ПіДВИЩЕННЯ РіВНЯ ОРГАНіЗАЦії ПРАЦі

     - організація підбору персоналу  та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

     - оптимізація режимів праці і  відпочинку, встановлення найбільш  раціонального чергування часу  роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

     - раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на  основі узагальнення прогресивного  досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

     - поліпшення умов праці, що передбачає  зведення до мінімуму шкідливості  виробництва, важких фізичних, психологічних  навантажень, а також формування  системи охорони і безпеки праці;

     - зміцнення дисципліни праці, підвищення  творчої активності працівників;

     - мотивація й оплата праці [11, c.143].

     Організація праці на підприємствах, в окремих  галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність  яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів; особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників. 

 

1.2 Елементи організації  праці та виробництва  на підприємстві 

     Організація праці на підприємстві містить наступні елементи:

     - підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників;

     - поділ праці, тобто розміщення  працівників по робочих місцях  і закріплення за ними визначених  обов'язків; 

     - кооперація праці, тобто встановлення  системи виробничого взаємозв'язку  між працівниками;

     - організація робочих місць;

     - організація обслуговування робочих  місць; 

     - розробка раціональних прийомів  і методів праці; 

     - встановлення обґрунтованих норм  праці; 

     - створення безпечних і здорових  умов праці; 

     - організація оплати і матеріального  стимулювання праці;

     - планування й облік праці; 

     - виховання дисципліни праці [4, c.122].

     Розглянемо  елементи організації праці більш  докладніше:

     Одним з найбільш істотних елементів виступає підбір, підготовка, перепідготовка і  підвищення кваліфікації працівників. Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вмілості працівника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

     Підготовці  кадрів повинен передувати професійний добір кандидатів на те чи інше місце шляхом перевірки стану здоров'я, вимір визначених психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної нею професії, використання тестового та інших методів контролю. Підготовка робітників для сучасного виробництва здійснюється через систему професійно-технічної освіти і через навчання на виробництві. Професійне навчання на виробництві охоплює підготовку нових робітників, перепідготовку і навчання новим професіям, підвищенні кваліфікації. Великого значення набуває в сучасних умовах перепідготовка працівників відповідно до вимог ринку праці. Цю роботу організовує служба зайнятості населення.

     Важливим  елементом організації праці  є поділ праці, тобто відокремлення  видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва,складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах, як функціональну, технологічну, професійну, кваліфікаційну та деякі інші.

     У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

     В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

     Технологічний поділ праці передбачає поділ  виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

     Поопераційний поділ праці означає закріплення  за працівниками окремих операцій для  скорочення виробничого циклу.

     Функціональний  поділ праці відбувається між  різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

     Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів  праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо [19, c.201].

     Розвиток  технічного прогресу, вдосконалення  організації виробництва, спеціалізація  і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту  й оснащення, що застосовуються у  виробництві, постійне вдосконалення  організації контролю якості продукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.

     Основними елементами організації праці на виробництві є :

     1. Поділ праці - відокремлення видів  трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами  на підприємстві. Це - відправний  пункт організації  праці , що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

     2. Кооперація праці, тобто встановлення  системи виробничого взаємозв'язку між працівниками.

     Кооперація  — це організована виробнича взаємодія  між окремими працівниками, колективами  бригад, дільниць, цехів, служб у  процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

     Ефективність  кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва. 

     3. Нормування - встановлення науково-обґрунтованих  норм витрат праці на виконання певної роботи (норма праці - міра праці, що торкається у визначених організаційно-технічних умовах з обліком передового вітчизняного і закордонного досвіду.)

     4. Організація робочих місць - раціональне  облаштування за рахунок оснащення  і планування.

     Ефективність  обслуговування робочих місць - може бути досягнуте лише при дотриманні наступних принципів: культури обслуговування, оперативності обслуговування, принципу комплексності, принципу плановості. Прогрес у системах обслужування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по виклику з місця зупинки виробництва, до стандартного обслуговування, основаному на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт.

     5. Організація обслуговування робочих  місць - власне кажучи кооперація  праці між основними працівниками  і працівниками допоміжних служб  і підрозділів. Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

     6. Розробка раціональних прийомів і методів праці (способів виконання роботи).

     7. Створення безпечних і здорових  умов праці .

     8. Підбір, підготовка, перепідготовка  і підвищення кваліфікації працівників.

     9. Організація оплати і матеріального  стимулювання праці .

     10. Виховання дисципліни праці , підтримка трудової активності і творчої ініціативи. Ефективна організація праці не може бути досягнута без суворого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці. На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну та ін. Таке різноманіття визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, що трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну [12, c.219].

     11. Планування й облік праці - здійснюється для встановлення  необхідних загальних працезатрат,  чисельності персоналу, фонду  заробітної плати. 
 

 

1.3 Основні принципи  наукової організації  праці та виробництва 

на  підприємстві 

     В основі наукової організації управлінської праці полягають певні принципи (рисунок 1.1).

     

     Рисунок 1.1 Принципи наукової організації праці

     Принцип комплексності передбачає, що наукова організація управлінської праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього управлінського колективу. Проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів управлінської діяльності.

     Принцип системності передбачає взаємне  узгодження усіх напрямків розглядання  об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу  створюється система організації  праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

     Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації [5, c.77].

     Спеціалізація полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

     Трудовий  колектив повинен працювати в  умовах стабільності його складу, функцій  і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

     Цілеспрямована  творчість полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.