Розвиток управління сільськогосподарським виробництвом на прикладі СВК «Хильківський»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний  університет 

імені Юрія Кондратюка

 

Кафедра менеджменту  і маркетингу

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ОПЕРАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

на тему:Розвиток управління сільськогосподарським                               виробництвом на прикладі  СВК «Хильківський»

Залікова  книжка № 09043

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка 302 ЕМ

Ярмоленко Олена

Керівник  курсової роботи:

Глущенко  Т.С.

 

 

 

 

 

Полтава 2012  

Зміст

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ВИРОБНИЦТВОМ 5

1.1 Суть управління та його основні елементи 5

1.2 Теоретична концепція реалізації управління 13

1.3 Особливості та практичний досвід  управління сільськогосподарським виробництвом на підприємствах України 16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ СВК «ХИЛЬКІВСЬКИЙ» 25

2.1 Загальна характеристика СВК «Хильківський» 25

2.2 Оцінка техніко-економічних показників підприємства 30

2.3 Сучасний стан діючої системи управління сільськогосподарським виробництвом на СВК «Хильківський» 38

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ  ВИРОБНИЦТВОМ НА  СВК «ХИЛЬКІВСЬКИЙ» 44

3.1 Концептуальні напрямки розвитку управління сільськогосподарським виробництвом на СВК «Хильківський» 44

3.2 Розвиток контролю якості продукції на СВК «Хильківський» 49

3.3 Економічний ефект від покращення операційної діяльності на СВК «Хильківський» 57

ВИСНОВКИ 59

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 60

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Кожне виробництво потребує не тільки матеріального і технічного забезпечення, а й управління.

Управління  — цілеспрямований програмований  чи довільний вплив на об'єкти задля  досягнення кінцевої мети посередництвом процесорів, явищ, процесів, коли є з  ними взаємодія в режимі детермінованої чи довільної програми. Управління об'єктом-системою, її компонентами та процесами, з метою підвищення ефективності функціонування систем відбувається ще на етапі системного проектування, утворення, формування, розвитку, становлення, функціонування системи. Ефективність управління визначається адекватністю дій управління що до об'єкта управління.

Управління  є першим етапом тактичного рівня  в алгоритмі системно-організаційній діяльності. Управління є координуючим, адміністративним, виконавчим рівнем в тактиці. Стратегічне управління пов'язане з аналізом проблем, виявленням крайових умов задач, пошуку оптимальних  моделей рішень, забезпечення виконавчими  процесорами, ресурсами, програмою  дій, в т.ч.керівними процесорами  чи кадровими управлінцями для тактичного, виконавчого рівня проекту.

Процес ефективного управління виробництвом на підприємстві є найголовнішою  стратегією будь-якого господарства. Ефективність процесу управління - це обґрунтована стратегія і тактика  організацій. В цьому і проявляється актуальність даної теми і підґрунтям написання  курсової роботи на тему: "Розвиток управління сільськогосподарським  виробництвом ".

Предметом розгляду в даній роботі було обрано управління виробництвом. Буде розглянуто  за яких умов воно може бути ефективне, а також буде наголошено на тому, що даний аспект може розглядатися як цілісний процес, який має свої фактори і етапи.

Об'єктом розгляду в даній курсовій роботі було обрано сільськогосподарське підприємство,  що  спеціалізується  на  виробництві  рослинницької (зерно,соняшник,ріпак)   та   тваринницької   (м'ясо   ВРХ,   молоко)   продукціїСВК "Хильківський" село Хильківка, Хорольський район, Полтавська область  процес управління якого здійснюється на підставі затвердженої форми власності. Саме тому ціллю роботи є виявлення ефективності управління на основі розрахунку  головних  фінансових  та  економічних  показників  діяльності господарства, а також розгляду управлінських рішень, що призвели до таких показників.

Більшість   сільськогосподарських   підприємств   збанкрутували   чи отримують збитки, або їх виробництво  не рентабельне лише тому, що управлінські рішення стосовно виробництва є  не ефективними і не направлені на перспективний розвиток. Тому можна  вважати розгляд даної теми ще раз актуальною за умов занепаду галузі сільського господарства.

Завданням курсової роботи є:

1. дослідити    теоретичні    засади    управління;
2. провести аналіз системи    управління    на СВК «Хильківський»;
3. запропонувати заходи щодо розвитку операційного менеджменту та управління  на підприємстві.

Інформаційною базою слугували : фінансова  звітність підприємства, періодичні видання вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, глобальна мережа Internet, словники, довідники.

Структура курсової роботи складається  із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ  ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ  ВИРОБНИЦТВОМ

1.1Суть  управління та його основні  елементи

 

Управління– цесукупністьскоординованихзаходів, спрямованихнадосягненнявизначеної мети.

Сутність управлінняполягаєв координуванніроботи іншихлюдей.

Основна метауправління–створеннянеобхіднихумов дляреалізаціїзадачорганізації,координаціяйузгодженняспільноїдіяльностіпрацівниківдля досягненняконкретнихзапланованих результатів.

Суб’єктомуправлінняможутьвиступатияк окремі люди, так і групи людей,функціональнимобов’язком яких єздійсненняуправління(керівники,начальники,бригадири).

Об’єктомуправлінняможутьбути окреміпрацівники,ланки,бригади,відділи,цехиі всепідприємствов цілому,що діютьвідповіднодонаказів суб’єктауправління.

Система управління як сфера суспільної практики включає чотири головні групи  елементів: механізм управління, структуру  управління, процес управління, розвиток управління.

Узв’язкузнадзвичайноюскладністюуправліннялюдьмивиділяютьтритипиуправління: політичне,економічнеі соціальне.Управліннявиробництвом (комерційноюдіяльністю)охоплюєпроцеси економічногоісоціальногоуправлінняпідприємствомчифірмою,цеуправліннясоціально-економічноюсистемою,щоміститьусобіуправліннядіяльністюорганізації,керівництвоіуправління зв’язками позаорганізацією.

Процесуправліннявідбуваєтьсяпринаявностідвохсторін(учасників):сторона,якоюуправляють,–об’єктуправління(ОУ)і сторона,якауправляє, –суб’єктуправління(СУ).

На рис. 1.1показано,щоСУвиробляєуправлінськівпливи(УВ)у виглядікоманди,наказучи сигналуі передаєйогоОУ,якийзмінюєсвою роботувідповіднодоотриманогонаказу.ПрорезультативиконанняотриманогонаказуСУ одержуєінформаціюз каналу зворотногозв’язку (ЗЗ).У залежностівідтого,якаінформація надійшлапоканалу ЗЗ,СУвиробляє новінакази і команди.[1]

 

Рис. 1.1  Основні зв’язки системи управління [1]

Увипадку,колисуб’єктуправліннякеруєвласнимидіями(суб’єкті об’єктуправлінняоб’єднаніводній особі абоводному підрозділі),це називаєтьсясамоврядуванням.

Зв’язоківзаємодіяміж об’єктомісуб’єктомуправлінняздійснюютьсяшляхомобмінуінформацією. На системууправліннявпливаєнавколишнєсередовище:інформаціяпротрудові,матеріальні,фінансовіресурси,

екологічні й інші факторивиробництва.Кожнасистемауправліннятакож впливаєна навколишнєсередовище –видає інформаціюі продуктфункціонування:товари,послуги,фінанситаін.Очевидно, щодляефективногофункціонуваннясистемиуправліннянеобхідновраховувати всі джерела,якзовнішні,такі внутрішні,які на неї впливають.

Ефективнефункціонуваннясистемиуправлінняможливелишепри виконаннінаступнихобов’язкових умов:

–  суб’єктіоб’єктуправління відповідають одинодному (взаєморозуміння,психологічнасумісність);

–  взаємназацікавленістьу чіткійвзаємодії(СУ–у віддачінеобхіднихкоманд,аОУ –у їхсвоєчасному і точному виконанні);

–   самостійністьоб’єктаісуб’єктауправління(суб’єктуправліннянеможепередбачитивсіінтересиі можливіваріантидійоб’єктауправлінняврізнихситуаціях,атомуповиненнадатийомуможливістьдіятиза своїмрозсудому залежностівідконкретнихумов). [1]

Механізм  управління будується на таких вихідних, фундаментальних елементах:

• принципи;
• цілі;
• функції;
• методи управління. [2]

Принципи  управління - це ті основоположні засади, які притаманні всім компонентам  системи управління в процесі  її функціонування на всіх етапах її розвитку.

Цілі  управління визначають бажаний стан системи управління в майбутньому.

Функції управління - це ті відносно самостійні, спеціалізовані види діяльності, які  відокремлюються в процесі розподілу  управлінської праці.

Методи  управління - конкретні способи досягнення цілей. 
Структура управління включає такі елементи, як організаційна структура, кадри і технічні засоби управління. Структура являє собою статичну характеристику системи управління.

Організаційна структура управління формується в  процесі розподілу формальних ролей  в організації і встановлення зв'язків між ними, а також між  частинами структури. В системі  управління працюють люди (кадри управління), які використовують у своїй роботі відповідні технічні засоби.

Процес  управління - це динамічна характеристика системи управління. Він включає  взаємодію зазначених вище елементів  структури з метою прийняття  рішень, визначення технології і процедур роботи, організації праці робітників управління тощо.

Рішення - це основний продукт (результат) управлінської діяльності. Рішення обов'язково передбачає стадію реалізації.

Технологія  управління - це система правил, методів, процедур, які використовуються в  процесі управління.

Розвиток  системи управління - обов'язковий  компонент її функціонування. Він  реалізується через механізм, який має змістову, організаційну та процедурну сторони.

Управління  не тільки організовує економічну діяльність, воно саме по собі є трудовою діяльністю і відповідно мав економічні характеристики: економічний потенціал, витрати  управління, джерела їх покриття, продуктивність управлінської праці і т. д. Це - економіка управління. Розвиток управління потребує якісної та кількісної оцінки його ефективності, конкретних підсумків  раціоналізації управління.

В управлінні виробництвом особливу роль відіграє суб'єктивний фактор. Його абсолютизація  і переоцінка ведуть до волюнтаризму, вольових методів керівництва, створюють  загрозу прийняття помилкових рішень. І навпаки, недооцінка ролі суб'єктивного  фактора, абсолютизація об'єктивних умов зумовлюють стихійність, сподівання на автоматизм в управлінні економікою і, як наслідок, пасивне очікування результатів.

Можливість  наукового управління суспільним виробництвом визначається наявністю об'єктивних закономірностей, притаманних об'єкту управління, а також самому управлінню. Важливе значення має характер діючих законів і закономірностей. Їх можна  пізнати і діяти у відповідності  з ними. Наукове управління передусім  залежить від обсягу наукової і практичної інформації, якості її аналізу і  загального рівня розвитку наукових основ управління. Останніми можна  назвати весь комплекс наукових знань  про управління, який представлений  відповідною системою наук. Вона включає  такі три складові:

• методологічні й теоретичні основи управління;
• конкретні науки, які вивчають окремі елементи, функції і процеси управління;
• науку управління (теорію управління, мистецтво управління).

 Наукове  забезпечення управління означає  не тільки широке використання  науки при прийнятті рішень, а  й глибоке вивчення практичного  досвіду, наявних резервів, тобто  передбачає системний підхід  до вирішення управлінських завдань.

Управління  виробництвом вивчають багато наук. Так, управлінські аспекти розглядаються  в таких розділах основ економічної  теорії, як механізм використання економічних  законів, сутність і форми прояву планомірності, механізм товарно-грошових відносин та ін. Філософія розкриває  співвідношення об'єктивного й суб'єктивного  в управлінні, свідомих і стихійних  процесів суспільного розвитку та ін. Загальні закономірності управління розглядає  кібернетика, яка вивчає закономірності будь-якого управління в живій  і неживій природі, організмах, у  суспільстві; праксеологія досліджує  закономірності будь-якої ефективної трудової діяльності.