Основи організаційної діяльності у виробничій сфері

• попереджати  можливі порушення нормальний і  безперебійний ходи основного виробництва; мати профілактичний характер;

• забезпечувати  гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

• сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

• сприяти випускові  високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів  виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежать від  виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації  цехів основного виробництва, наявності  в даному регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення і т.п.

Однак на багатьох підприємствах майже всі допоміжні  роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних нестатків. Тому великого значення набуває удосконалювання виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До останнього відносяться:

• спеціалізація  і централізація на підприємствах  найважливіших функцій обслуговування, що можуть бути відділені від процесу основного виробництва;

• технологічне регламентування виконання транспортноскладських  і вантажно-розвантажувальних робіт  на основі комплексної технології і  технічного переоснащення підприємства;

• відокремлення  інструментальних цехів і створення на їхній базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструмента і технологічного оснащення;

• проведення ремонтів і реконструкція промислових  будинків і споруджень спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними підприємствами.

У процесі експлуатації засобу виробництва зношуються і  морально застарівають; вони вимагають  постійної уваги — підтримки  в працездатному стані і запобігання  їхнього аварійного виходу з ладу. Організація і керування технічною  експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головними задачами операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Значення ремонту  основних виробничих фондів і підвищення ефективності його організації обумовлюються наступними найважливішими факторами:

• капітальним  ремонтом — одним зі способів простого відтворення основних фондів;

• зайнятістю значних  ресурсів країни ремонтом устаткування і транспортних;

• витрати на ремонт технологічного устаткування в собівартості продукції складають 6–20 %;

• частка ручної праці на ремонті досягає 75–90 % проти 20–30 % у машинобудуванні на виготовленні нового обладнання;

• ресурс відремонтованої  техніки, як правило, не досягає 40–50 % ресурсу нового обладнання.

У зв'язку з викладеним задачі організації ремонту устаткування досить актуальні. Основні задачі ремонтних  служб і підрозділів підприємства наступні:

• підтримка  технологічного устаткування в постійній  експлуатаційній готовності;

• збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонтів;

• удосконалювання  організації і підвищення якості ремонту устаткування;

• зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування.

Перераховані  задачі вирішуються шляхом розробки і реалізації на кожнім підприємстві системи по технічному обслуговуванню устаткування в процесі його експлуатації, що дозволяє в конкретних умовах попереджати прогресуючий знос і аварії; своєчасного проведення і якісного виконання планово-попереджувального ремонту устаткування; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

• системою ремонтних  засобів, що знаходяться в розпорядженні  робітників основного виробництва  і чергового ремонтного персоналу (дрібні деталі і ремонтні комплекти, змащення і т.п.);

• ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, що розташовують невеликою кількістю універсальних, а іноді

і спеціальних  верстатів;

• ремонтними цехами (РЦ) або майстернями (ремонтно-механічним цехом — РМЦ, електроцехом — ЕЦ);

• складськими  приміщеннями (складами і коморами) для збереження

запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних і обтиральних матеріалів.

Крім того, до складу ремонтного господарства входять:

• конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, зв'язані  з ремонтом, модернізацією і конструюванням нестандартного устаткування;

• планово-виробниче  бюро (ПВБ), що планує роботу

ремонтних цехів  і майстерень;

• бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР) , що планує ремонтні роботи.

Керування ремонтним  господарством, організація і планування ремонту й експлуатації основних фондів на промислових підприємствах ведуться:

• по технологічному устаткуванню — службами (відділами) головного механіка;

• по енергетичному  устаткуванню й енергопостачанню —  службами (відділами) головного енергетика;

• по промисловості  й інших будинках і спорудженням — службами по їхньому ремонті  й експлуатації — відділами капітального будівництва підприємств.

Трудомісткість  усіх видів ремонту устаткування встановлюється на одиницю ремонтної  складності .

Норми простою устаткування через його ремонт залежать від форм організації, ступеня прогресивності технології і механізації ремонтних робіт Ремонтні роботи устаткування містять у собі проведення малого (поточного), середнього і капітального ремонту.

Системою планово-попереджувальних ремонтів (ППР) називається сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо відходу, наглядові і ремонтові устаткування, проведених по заздалегідь складеному плані з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР  припускає відхід за устаткуванням; міжремонтне обслуговування; огляди, перевірку на точність, промивання устаткування і зміну олії; періодичні планові ремонти малі, середні  і капітальні.

Для оцінки порівняльної складності ремонту технологічного і підйомно-транспортного устаткування застосовується поняття “одиниця ремонтної  складності”. Кожному агрегатові привласнене  визначена кількість умовних  одиниць ремонтної складності, характеризуючи конструктивно-технологічну складність ремонту даного агрегату. Наприклад, у машинобудуванні в якості

Малим (поточним) ремонтом називають мінімальний  по обсязі ремонт, при якому заміною  або відновленням швидкозношуваних деталей (окремі види шестірень і ін.) і регулюванням механізмів (клапанів і ін.) досягається нормальна робота устаткування до чергового планового ремонту.

При середньому ремонті виконуються часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту. Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли потрібні повне розбирання і ремонт базових деталей (станини, корпуса редуктора й ін.), заміна зношених деталей і вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, сполучають модернізацію устаткування.

Особлива увага  варто приділяти вузловому методові ремонту. Він дозволяє різко знизити  простої устаткування в ремонті  і підвищити якість самого ремонту  в результаті заміни цілих вузлів новими або заздалегідь відремонтованими. Особливо ретельної підготовки вимагає ремонт устаткування потокових і автоматизованих ліній.

Модернізація  устаткування проводиться в наступних  основних напрямках:

• механізація  й автоматизація керування циклом роботи;

• підвищення потужності, швидкості і ємності робочих механізмів;

• розширення технологічних  можливостей;

• підвищення експлуатаційної  надійності, довговічності і точності роботи устаткування;

• поліпшення умов праці робітників.

Доцільність проведення модернізації визначається зіставленням економічних показників устаткування до і після модернізації, а також зіставленням витрат по трьох варіантах:

• ремонт старої машини;

• модернізація старої машини;

• заміна старої машини новою.

Економічно  доцільною вважається модернізація, що вимагає менший обсяг капітальних витрат, чим при установці нового устаткування. Не менш важливим показником доцільності модернізації є фізичний і моральний знос устаткування. Фізичний знос устаткування визначається за результатами обстеження його технічного стану. Моральний знос обумовлений появою нових, більш продуктивних і зроблених машин і устаткування аналогічного типу і призначення.

2.4. Власна  операційна система

Операційна  система складається з трьох  підсистем:

• планування і контролю;
• забезпечення;
• переробної.

Для реалізації даного проекту обов’язково потрібно включати такі аспекти:

1. Приміщення:

Для запуску  даного виробництва з розрахунком  складу для зберігання продукції  потрібно приміщення розмірами 1000 м2;

2. Персонал:

Дирекція (директор); Відділ збуту (начальник відділу продажів, спеціалісти з продажу); Виробничий відділ (начальник виробництва, робітники);  Бухгалтерія (бухгалтер; помічник бухгалтера); Господарський відділ(начальник відділу, прибиральник, водій);

3. Транспорт:

Для закупки  сировини, від складу продавця до виробництва пластикових труб, а також від виробництва до складу покупців потрібна вантажівка.

4. Обладнання:

Для повноцінного функціонування офісу потрібні комп’ютери, орг. техніка,  офісні меблі.

План просування продукту на ринок:

- реклама (інтернет реклама, тематичні видання);

- розвиток дилерської мережі;

- підписання договорів на обслуговування з поставки труб з великими будівельними компаніями;

- участь у тендерах державних закупівель;

- демпінг цін;

- завжди наявність продукції на складі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На даному етапі  необхідно визначити показники  ефективності і продуктивності:

Продуктивність – це передаточна функція, що перетворює ресурси на відповідний товар чи послуги. Показник продуктивності показує скільки на одиницю (1 грн.) витрачених ресурсів можна отримати доходу.

                      

                         Продуктивність=

 

Продуктивність    = 2 655 450/1 994 200=1,33

Ефективність  - забезпечує отримання найкращого результату на одиницю витрат відповідних ресурсів з врахуванням виробничих потужностей. Показник ефективності показує рівень доходу на одиниць (1 грн.) використаних ресурсів з врахуванням технологічних операцій.

  

Ефективність  операцій =27/25,22=1,07

Висновок

Виробництво пластикових  труб досить складний і трудомісткий процес. Головним фактором розміщення виробництва повинна стати його віддаленість від Києва (головних споживачів). Потрібно орендувати приміщення на відстані 5-15 км від міста, так як продукція досить габаритна, споживачам при більшій віддаленості від міста, буде досить дорого забирати товар, а значить не вигідно брати його на моєму підприємстві.

Відкриття власного виробництва досить перспективно і прибутково при правильній організації роботи компанії, тому я буду дуже відповідально підходити до організації роботи, від планування до реалізації продукції.