Основи організаційної діяльності у виробничій сфері

Цемент використовують як основний в'яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено в 1896 р. в Донбасі (Амвросіївка). У 1913 р. в Україні працювало 12 цементних заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 1998 р. виробництво цементу становило 5591 тис. т. Цементні заводи розміщені у районах видобутку сировини. На виробництво 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) потрібно 1,5т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини.

У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. За виробництвом цементу на першому місці в Україні Донецька область, потім Дніпропетровська й Харківська (Балаклія). Найбільші цементні заводи в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Вони виробляють портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину  цементу України. Найбільші з  них у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше цементу виробляється на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей працюють Бахчисарайський (АР Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

На території  України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківська область), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому одне підприємство (їх в Україні 15) може виробляли 1,3 млн т цементу за рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи розміщені у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на привізній сировині (азбест надходить з Уралу, а цемент – з найближчих цементних заводів). Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу – в Донецькій, алунітового – в Закарпатській, глиноземно-феритового – у Львівській областях, магнезіального – в АР Крим.

Виробництво будівельної  цегли – одне з найстаріших  у промисловості будівельних  матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані економічно невигідне.

Сьогодні в  цегельній промисловості важку  ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кільцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18–36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м³ глини. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

Для виробництва  будівельних матеріалів дедалі ширше  використовують вторинні мінеральні відходи промисловості – розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску  й бутового каменю є майже в  усіх областях України, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській  та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каменю, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру й мармуроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, набережних, облицювання станцій метро, підземних переходів, фундаментів і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення пам'ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше видобувають бутового каменю, лабрадориту, габро, червоного й сірого граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, Воло-царсько-Волинському, Коростенському, мармуру – в дослідно-промислових розробках Радомишльського району Житомирської області.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керамзит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит – це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, які є в багатьох місцях України – біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Виробництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини – перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних  районах України виробляють черепашник, котрий має добрі тепло – та звукоізоляційні властивості, легко  обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки об'єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну глазуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов'янську й Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу в Славуті. Тепер це сучасні механізовані підприємства. Працюють також керамічні заводи в Києві, Львові, Артемівську, облицювальної плитки і керамічних труб – у Харкові.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в  Слов'янську (Донецька область), Харкові  та Львові, а метласької в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цього виробництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів, у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях – вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор'я та Приазов'я.

Виробництво будівельного фаянсу й фарфору. Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті  «Буд-фаянс», електроізоляційні вироби для електричної промисловості  – в Первомайську (Житомирська  область).

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 1998 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу – 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) – 7,4 млн. т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками  будівельного вапна в Україні  є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської – до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше  вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій  промисловості, для виробництва  соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток  будівельної крейди в Україні  становить понад 2 млн. т, а як сировини для цементної промисловості – 7,5 млн. т.

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 заводів листового і технічного скла. Найбільші з них – Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і Запорізький склоробний. Скло виробляється також на склозаводах Луганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

У перспективі  передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

1.3 Аналіз  будівельного ринку та вибір  сфери діяльності з визначенням  регіону.

В Україні вітчизняні будівельні матеріали не витримують конкуренції з імпортними аналогами, частка яких постійно зростає, і досягла планки в 70%, що далеко не межа. Після розпаду СРСР, в країні не залишилося серйозних виробничих потужностей, і за регіоном збереглася в більшій мірі сировинна приналежність. Виробництво майже повністю зупинено через низьку рентабельність і зношеності устаткування для виробництва та реалізації будматеріалів. Прогрес спостерігається тільки в галузях з низьким рівнем доданої вартості.

Проблема, звичайно, серйозна і вирішувати її потрібно поступово, вибираючи спочатку для себе якісь пріоритети і побудувавши реальний план виходу з низів. Для цього уряду ні в якому разі не можна застосовувати протекціоністські заходи шляхом підвищення митних зборів на імпортні будматеріали. Не варто також забувати, що часом імпортні будівельні матеріали забороняти не завжди вигідно і доцільно.

Оптимальним рішенням, є підштовхування свого товаровиробника  природними методами. Початкове витіснення імпортних будівельних матеріалів низької якості шляхом підвищення конкурентоспроможності аналогічного вітчизняного продукту - один з оптимальних шляхів рішень питання. Для цього потрібно розвивати і вкладати гроші у вітчизняні виробничі агрегати, і тільки після тотального витіснення імпортних будматеріалів низької якості, можна братися за конкурування на ринках високоякісної продукції.

Але вирішити намічені дії за рік-два навряд чи вдасться. Для цього необхідно розробити  довгострокову програму підвищення конкурентоспроможності будівельної  галузі шляхом вільного надання недорогих кредитних ресурсів, відкритого доступу до міжнародних технологіям, часткового дотування відповідної галузі та стимулювання вітчизняного виробника будівельних матеріалів до виробництва високотехнологічної та якісної продукції.

Український ринок полімерних труб в останнє десятиліття входить в групу найбільш динамічно розвиваються і швидкозростаючих промислових ринків. Це цілком логічно і закономірно для галузі, яка пропонує сучасні та високотехнологічні будівельні матеріали для таких життєво важливих об'єктів як інженерні комунікації. А ефективність використання полімерних труб в самих різних сферах застосування (водопостачання, водовідведення, меліорація, газопостачання, зв'язок та ін.) вже доведена часом.

У порівнянні з 2011 роком ситуацію на ринку полімерних труб в 2012 році можна охарактеризувати як динамічну і позитивну. Протягом усього року вартість полімерної сировини (ПЕ, ПВХ, ПП) залишалася досить стабільною, що дозволяло вітчизняним виробникам регулювати цінову політику без різких коливань. У минулому році наші виробники полімерних труб підвищили обсяги виробництва, однак докризового рівня поки не досягли. Слід зазначити, що в Україні частка споживання полімерної трубної продукції на душу населення в 4-6 разів нижче, ніж в інших країнах СНД: Росії, Білорусі, Казахстані. У порівнянні з країнами Європи цей показник нижчий у 10 разів.

Значна частка споживання полімерних труб, як і в 2011 році, припала на об'єкти до «Євро-2012» і деякі інші масштабні проекти у сфері приватних інвестицій. В цілому ж активізація будівельного ринку була незначною. Якщо врахувати, що стан інженерних мереж у країні за рік тільки погіршилася і серйозні аварії трапляються все частіше, то затребуваність полімерної трубної продукції продовжує залишатися невиправдано низькою.

Враховуючи  велику кількість зношених інженерних мереж м. Києва (понад 50%), я вирішила створити компанія по виробництву полімерних труб.