Основи організаційної діяльності у виробничій сфері

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

 

 

Кафедра менеджменту  у будівництві

 

Курсова робота

на тему:

«Основи організаційної діяльності у виробничій сфері»

 

 

 

 

Виконала:

                                                          студентка VI курсу

групи з-ТКД 61

Будівельно-технологічного

факультету

Андрущенко А.А.

Перевірила :

доц. Бондар О.А.

 

 

 

Київ 2013

Вступ

Підприємець – суб'єкт  ринку, людина, яка вивчає ринок і  впливає на нього своєю практичною діяльністю, своїм бажанням „розпочати, виконувати якусь справу, приступати до засвоєння чогось значного” (В.Даль).

Підприємницька діяльність – це діяльність ініціативних, творчих, енергійних, кмітливих, цілеспрямованих, порядних людей, що реалізують важливі, складні, сміливі ідеї та рішення, беручи на себе ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією. Підприємницька діяльність є поняттям широким, яке втілює в собі інтелектуальні якості, потрібні в управлінні, в менеджменті, бізнесі, маркетингу, комерційній діяльності, технології, товарному виробництві на рівні різноманітних інституцій багатогранної інфраструктури ринку (в банках, на біржах, в торгових домах тощо.)

Підприємництво безпосередньо  пов'язане з малими підприємствами, їх розвитком і є обов'язковим компонентом ринкової економіки. В нашій країні до останнього часу ставлення до підприємницької діяльності завжди було негативним, оскільки пов'язувалося з експлуатацією, капіталізмом, нетрудовими доходами. За роки радянської влади адміністративно-командною системою у людей була знищена культура підприємництва як вид особливої господарської творчості за умов ринку і конкуренції.

У своїй діяльності сучасний підприємець вміло організовує  реалізацію всіх управлінських функцій, від яких залежить успіх не тільки його справи, а й держави, суспільства в цілому. Він ясно бачить мету своєї діяльності, чітко формує завдання, приймає рішення та досягає кінцевих результатів. Приймаючи рішення, пов'язані з ризиком (якщо не має більш ефективного способу досягнення мети), підприємець обґрунтовує правильність своїх дій.

Формування особистості  сучасного підприємця потребує наполегливої професійної підготовки, уміння думати конкретно, широко і системно, перспективно, з урахуванням законів ринку, але головне – здатності виявити себе здібним суб'єктом ринкових відносин, що вміє використовувати світовий досвід підприємницької діяльності.

Підприємництво виконує такі функції:

новаторська – полягає  у сприянні процесу продукування нових ідей,

здійснення розробок, створення нових товарів;

організаційна – впровадження нових форм і методів організаці виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального поєднання з традиційними;

господарська – зводиться  до найефективнішого використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів;

соціальна – полягає  у виготовленні тих товарів і  послуг, які необхідні суспільству відповідно до головної мети;

особиста – передбачає самореалізацію власної мети підприємця.

За формами власності  розрізняють такі форми підприємництва:

індивідуальні, засновані  на приватній власності фізичної особи та

особистій праці;

сімейні (приватна власність  і праця членів сім'ї);

колективні, засновані  на власності трудового колективу  та праці його вого колективу та праці його членів;

приватнокапіталістичні – ґрунтуються на власності і праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

колективні капіталістичні, що засновані на власності кількох  власників та найманої ними робочої сили;

орендні, які беруться за певну плату на різний період, що дає змогу бути власником результату праці та розпоряджатися майном;

інноваційні, діяльність яких передбачає створення та використання інтелектуальної власності;

спільні, засновані на поєднанні різних форм капіталу в  тому числі іноземного;

державні, що базуються на державній власності.

Усі великі та переважна  більшість середніх і навіть малі підприємства існують у формі акціонерних підприємств.

Розділ I. Оцінка маркетингового середовища майбутньої організації та конкурентоспроможності її продукції.

1.1. Аналіз народногосподарського комплексу України

Україна – індустріально-аграрна держава Східної Європи, її народне господарство (економіка) – це сукупність територіальне взаємозв'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Матеріальне виробництво – це заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. До невиробничої сфери належать школи, лікарні, театри, спорткомплекси і т. ін. До виробничої сфери крім промисловості і сільського господарства належать транспорт і зв'язок.

У галузях матеріального виробництва зайнято близько 34 всього працюючого в народному господарстві України населення. Частка зайнятих у цій сфері постійно знижується. Між виробничою і невиробничою сферами існують досить значні відмінності, що залежать від структури народного господарства, спеціалізації окремих областей і територій на певному виді господарської діяльності.

Розрізняють галузеву і територіальну структури народного господарства. Галузева структура господарства – це склад, співвідношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).

Територіальна структура господарства – це склад  і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різних частинах країни і зв'язки між ними.

Досі господарство в Україні розвивалося за рахунок збільшення додаткових ресурсів (збільшення часу роботи, посівних площ, зростання кількості працюючих). Такий розвиток називається екстенсивним.

Інтенсивне  ведення господарства передбачає розширення виробництва на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, автоматизації виробництва, використання новітніх технологічних процесів, передових методів організації праці тощо.

Деякі галузі народного  господарства України відрізняються  значною часткою валового суспільного  продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених за рік суспільством країни . Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. Вона складається з окремих галузей: паливна промисловість, електротранспортна, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, лісовиробничий комплекс та ін. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їх продукції, однорідності сировини і матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрідності професійного складу кадрів тощо.

Промисловість поділяється на важку, що виробляє засоби виробництва (група «А»), легку й харчову, що виготовляє предмети споживання (група «Б»). Підприємства групи «А» виробляють і предмети споживання (наприклад, легкові автомобілі, складне побутове обладнання), а фабрики легкої промисловості виготовляють продукцію виробничого призначення (наприклад, технічні тканини тощо).

Дедалі більшу роль в Україні відіграють галузі невиробничої сфери. Особливого значення набувають наука як безпосередній рушій науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства і освіта. Значні перспективи мають такі ланки виробничої сфери, як АПК, будівництво, транспорт і зв'язок.

Передумовами розвитку і розміщення народного господарства України є – природні і трудові ресурси. Важливе значення мають запаси кам'яного і бурого вугілля, залізної, марганцевої, титанової і ртутної руд, сірки, калійної і кухонної солі, каолінів, цементної сировини, флюсових вапняків тощо. Україна має значні запаси практично всіх відомих на сьогодні видів природної промислової сировини. Останнім часом розвідані великі поклади золота, платини, алмазів, бурштину (янтар), алюмінієвої сировини, нафти і природного газу тощо. Значним природним багатством України є її родючі ґрунти. Перспективним вважається розвиток курортного і туристичного господарства на основі унікальних природно-кліматичних ресурсів, мінеральних вод, історичних і природних пам'яток тощо.

1.2. Аналіз будівельного комплексу України

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% – у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється  більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%.

Будівництво – головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних  вкладень в економіку України, які в 2003 р. становили 1 215 млн. грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 970 млн. грн.

Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Промисловість будівельних матеріалів – комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі, цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним  призначенням продукція промисловості  будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція – стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, голь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво  використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, – пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістиролові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості – деревно-сгружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників – сировинного  і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва  і стадій технологічного процесу  виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв'язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах. Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів відзначається  складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80% усієї продукції і майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.