ніж на 1 лютого 2011р.), із них безпосередньо в аграрних підприємствах (крім малих) зберігалося 2,0 млн.т (на 97% більше), на підприємствах, що здійснюють його переробку та зберігання, – 2,1 млн.т (на 25% менше, ніж торік). [7]

Виробництво та урожайність основних сільськогосподарських  культур в період 1991 по 2011 роки наведено в табл.1.2. та 1.3 [7]

Таблиця1.2

Таблиця 1.3