Поняття і цілі менеджменту (управління). Складові управлінської діяльності: планування, організація, мотивація, контроль

   ■ вироблення процедури з’ясування очікувань та професійної інформованості, формулювання цілей навчання кожного студента;

   ■ відбір та адаптація прийомів і методів  інтерактивної навчальної діяльності та мотивації студентів;

   ■ формування засобів залучення студентів до оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання.  
 

Розділ 2. Методи викладання менеджменту

2.1. Лекційне викладання.

   Навчальний  процес у вищому навчальному закладі  здійснюється у різних формах аудиторних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, спецкурси, спецсемінари, факультативи, індивідуальні заняття, консультації, колоквіуми), у процесі виконання контрольних, курсових і дипломних робіт, інших видів самостійної роботи студентів, а також під час проходження навчальної, виробничої та переддипломної практики.

   Основною  формою традиційного теоретичного навчання з менеджменту є лекція. Кількість лекційних годин та їх тематика визначається робочою навчальною програмою.

   Читаючи лекцію, викладач забезпечує системний  і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, знайомить студентів з основними теоретичними положеннями певної наукової чи практичної проблеми.

   Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановні, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. На відміну від підручника лекція поряд із фундаментальним матеріалом містить актуальні, сучасні знання стосовно навчальної теми. Перші методологічні вказівки зазвичай даються на вступних лекціях, докладна методологічна розробка їх — у подальшому лекційному викладі.

   Як  правило, лекція охоплює основний теоретичний  матеріал окремої або кількох  тем навчальної дисципліни, курсу  лекцій. Можливим є читання окремих  лекцій з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але  не охоплені навчальною програмою. Такі лекції для студентів проводяться запрошеними провідними науковцями або спеціалістами в окремо відведений час.

   Подоланню проблем сприйняття та засвоєння  викладеного матеріалу сприяє знання логічної побудови лекції, яка, незалежно від методичних підходів, найчастіше складається з трьох основних частин.

   У першій — вступній частині викладач знайомить студентів з темою лекції, основними питаннями, які будуть розглянуті, а такожз основною літературою, рекомендованою до самостійного опрацювання та поглибленого вивчення проблеми. Іноді викладач робить стисле нагадування про зв’язок лекції з попереднім матеріалом курсу, невеликий вступ або коротку співбесіду для поступового входження в коло проблем, які будуть розглянуті.

   Друга (основна) частина  відводиться логічному і послідовному викладенню ключових питань лекційного заняття. Викладач залучає студентів до активного аналізу фактів, принципів, властивостей, структури та зв’язків між елементами, що входять до предмету вивчення. Студенти за допомогою викладача знайомляться з різними позиціями щодо обґрунтування тієї чи іншої проблеми, на конкретних прикладах намагаються встановити зв’язок теоретичних положень з практикою, формулюють висновки з кожного питання.

   Як  правило, викладач читає лекцію за такою  логічною схемою: теза, аргументація, тобто доведення, висновок. Під час викладу питання перехід від однієї думки до іншої може бути позначений прямою вказівкою, паузою, зміною інтонації. Викладач підкреслює важливі положення, висновки, основні формулювання, на які студентам слід звернути особливу увагу.

   У третій частині  викладач має допомогти студентам сформулювати загальні висновки, відповісти на питання, надати вказівки та рекомендації до самостійного опрацювання викладеного матеріалу та поглиб- лення знань.

   Логіка  викладення змісту лекції може бути побудована за декількома методами. Найбільш широко використовуються такі: ступеневий (індуктивний та дедуктивний), спіральний, контрастний, асоціативний, хронологічний. 
 

2.2. Методи практичної  підготовки менеджерів.

   Обов’язковим  компонентом навчальних планів для  здобуття кваліфікаційного рівня є практична підготовка студентів. Вона має на меті набуття професійних навичок та вмінь і здійснюється за наскрізними програмами практики.

   Важливою  проблемою вищої школи є співвідношення лекцій і семінарських занять: в одних випадках семінарські заняття проводяться слідом за лекціями, в інших — випереджають читання лекцій, передбачають самостійне засвоєння знань, нагромадження фактів, у третіх — лектор взагалі може не читати тем, які достатньо висвітлені в навчальній літературі, відсилаючи студентів до підручника або першоджерела, орієнтуючи їх на наступне обговорення питань на семінарі.

   Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань, у тому числі рефератів.

   Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни.

   На  кожному семінарському занятті  викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у  дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

   Підсумкові  оцінки за кожне семінарське заняття  вносяться у журнал викладача і враховуються в оцінці атестації та у підсумковій оцінці з даної навчальної дисципліни.

   Отже  метою семінару є узагальнення, поглиблення  і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріалом і навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань. Семінарськізаняття є чи найважчою і найскладнішою формою навчального процесу як для студентів, так і для викладача. Адже на них розв’язуються важливі завдання щодо поглиблення, конкретизації та систематизації знань, здобутих на лекціях, консультаціях і в самостійній роботі. Семінарські заняття спрямовуються на розвиток навичок самостійної роботи, формування правильного методу мислення, а також передбачають контроль за ступенем і характером засвоєння матеріалу студентами.

   Традиційно  склалися два типи семінарських занять: 1) розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь; 2) читання й обговорення рефератів, доповідей. Слід звернути увагу, що семінарське  заняття не дублює лекцію, а присвячується  поглибленню та розширенню навчального  матеріалу.

   Поряд із семінарами широко використовуються практичні заняття.

   Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування завдяки індивідуальному виконанню студентом відповідно сформульованих завдань.

   Практичні заняття проводяться в аудиторіях, у навчальних лабораторіях, обладнаних необхідними інструментами, технічними демонстраційними засобами навчання та обчислювальною технікою, за традиційною формою або у формі ділових ігор, ігрового проектування, вирішення ситуаційних завдань тощо.

   Перелік тем практичних занять і форма  їх проведення визначається навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі для опанування студентами необхідних теоретичних, методичних положень, наборі завдань різної складності.

   Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок  студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв’язування контрольних завдань, перевірку, оцінювання.

   Оцінки, отримані студентом за окремі практичні  заняття, враховуються під час атестацій та у підсумковій оцінці з даної навчальної дисципліни.

   Важливе місце серед інших видів практичних занять займає так зване «Кейс-навчання» («Case-study»). Суть його полягає в тому, що за основу береться ситуація з практичної діяльності конкретної організації. Передстудентами ставиться завдання проаналізувати ситуацію (кейс), відповісти на ряд питань, взяти активну участь в обговоренні, запропонувати власне вирішення проблеми. Такий метод виконує роль ланцюга, що поєднує теоретичне навчання з реальною практикою сучасного бізнесу.

   Доцільно  також поєднувати розгляд ситуації (кейса) із роботою студентів у  мікрогрупах (по 3–5 осіб). На першому  етапі група повинна проаналізувати ситуацію і при необхідності попрацювати  з додатковими джерелами, нагромадити  релевантну інформацію. На другому  етапі ефективним є метод мозкового штурму, коли група прагне продукувати якнайбільше альтернатив вирішення проблемної ситуації. Третій етап складається з аналізу та вибору найбільш цікавих варіантів рішень із наступною презентацією результатів роботи групи в студентській аудиторії. 
 

2.3. Самостійна робота  студентів.

     Непересічне значення для успішної роботи менеджера мають такі здатності особистості, як незалежність думок та самостійність у прийнятті рішень. Для того, аби забезпечити високий рівень професійної підготовки фахівця, сучасні вищі навчальні заклади повинні приділяти надзвичайно велику увагу формуванню цих якостей у студентів. Практика роботи з першокурсниками показує, що часто навіть кращі випускники шкіл виявляються недостатньо підготовленими для навчання у вузі, до активної самостійної роботи. Адже в школі здебільшого учні привчаються до вивчення і запам’ятовування готових знань, але не до самостійного їх пошуку і засвоєння.

     Вступивши до вищого навчального закладу, вчорашні школярі стикаються з труднощами, пов’язаними з необхідністю самостійно набувати знань, уміти вести дискусію, обговорювати гострі проблеми сучасної економіки та менеджменту, відстоювати  свою думку. Певна частина студентів-першокурсників шукають найлегший шлях, прагнучи механічно й некритично завчити  лише те, що говорить викладач на лекції або написано в підручниках. Такий  спосіб навчання неодмінно призводить до того, що молодий фахівець після  закінчення університету чи інституту  виявляється безпорадним в складних виробничих ситуаціях, не може самостійно відшукати альтернативне рішення, оскільки привчився жити й працювати  за чужими вказівками.

     Краще, якщо у ході виконання навчальної програми студенти отримують завдання, які вимагають практичного застосування комплексу знань з різних навчальних дисциплін (економіки, менеджменту, маркетингу, фінансів, психології, права тощо). Нині у вищих навчальних закладах все  більше уваги приділяють формуванню у студентів смаку до самостійної  творчості, глибокого розу-міння  гостроти управлінських проблем, що виникають у сфері практичного  бізнесу. Університети та інститути  намагаються будувати навчальний процес як самостійне дослідження цих проблем  з наступним їх обговоренням. Це дає змогу подолати формалізм  у навчальному процесі, забезпечити  більший демократизм і в індивідуальному  навчанні, і у колективній творчості, і у спілкуванні студентів  зі своїми наставниками.

     Для активізації самостійного опанування професією значна частина навчального часу у вищому навчальному закладі відводиться для самостійної роботи студента, яка є основною формою опанування навчального матеріалу у час, вільний від аудиторних навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і становить не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни на стаціонарній формі навчання. 
 

Розділ 3. Навчально-методичне забезпечення викладання менеджменту

3.1. Планування навчального процесу.

Ефективність  навчання у процесі підготовки менеджерів залежить від багатьох чинників, однак з них можна виділити шість основних, — таких, що мають вирішальний вплив на кінцевий результат. Це такі:

   ■ Цілі навчання, тобто які результати будуть досягнені.

   ■ Викладач — його знання, педагогічна майстерність.

   ■ Зміст навчання — інформація, описання досвіду, що пропонується студентам до засвоєння.

   ■ Учасники — студенти, їх основні соціально-демографічні, професійні та мотиваційні характеристики.

   ■ Технології, методи навчання — тобто способи викладання, організації взаємодії викладача і студентів у процесі навчання.

   ■ Середовище навчання — тобто матеріально-технічні, санітарно- гігієнічні, естетичні та інші умови, в яких здійснюється навчальний процес.

   Ключовим  елементом навчального процесу  виступають технології навчання, які забезпечують ефективність навчання у тісному взаємозв’язку з іншими чинниками. Так, змінюючи цілі навчання, слід передбачити відповідні зміни у розробці змісту навчання, доборі методів викладання, поведінці студентів тощо.