Поняття та визначення менеджменту

- динамічність: відносна  швидкість змінності середовища;

- невизначеність: відносна  кількість інформації про середовище  та ступінь її імовірності.

 

32. Характеристика внутрішнього середовища організації

Внутрішнє середовище о-ї складається з: власників, ради директорів, персоналу та фізичного середовища для роботи.

Власники бізнесу - це люди, які мають законні права на цей бізнес. Це можуть бути окремі особи, які заснували і ведуть малий бізнес, партнери, які спільно володіють бізнесом, інвестори, які купують акції корпорації, а також інші о-ї.

Раду директорів обирають власники акцій. Вона наділена повноваженнями з нагляду за загальним мен-том фірми з метою якнайкращого дотримання інтересів власників. Деякі ради не є активні; вони виконують функцію загального нагляду, однак зрідка заглиблюються у практичні справи.

Персонал. Предмет особливого зацікавлення мен-ів сьогодні - характер робочої сили, оскільки вона щораз більше стає диверсифікованою стосовно статі, національності, віку та інших показників. Тенденцією у багатьох фірмах є ширше залучення тимчасових робітників - людей, яких наймають на короткий період без будь-яких запевнень про постійну роботу. Постійні працівники багатьох компаній організовані у профспілки, що створює ще одну проблему для менеджерів. Крім того, навіть якщо робітники організації не об'єднані у профспілки, її менеджери не ігнорують проблеми профспілки.

Фізичне середовище роботи. Останньою частиною внутрішнього середовища є фізичне середовище організації і робота, яку люди виконують. Деякі організації мають приміщення у хмарочосах, у центрі міста. Інші розміщені у приміській або сільській місцевості. Деякі приміщення мають довгі зали, розділені на традиційні офіси, інші - кабінети з частковими стінами без дверей. Щораз більше нових приміщень мають дуже відкритий простір, де люди працюють у великих кімнатах, рухаючись між різними столами для взаємодії з іншими людьми щодо різних проектів. Для тих, хто хоче працювати на комп'ютерах, забезпечено вільний доступ до них, а поряд можуть бути маленькі кімнати для приватного бізнесу.

33.Характеристика робочого середовища організації

Оскільки загальне середовище часто невиразне, то більшість о-й зосереджує увагу на своєму робочому середовищі. Це середовище складається з конкурентів, споживачів, постачальників, регулювальних органів та стратегічних союзників.

Конкурентами о-ї є інші о-ї, які змагаються з нею за ресурси. Найбільше конкуренти борються за гроші споживачів. Конкуренція є не лише серед бізнесових фірм. Університети конкурують з торговельними школами, армією, іншими університетами, а також зовнішнім ринком праці за хороших студентів, а картинні галереї конкурують між собою за найкращі виставки.

Споживачі - ті, хто платить гроші для придбання товарів та послуг п-ва. Однак споживачами не обов'язково повинні бути окремі особи. Останніми роками щораз складніше мати справу зі споживачами. Невпевненості у стосунках зі споживачами додають нові товари та послуги, нові методи маркетингу. Крім того, компанії стикаються з особливо значними відмінностями серед споживачів, коли поширюють свою д-сть за кордон.

Постачальники - це о-ї, які забезпечують ресурсами інші о-ї. Д-сть фірми, яка купує всю кількість певного ресурсу в одного постачальника, може бути паралізованою, якщо цей постачальник згорне бізнес або зупиниться через страйк. Ця практика також допомагає підтримувати конкурентні відносини між постачальниками, знижуючи витрати.

Регулювальні органи - це елементи робочого середовища, які мають відповідний статус і право контролювати або впливати на політику та практичну д-сть о-ї. Є дві важливі категорії цих органів. Перша - регулювальні агенції; їх створює уряд для захисту громадськості від деякої практики бізнесу або захисту о-ій одна від одної. Ще одна важлива категорія регулювальних структур - це групи інтересів. Їх організовують самі учасники для впливу на о-ії.

Стратегічні союзники (стратегічні партнери) - дві або більше компаній, які працюють разом у спільних п-вах або пов 'язані іншими партнерськими стосунками.

34.Характеристика етичного та соціального середовища організації

Етика - це особисті переконання про те, правильні чи неправильні поведінка, дії або рішення. Одна з важливих складових етики мен-ра - трактування працівників о-ією. Ця ділянка охоплює приймання на роботу і звільнення, зарплатню та умови праці, право працівника на усамітнення і повагу. Багато етичних проблем також виникає з того, як працівники ставляться до своєї о-ї, особливо щодо конфліктів інтересів, секретності, чесності та конфіденційнесті.

Етика стосується окремих людей, їхніх рішень та поведінки. Від о-ій же залежить характер середовища, у якому виникають етичні проблеми. Соціальна відповідальність - це сукупність зобов 'язань, що їх о-ія повинна дотримуватися і за допомогою яких створювати соціальний контекст, у якому вона ф-ціонує. О-іям потрібно виробити правильний підхід до соціальної відповідальності так само, як вони розробляють будь-яку стратегію бізнесу. О-ії викор-ть формальні і неформальні характеристики мен-ту соціальної відповідальності.

До формальних характеристик мен-ту соціальної відповідальності належать законослухняність, етична відповідність та філантропічні внески. Законослухняність - це та міра, до якої о-ія дотримується місцевих законів держ-го та міжнародного законодавства. Завдання мен-ту законослухняності покладають на відповідних ф-ційних мен-рів. Етична відповідність - це міра, до якої члени організації дотримуються головних етичних (та правових) норм поведінки. Філантропічні внески - це виділення коштів на благодійні або інші соціальні програми.

Неформальні о-йні характеристики: лідерство, організаційна культура, ставлення в о-ї до інформаторів - це допомагає формувати та визначати сприйняття людьми позиції о-ії щодо соціальної відповідальності. Досвід лідерства та о-ійна культура повинні пройти тривалий шлях формування позиції соціальної відповідальності. Інформування - це виявлення і повідомлення керівництва про протизаконну або неетичну поведінку працівників о-ії.

35.Характеристика міжнародного та культурного середовища органі

Фірми можуть обрати різні види міжнародної економічної д-сті, шукаючи порівняльну перевагу в інших країнах, зокрема експорт, імпорт, ліцензування, стратегічне партнерство та прямі інвестиції.

Коли о-ії вирішують збільшити свій рівень інтернаціоналізації, вони можуть розробити декілька стратегій.

Експорт, або виробництво продукції на внутрішньому ринку фірми і продаж її в іншій країні, може охоплювати як товари, так і послуги. Імпорт забезпечує надходження товарів, послуг або капіталу у вітчизняну країну з-за кордону.

Ліцензування - це домовленість, згідно з якою фірма дає змогу іншій компанії використовувати її комерційний знак, торговельну марку, технологію, патент, авторське право або інші активи. Відповідно, ліцензіат платить ліцензійну плату (роялті) залежно від обсягу продажу.

У стратегічному партнерстві дві або більше фірм працюють разом заради спільної мети. Спільне підприємство - це особлива форма стратегічного партнерства, у якій партнери фактично с спільними власниками нового підприємства.

Прямі інвестиції є тоді, коли фірма, яка має базу в одній країні, будує або купує виробничі потужності в іншій країні. Тоді іноземне в-во стає філією фірми.

Мен-ри, які беруть участь у міжнародному бізнесі, повинні також бути обізнані з трьома головними сферами: регулюванням міжнародного бізнесу, існуванням економічних інтеграційних об'єднань та культурними особливостями різних країн.

Регулювання міжнародної торгівлі. У деяких випадках уряд країни може вирішити, що іноземна конкуренція завдає збитків внутрішній торгівлі. Для захисту вітчизняного бізнесу такі уряди запроваджують різні бар'єри, зокрема, мито.

Економічні інтеграційні об'єднання. У сучасних умовах підприємці докладають значних зусиль, щоб знизити рівень цих бар'єрів. Найчіткіше це виявляється у міжнародних економічних інтеграційних об'єднаннях - це група країн, які погоджуються суттєво знизити або обмежити торговельні бар'єри у взаємній торгівлі.

Ще одна проблема для мен-ра міжнародного бізнесу - культурне середовище і його вплив на бізнес. Культурні чинники не створюють проблем для мен-ів за умови, що культура обох країн подібна. Однак труднощі виникають, коли національна культура країни, з якої походить мен-ер, і культура країни, де провадять бізнес, різні

Культура організації - це поєднання цінностей, які дають змогу зрозуміти, ще обстоює ор-я, як вона провадить свою діяльність, що вважає пріоритетним.

Культура організації, звичайно ж, формується протягом тривалого часу і започатковує її засновник фірми. З розширенням о-ії її культура модифікується, формується й обростає символами, бувальщиною, героями, лозунгами і звичаями. Культуру також створює успіх корпорації та отриманий досвід.

Щоб мен-ри могли вирішувати питання культури вони повинні розуміти сучасну культуру для того, щоб зберігати чи змінювати її. Розуміючи теперішню культуру о-ії, мен-ри можуть ухвалювати відповідні рішення. Культуру також можна підтримувати за допомогою стимулювання і просування людей, чия поведінка адекватна наявній культурі, а також шляхом пропаганди культури лозунгами, звичаями, церемоніями тощо.

Проблеми культури часом можуть виникнути у разі об'єднання або появи нових підрозділів усередині о-ії. Щоб змінити культуру, мен-ри повинні мати чітке уявлення про те, що вони хочуть створити.

36.Суть та етапи планування

Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: 1)де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)? 2)чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? 3)як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися?

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

37.Цілі в управлінні

Ціль - це бажаний стан об'єкта чи кінцевий результат діяльності. Кожна організація формує свою систему цілей і виділяє пріоритетні. 4 головні види:

1. Місія-формування фундаментального завдання о-ії, яке започатковує відмінний від інших тип бізнесу і визначає структуру операційної д-сті. 2. стратегічні - це цілі, поставлені мен-ром вищого рівня в о-ії, які концентрують увагу на загальних питаннях. 3. тактичні - передбачають, які дії потрібно виконати для досягнення стратегічних цілей. Ставить сердня ланка мен-ту о-ії. 4.оперативні - пов'язані з короткотерміновими завданнями, що потрібні для виконання тактичних цілей. Визначає нижня ланка мен-ів.

38.Стратегія в управлінні

Стратегія - це загальний план досягнення цілей о-ії. Це заг-ний, пост-ний процес мен-ту, спрямований на формування і застосування ефективної стратегії, яка забезпечує найкращий варіант поєднання о-ії з середовищем.Стратегії склад-тьт з 3 складових: особлива компетентність( те, що о-ія робить дуже добре);сфера дії (визначення розміру ринку, на якому діятиме фірма); розміщення ресурсів (вибір о-ї щодо розподілу своїх рес-ів між сферами д-сті). Більшість о-ій розвиває свою стратегію на 2-х рівнях: стратегія бізнесу і корпоративна стратегія. Стратегія бізнесу - сукупність варіантів, з яких о-ія вибирає діючи в конкретній галузі чи на конкретному ринку. Корпоративна стратегія -- сукупність варіантів, з яких о-ія вибирає діючи одночасно в кількох галузяк чи на кількох ринках.

З9. Види стратегій організації

Ознаки класифікації стратегій - комбінації джерел виникнення ситуацій і об'єктів впливу: Регулююча - передбачає здійснення регулюючих функцій у процесі життєдіяльності організаційної системи, які спрямовані на забезпечення її стабілізації або на переведення в новий якісний стан. Адаптивна - зумовлена певними змінами в зовнішньому середовищі, що вимагають здійснення відповідних змін у внутрішньому середовищі в усіх підсистемах організації з метою гарантованого пристосування їх до вимог зовнішнього середовища. Стратегія, що формує середовище - тісно пов'язана з активними реакціями організаційної системи і спрямована на зміну зовнішнього середовища у вигідному для певного виробничого або іншого формування напряму.

- класифікація: Загальні охоплюють генеральні ключові напрями розвитку організаційної системи. Вони визначають генеральну лінію майбутньої поведінки організації з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Специфічні стратегії охоплюють напрями розвитку підсистем організаційної системи. Вони забезпечують реалізацію загальної стратегії організації .

- за Портером: Контроль над затратами. Стратегії такого типу базуються на зниженні власних витрат в порівнянні із затратами конкурентів шляхом обов'язкового контролю над затратами, або шляхом регулювання розміру підприємства і обсягу продукції, завдяки чому досягається вища ефективність виробництва. При більш низьких затратах підприємство (або структурний підрозділ) має можливість підтримувати певний рівень прибутку, хоча ціни у нього нижчі, ніж у конкурентів. Такі ж низькі ціни можуть бути інколи бар'єром для появи нових конкурентів. Стратегія диференціації. її суть полягає в концентрації організацією своїх зусиль на декількох пріоритетних напрямах, де вона намагається мати більше переваг над іншими. Стратегія фокусування. Остання "видова" стратегія - це стратегія фокуса. В цьому випадку підприємство цілеспрямовано орієнтується на якусь групу споживачів, або на обмежену частину асортименту продукції, або на специфічний географічний ринок. У такому випадку часто говорять про нішу на ринку.

40.Особливості тактичного планування

Тактичне планування - це організаційна послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Розробка тактичних планів Хоча тактичне планування залежить від багатьох чинників, головну його лінію можна окреслити: 1. менеджеру потрібно з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування . Випадкова ситуація потребує особливого тактичного плану, однак він також головно узгоджується зі стратегічним. 2. стратегічний план змальовує ціль у загальному, а тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети. 3. тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Менеджери, задіяні в тактичному плануванні, затрачають багато часу на роботу з іншими людьми. Їм доводиться сприймати інформації як всередині організації, так і з-за її меж, ефективно її опрацьовувати і передавати далі.