Поняття та визначення менеджменту

- 1-ший підетап - робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку; - 2-гий підетап - застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин; - 3-тій підетап - впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи; - 4-тий підетап - впровадження територіального господарського розрахунку на всіх рівнях управління; - 5-тий підетап - початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

23.Сучасні представники управлінської думки в Україні

У результаті розвиток менеджменту  в Україні варто розглядати із двох позицій:- загальнотеоретичних  проблем міжнародних властивостей й значення;- практичних прикладних проблем національної властивості  й значення.У публікаціях Є. Г. Панченка простежується концепція адаптації американської моделі менеджменту до конкретних українських умов і створення української версії менеджменту. Будучи прекрасним знавцем американської моделі менеджменту, Є. Г. Панченко є прихильником кейсового (ситуаційного) підходу. Певний внесок він зробив у розробку і реалізацію адаптованих до умов України навчальних програм із менеджменту.

Подальший розвиток функціонального  підходу до менеджменту спостерігається  у працях О. Є. Кузьміна. Із функціональних позицій менеджмент розглядається  ним як процес планування, організовування, мотивування, контролювання і регулювання. У менеджменті виділяється три  групи функцій: загальні (основні), конкретні (спеціальні) та об'єднавча, котра виступає у формі керівництва. До основних категорій менеджменту вчений відносить  поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських  рішень. Процес управління складається  з безлічі конкретних функцій, які, у свою чергу, реалізуються шляхом послідовного використання загальних. Функціональний підхід базується на реалізації таких  етапів: 1) виділення видів і груп функцій менеджменту; 2) визначення взаємозв'язку різних груп функцій  менеджменту; 3) розробка моделі використання функціонального підходу в процесі  управління організацією.

Ф. Хміль, розкриваючи теоретичні основи становлення вітчизняної моделі менеджменту організацій, обґрунтував  методи програмованого активно-адаптивного  управління діяльністю організацій. Програмоване управління являє собою розробку і реалізацію сукупності аналітичних, планових, організаційних, економічних, соціальних та інформаційних заходів, що дають змогу координувати й  підкоряти діяльність, що здійснюється у зовнішньому середовищі організацією в цілому та її структурними підрозділами. Процес управління забезпечується діяльністю двох взаємозалежних підпрограм —  підпрограми діяльності організації  у зовнішньому середовищі й підпрограми  формування внутрішнього середовища. Підпрограма діяльності організації  в зовнішньому середовищі має  блоки: 1) блок активного впливу на зовнішнє середовище; 2) блок дій з адаптації  до зовнішнього середовища. Підпрограма  формування внутрішнього середовища складається  з трьох блоків: 1)блок реструктуризації виробництва й удосконалювання  технології; 2) блок реструктуризації системи  управління; 3) блок формування соціальних відносин у колективі. Відповідно до концепції Ф. Хміля, у процесі становлення практики українського менеджменту необхідно сформувати нову систему соціально-психологічних відносин у трудових колективах із урахуванням ментальності українського народу.

Інший тип менеджменту — це менеджмент здорового глузду. Він використовується в нових організаціях, керівники  яких не мають спеціальної менеджерської  освіти, а в кращому разі закінчили  всілякі короткострокові курси. Тому вони демонструють повагу до менеджменту, але в практичній діяльності керуються  здоровим глуздом.

Третій тип менеджменту представлений  спільними підприємствами або зарубіжними  фірмами, що діють на території України. На таких підприємствах використовуються західні моделі менеджменту. Персонал цих підприємств проходить спеціальну підготовку в галузі менеджменту  в тій країні, де знаходяться засновники або головна організація.

24.Основні положення школи наукового управління

Перший етап у розвитку управлінської думки дістав назву наукового управління (1885 - 1920)

Воно найбільш тісно пов'язане з роботами Ф. Тейлора, Френка й Лілії Гілбрет та Генрі Гантта.

Вони думали, що використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того, щоб добитися їх більш ефективного використання.

У 1911 р. вийшла книга Ф.Тейлора "Принципи наукового упр-ня". Вона започаткувала науку упр-ня як самостійну галузь наукових досліджень і практичної діяльності. Він розробив ряд методів наукової організації праці. Так, при виконанні операцій застосовувалося преміювання працівників з метою їх заохочення до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва.

Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління - це певна спеціальність. О-ія в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить найбільш успішно. Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, при якій робітники самі планували свою роботу.

Наукове управління не нехтувало людським фактором. Вперше керівники, практики та вчені побачили, що методи й підходи, які викладалися в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

25.Особливості адміністративної школи менеджменту

Класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950)

Появу цієї школи пов'язують з іменами А. Файоля, Л.Урвіка, Д. Мунл.

Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації.

Основні принципи адміністративного  управління А. Файоля: 1.Управляти, як вважав Файоль, — «це означає передбачати, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати».2.Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій.3.Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства.4.Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати.

5.Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля.6.Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.

26.Положення школи людських стосунків

Школа людських стосунків (1930-1950)

Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елементу ефективності о-ії. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою.

Вчених Паркер Фоллетт і Мейо - авторитети у розвитку школи людських відносин в управлінні.

Знамениті експерименти Мейо відкрили новий напрям у теорії уп-ня. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і висока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продуктивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули. Пізніші дослідження, які були проведені Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища.

Дослідники психологічної школи вважали, що якщо керівництво проявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

27.Особливості школи науки управління

Школа науки управління. Використала кількісний підхід до менеджменту. Отримала свій розвиток у роки Другої світової війни, коли виникла потреба в об'єднанні зусиль менеджерів, урядовців, учених різних сфер знань для вирішення складних проблем ведення війни. Війна змусила Англію, а потім і США шукати способи ефективної протиповітряної оборони і протидії нападам німецьких підводних човнів. По закінченні війни дослідження способів підвищення ефективності управління за допомогою наукових методів пізнання почали проводити і на промислових підприємствах. Особливо активно концепцію дослідження управління впроваджували у виробничий менеджмент, зокрема для вирішення проблем планування виробництва, оптимізації його структури, контролю якості, управління виробничими запасами тощо.

Кількісні методи ґрунтуються на використанні математики, статистики, а також інформаційного забезпечення з метою розроблення та обґрунтування управлінських рішень. Значно підвищили ефективність цих методів сучасні комп'ютерні системи, які дали змогу застосовувати для вирішення складних, формалізованих задач новітні інформаційні технології.

28.Особливості школи поведінкових наук

Поведінкові науки (1950 -дотепер) Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Арджириса, Лайкерта, Мак-Грегора і Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, о-ної структури, комунікації в о-ії, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя. Новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника грунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було твердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і п-ва в цілому.

29.Поняття та особливості організації

Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей Всі організації, як об'єкти управління незалежно від їх призначення, розмірів, правового статусу тощо мають такі загальні для них риси: 1) використовують чотири основні види ресурсів: людські, фінансові, фізичні (сировина, устаткування тощо) та інформаційні .2) мають структуру (сукупність підрозділів та зв'язків між ними, а також взаємовідносини між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення .3) є відкритими системами , тобто можуть існувати лише у взаємодії із зовнішнім середовищем. Ресурси, які організація використовує у своїй діяльності, вона забирає із зовнішнього середовища і водночас постачає у нього результати своєї діяльності .4) здійснюють горизонтальний і вертикальний розподіл праці. Розподіл загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним розподілом праці. Відокремлення діяльності з координації роботи підрозділів і окремих виконавців від безпосередньої діяльності з виготовлення продукції (послуг) називається вертикальним поділом праці

30.Поняття та класифікація середовища організації

Кожне підприємство функціонує у певному  середовищі. В ринковій економіці  середовище переважно і забезпечує ефективність діяльності підприємства, навіть, значною мірою, детермінує його існування. Саме тому розробка стратегії  і починається з діагностування та прогнозування розвитку середовища підприємства, а результати цього  стануть базою для формування його місії, цілей, вибору стратегій. Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Розрізняють внутрішнє(Внутрішнє середовище о-ї складається з: власників, ради директорів, персоналу та фізичного середовища для роботи) і зовнішнє середовище організації:Зовнішнє середовище організації прямого впливу(сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї) і Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу(сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.)

31.Характеристика зовнішнього середовища організації

Зовнішні фактори - це в  основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення  менеджерів та їх дії і, в кінцевому  підсумку, на внутрішню структуру  і процеси в організації. овнішній вплив на організацію можна представити як сукупність трьох основних сфер: віддаленого, виробничого і оперативного впливу.

Віддалений вплив складається  із серії факторів, які беруть початок  за межами фірми , як правило, незалежні  від внутрішньої ситуації, яка  склалася в організації. До віддаленого  впливу належать: екологічний, економічний, політико-правовий, соціально-культурний, демографічний і технологічний  впливи.

До оперативного впливу відносять: виробничу структуру, суперництво  між конкурентами, вхідні та вихідні  бар´єри, загроза появи товарів-замінників, вплив поставщиків та вплив споживачів.

До операційного оточення відносять конкурентну позицію, образ споживача, ринок робочої  сили, інтереси посередників, відношення поставників і кредиторів.

Функціональні сфери зовнішнього  середовища: Правове середовище. Державне середовище. Політичне середовище. Технологічне середовище. Економічне середовище. Ресурсне середовище.

Фактори зовнішнього середовища характеризуються:

- об´єктивний чинник виникнення впливу: умови виникають незалежно від діяльності підприємства і впливають на нього;

- взаємозалежність факторів: сила, з якою змінність одного  фактора впливає на інші фактори;

- складність, кількість  та різноманітність факторів, що  суттєво впливають на підприємство;