Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

      О. С. Виханский, А. И. Наумов [12]: виробництво, маркетинг, фінанси, робота з кадрами, облік і аналіз господарської діяльності.

      Виробнича функція припускає, що відповідні служби, керівники визначеного рівня здійснюють управління процесом переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів у продукт, який організація пропонує зовнішньому середовищу.

      Функція маркетингу покликана за допомогою маркетингової діяльності по реалізації створеного продукту забезпечити єдиний процес задоволення потреб клієнтів організації і досягнення цілей організації.

      Фінансова функція складається в здійсненні управління процесом руху фінансових коштів в організації.

      Функція управління персоналом зв'язана з використанням можливостей працівників для досягнення цілей організації.

      Функція обліку й аналізу  господарської діяльності припускає управління процесом обробки й аналізу інформації про роботу організації з метою порівняння фактичної діяльності організації з її можливостями, а також з діяльністю інших організацій. Це дозволяє організації розкрити проблеми, на які вона повинна звернути пильну увагу, і вибрати кращі шляхи здійснення її діяльності.

      За  іншими підходами функції менеджменту поділяються на функції загального і спеціалізованого управління.

      Функції загального управління покликані забезпечити основний порядок функціонування виробництва, а також взаємодія даного підприємства з зовнішніми організаціями й установами. Ці функції виконуються органами управління виробництвом, наділеними правами лінійного распорядительства.

      Функції спеціалізованого управління поділяються на три  групи: технологічні, забезпечуючі, координуючі.

      Технологічні функції передбачають розробку раціональних систем виробництва продукції, технології її створення, переробки, збереження і транспортування.

      Забезпечуючі  функції передбачають виконання вимог технології виробництва шляхом забезпечення його всім необхідним: інженерне, матеріально-технічне, культурно-побутове і господарське обслуговування.

      Координуючі функції забезпечують прогнозування розвитку підприємства; виробничо-економічне й оперативно-технічне планування; організацію виробничих процесів і праці людей; контроль і регулювання ходу виробництва.

      Окремо  розглядається функція  маркетингу: вивчення кон'юнктури ринків збуту (попиту, конкуренції, споживачів), вироблення товарної, збутової, цінової і комунікаційної стратегій поводження на ринках збуту. Маркетинг дозволяє зв'язати інтереси виробників і споживачів продукції. Маркетинг дозволяє визначитися з випуском тільки таких товарів, які необхідні суспільству.

      Викладені функції внутріфірмового менеджменту  дозволяють зробити висновок про  те, що відсутня яка-небудь єдина схема, єдиний зміст функцій. Однак, не зважаючи на це, усі варіанти функцій мають багато загального: такі функції, як планування, організація і контроль зустрічаються практично скрізь. Функція мотивації має широке поширення, у ряді випадків вона носить трохи іншу назву.  

Моделі  організацій як об'єктів  управління

      У теорії організацій виокремлюють чотири типи моделей організації як об'єктів  управління [4]. Кожна з них відображає ту чи іншу теоретичну концепцію, що описує сутність самих організацій, роль і функції менеджменту і критерії, що застосовуються для оцінки ефективності їхньої діяльності.

      ■ Модель механістичної конструкції організації. Вона сформува 
лася на базі школи наукового менеджменту. Обов'язковою умовою функціонування високоефективної організації вважають раціональний розподіл праці між виконавцями і наступним групуванням робіт у єдине ціле, причому кожен елемент роботи має бути оптимально спроектованим. М. Вебер запропонував у ролі найефективнішої форми організації раціональну бюрократію. Він розглядав підприємство як механізм, складений із комбінації основних виробничих чинників: засобів виробництва, робочої сили, матеріалів. Метою підприємства є максимізація прибутку й рентабельності. Для досягнення цього необхідно оптимально використовувати всі види ресурсів. Тому менеджмент організації має орієнтуватися передусім на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу виробництва. Відповідно до цього оцінка ефективності функціонування організації здійснюється за економічним показником (відношення обсягу випущеної продукції до використаних ресурсів).

      Механістична  модель недостатньо  враховує роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації.

      ■ Модель організації як колективу, сформованого за принципом 
поділу праці. В основу її покладені теорії людських стосунків і поведінкових наук (Е. Мейо, Д. Макґреґор, Ч. Барнард та ін.). Ця модель передбачає, що найважливіший чинник продуктивності на підприємстві — людина. Тому елементами моделі є такі складові, як увага до працівників, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. При цьому особлива увага приділяється стилю управління і його впливу на показники продуктивності й задоволеності працівників своєю роботою. Перевага віддається демократичному стилю, що забезпечує найповніше розкриття здібностей членів організації за рахунок залучення їх не лише до виконання, а й до розроблення управлінських рішень. Основні завдання менеджерів за цих умов полягають в організації і управлінні персоналом, що в результаті має забезпечити досягнення мети підприємства. За критерій успішності роботи в даній моделі приймається підвищення ефективності організації за рахунок удосконалення її людських ресурсів. Недоліком цієї моделі є те, що в ході пошуку резервів підвищення ефективності організації обмежуються лише одним внутрішнім чинником — людським ресурсом і йому підпорядковують усі інші фактори виробництва. Як і в механістичній моделі, керівна система тут зорієнтована на аналіз внутрішніх факторів організації і не враховує умов зовнішнього середовища.

      Отже, і перша, і друга  моделі розглядали організацію  як «закриту систему», на ефективність функціонування якої не впливає зовнішнє середовище. Мабуть, саме ці обмеження спричинили необхідність розробки нових моделей організацій, для яких характерна їхня «відкритість», тобто врахування того, що внутрішня динаміка організації формується під впливом зовнішніх подій.

• Модель організації як складної відкритої ієрархічної системи. В її основу покладено загальну теорію систем (А. Чандлер, П. Лоуренс, Дж. Лорш); головна ідея полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи в цілому з зовнішнім середовищем. Ключові фактори її успіху перебувають у двох сферах: зовнішній (з якої вона одержує всі види ресурсів, вбираючи інформацію) і внутрішній (сильні і слабкі сторони якої створюють ті чи інші передумови для перетворення ресурсів у продукцію й послуги).

      У цій моделі головним напрямом діяльності менеджерів стає стратегічне управління, оскільки поведінка організації в умовах, коли всі взаємопов'язані підприємства діють за власним сценарієм, не може бути об'єктом точного прогнозування і планування. Ефективність організації при цьому оцінюється як системна доцільність, яка враховує її здатність до саморегулювання, самоорганізації і досягнення цілей при зміні зовнішніх умов. У центрі уваги під час оцінки ефективності опиняються так звані «входи» в систему, тобто ресурси, одержувані з навколишнього середовища. При цьому не береться до уваги ситуація, за якої підтримка безперервного потоку ресурсів в організації може призводити до погіршення ступеня досягнення її цілей.

      Оцінюючи  досконалість цієї моделі, необхідно  враховувати, що, попри велике значення зовнішнього середовища, воно лише встановлює правила гри. Реально визначає рівень системної ефективності будь-якої організації її внутрішнє середовище, яке формується під впливом управлінських рішень, що приймаються керівництвом.

      ■ Модель організації, що реалізує концепцію зацікавлених груп: організації повинні враховувати різні інтереси партнерів, коло яких може бути досить широким. Цілі підприємств тлумачаться не стільки в плані виробництва і збуту якихось продуктів і одержання прибутку, скільки з позицій задоволення різних запитів пов'язаних з ними груп: споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, товариства в цілому. Суспільне значення підприємства підсилює роль і вплив на його роботу соціальних норм і цінностей, культурних і моральних установок як усередині системи, так і в стосунках із зовнішнім середовищем. У зв'язку з цим головними функціями менеджменту стають: досягнення високої продуктивності й ефективності шляхом зміцнення духу співробітництва й залучення працівників до справ організації, а також постійного балансування інтересів основних груп зацікавлених осіб, необхідного для зміцнення позицій підприємства в суспільстві.

      Таблиця 8. Характеристика моделей організацій

Організація як система

      Система — це організована множина взаємопов'язаних компонентів та елементів, що взаємодіють між собою й зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставленої мети.

      Будь-яка  організація розглядається  як відкрита система, що постійно взаємодіє  із зовнішнім середовищем. Вона складається із взаємозалежних підсистем, які перебувають одна з одною в організаційних відносинах (рис. 8).

      У практиці управління з'являється інший  погляд, за яким організація вважається сукупністю суспільних систем (чи угруповань) - теорія соціальних систем. На противагу класичній теорії організація розглядається як сукупність соціальних систем (іноді їх називають соціополітичними системами або групами) і влада розподілена між людьми, які мають різні позиції стосовно того, що потрібно робити.

Рис. 8. Організація як система

      Соціальні системи - це створені механізми роботи, які втримуються  разом через зв'язки соціально-психологічного походження, що складаються з таких елементів, як переконання, сподівання інших, норми, мотивації, позиції. Основні характеристики соціальної системи: множина учасників, взаємодія, мета, зразкова поведінка, тривалість у часі.

      Елементи  соціальної системи: переконання (знання); почуття - сприйняття членами групи оточення та одне одного; мета, ціль чи завдання; норми, статус можна визначити як позицію у соціальній системі, яка отримується завдяки докладених значних зусиль і подоланню конкуренції; роль — це модель поведінки, очікуваної від особи певного статусу; влада — здатність контролювати поведінку інших або впливати на неї; санкції — винагороди та покарання, які застосовуються щодо членів організації, щоб забезпечити дотримання встановлених норм; засоби —можливість, яку використовують для досягнення бажаної мети; стресове напруження: цілі ніколи не будуть до кінця визначеними і статусні ролі ніколи не будуть повністю відокремленими одні від одних.

      Процеси соціальної системи  — це механізми взаємодії елементів і системи в цілому: комунікація — процес поширення інформації, рішень та вказівок, а також спільне формування чи модифікація через взаємодію знань, думок і позицій; втримування межі, що визначає членство у певній соціальній системі і є захистом соціальної системи від втручання зовнішніх чинників; системний зв'язок - тимчасові альянси серед незалежних соціальних систем для вирішення спільних завдань; суспільний контроль — примусові заходи щодо невідповідної і девіантної поведінки; інституціоналізація - оволодіння певними моделями поведінки, які вважаються оптимальними, законного статусу.

      В рамках сучасного управлінського мислення будь-яка організація розглядається як соціотехнічна система, оскільки діяльність постійно відбувається у двох підсистемах: а) технічна (обладнання, технології, управлінські знання, методи планування, технічні прийоми та навички роботи, рівень кваліфікації та підготовки працівників, їх професійний склад); б) соціальна (всі форми морального та матеріального стимулювання праці, стиль управління, участь працівників у процесі прийняття рішень, можливості кар'єри та просування по службі, організаційна структура тощо).