Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

Тема 1. Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

• природа організацій;  характеристика організації як об’єкту управління;   класифікація організацій; внутрішнє і зовнішнє середовище організації, їх взаємозв’язок та взаємозалежність; життєвий цикл організації та особливості управління на кожній стадії життєвого ціклу;  принципи та функції управління;  моделі організації як об’єкту управління;  організація як система

1.Природа  організацій

      Поняття «організація» походить від лат. «спільно», «стрункий вид».

      Із  сучасних визначень можна виділити такі: «Організація — об'єднання людей, що спільно реалізують програму або цілі і діють на основі визначених правил і процедур» (Великий Енциклопедичний словник).

      Певна група повинна відповідати декільком обов'язковим вимогам, щоб вважатися організацією:

• принаймні двох людей, що вважають себе частиною цієї групи;
• принаймні однієї цілі (тобто бажаного кінцевого стану або результату), що сприймають як загальну всі члени даної групи;
• членів групи, що навмисно працюють разом, щоб досягти значимої для всіх цілі.

      З'єднавши  в одну ці характеристики, ми одержуємо  визначення по М. Мескону: «Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або цілей».

      Р. Акофф дає таке визначення: «Організація є цілеспрямованою системою, що є частиною однієї або більше цілеспрямованих систем, і частини якої — люди — мають власні цілі”.

      І, нарешті, формулювання Р. Холу: «Організація є колективом з відносно ідентифікованими границями, нормативним порядком (статутом), ранжируванням влади (ієрархією), системами комунікацій і координації членства (процедури); цей колектив існує на відносно постійній основі і займаються діяльністю, що звичайно зв'язана з набором цілей; діяльність дає результати для членів організації і для товариства».

      Практично у всіх цих визначеннях використовується проблема цілей.

      Організація — це соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення і спільної мети.

      З визначення організації випливають три основні вимоги, які погрібні для її створення.

• Певна кількість учасників.
• Ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, які пішливають з інтересів її засновників (власників).
• Формальна структура владних відносин, ієрархія, що характеризується певною складністю.

      Організації можуть бути формальними й неформальними. Їх виникнення пояснюється тим, що не всі інтереси чи соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Надалі, ведучи мову про організацію, матимемо на увазі лише формальну організацію.

      Люди  прагнуть використати  організацію для досягнення власних цілей: змога вести цікаву й важливу діяльність, забезпечення певною інформацією, надасть правами й самостійністю, гарантією безпеки й соціального захисту.

      Організація, у свою чергу, використовує можливості людей для власного зміцнення й розвитку. Тому вона очікує від своїх членів наявності певного досвіду, знань, кваліфікації, активної участі у справах, відповідальності, дисципліни, визнання своїх цілей і цінностей тощо.

      В ідеалі стосунки між людиною і  організацією мають бути збалансовані, але баланс може порушуватися внаслідок зловживань з того чи іншого боку. І в тому, і в іншому разі результат однаковий — організація слабшає і перестає ефективно виконувати свої функції. 

Характеристики  організації

      Характеристики в нашому випадку — це ресурси, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний поділ праці, підрозділи, вертикальний поділ праці і необхідність управління.

      Загалом, цілі всякої організації включають перетворення ресурсів для досягнення результатів.

• Наявність ресурсів, необхідних для досягнення цілей організації. 
  Основні ресурси, використовувані організацією, — це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, паливно-енергетичні ресурси, технологія й інформація. Чим унікальнішими є ресурси, що використовуються оріанізацією, тим більше шансів вона має на успіх.
• Залежність від зовнішнього середовища. Організація є відкритою системою, що перебуває під впливом різних зовнішніх чинників (економічних, політичних, соціокультурних, науково-технологічних тощо).
• Наявність поділу праці. Розподіл праці між співробітниками дає їм змогу виконувати свої функції кваліфікованіше та з меншими зусиллями, що в цілому сприяє зниженню витрат організації. Поділ праці може бути:
• горизонтальним (поділ праці за окремими складовими, що забезпечує в цілому виготовлення певної продукції чи виконання певної роботи). Цей розподіл праці зумовлює утворення в організації підрозділів, що спеціалізуються на різних видах діяльності;
• вертикальним (розподіл праці, який відділяє безпосереднє виконання роботи від роботи з координування діяльності виконавців.) За цією ознакою найчастіше виділяють три рівні управління.
• Необхідність управління. За словами А. Файоля, «керувати — означає вести підприємство до його мети, максимально використовуючи наявні ресурси». П. Друкер зазначав, що «управління — це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну  групу».   Призначення   управління   —   внести   в управлінську роботу якомога більше системності, порядку, передбачуваності, логіки, постійності в тому мінливому середовищі, в якому працює керівник.

   Однією  із значущих характеристик організації  є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем.  

Класифікація  організацій

      Вся різноманітність організацій поділяється на певні групи, які є однорідними за тією чи іншою ознакою (табл. 1).

                 Таблиця 1 Класифікація організацій за різними ознаками 

      Пропонована класифікація розрізняє фірми по п'ятьох ознаках: по виду і характерові господарської діяльності і послуг; правовому положенню; характерові власності; приналежності капіталу і контролеві; сфері діяльності.

      Вид і характер господарської  діяльності і послуг. У цій групі розрізняють наступні види фірм: промислові, торговельні, транспортні, страхові, транспортно-експедиторські, інжинірингові, туристичні, орендні, лізингові, консалтингові, фактор-фірми, аудиторські, юридичні.

      Промислові  фірми. В основі їхньої діяльності - виробництво товарів. Для значного числа великих фірм характерне перетворення їх у складні багатогалузеві комплекси, що поєднують велику кількість промислових підприємств різних галузей і різного виробничого профілю, а також торговельні і транспортні компанії, науково-дослідні інститути і лабораторії, проектно-конструкторські бюро. Диверсифікованість — розширення сфер діяльності, номенклатури продукції. Диверсифікованість здійснюється з ціллю розширення кола різнорідної продукції, що випускається, що забезпечує господарську стійкість фірми.

      Торговельні фірми в основному займаються здійсненням операцій по купівлі-продажу товарів. Вони можуть або входити в систему збуту великих промислових компаній, або існувати незалежно юридично в господарському відношенні від інших фірм і здійснювати торгово-посередницькі операції.

      Траспортні  фірми спеціалізуються на окремих видах перевезень, тому вони поділяються на судноплавні, автомобільн, авіаційн і залізничні.

      Транспортно-експедиторські фірми спеціалізуються на здійсненні операцій по доставці товарів покупцеві, виконуючи доручення промислових, торговельних і інших фірм. Функції транспортно-експедиторських фірм досить різноманітні: перевірка стану тари й упакування, маркірування, оформлення товаросупроводжувальних документів, оплата вартості перевезення з доручення вантажовласника, збереження, страхування, здійснення митних операцій, організація контейнерних перевезень і ін.

      Страхові  фірми, що здійснюють страхування вантажів при міжнародних морських, авіаційних, автомобільних і інших перевезеннях, відіграють істотну роль на світовому ринку. В Україні відносини в сфері страхування і створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств регулюються Законом України «Про страхування», прийнятим Верховною Радою України 7 березня 1996 р.

      Орендні (лізингові) фірми. Основні завдання лізингових фірм полягає в тому, щоб купувати вироби, потрібні клієнтам, і здавати їх цим клієнтам в оренду на заздалегідь погоджений термін за відповідну плату. В результаті клієнт наприкінці погодженого терміну служби об'єкта лізингової угоди звичайно здобуває його у власність, однак можливо також продовження терміну дії лізингового договору і повернення об'єкта лизингодателю.

      13 січня 1998 р. був прийнятий Закон  України «Про лізинг». У жовтні 1997 р. у Будапешті проходило 25-і щорічні збори членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій «Євролізинг», що об’єднує 700 компаній. Рішенням загальних зборів Україна була прийнята рівноправним членом цієї європейської економічної структури.

      Фактор-фірми. Як і лізинг, факторинг — це досить новий вид послуг в галузі фінансування, призначений, у першу чергу, для нових дрібних і середніх фірм. Факторинг — різновид торгово-комісійної операції, що сполучається з кредитуванням оборотного капіталу клієнта; включає фінансування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію.

      Основний  принцип факторингу полягає в тому, що фактор-фірма купує у своїх клієнтів їхні вимоги до клієнтів, протягом 2—3 днів оплачує їм від 70 до 90% вимог у виді авансу, а 10—30%, що залишаються, клієнт одержує після того, як до нього надійде рахунок від клієнта. Перевага такої форми послуг полягає в збільшенні ліквідності, а досить високий рівень ліквідності є передумовою для швидкого росту підприємства. Отже, факторинг є новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику для нових підприємств зі швидко зростаючим оборотом. В Україні факторинговые операції можуть виконувати тільки банки, тоді як, наприклад, у Росії факторингом можуть займатися фінансові і факторинговые компанії, що одержали на це ліцензію.

      Консалтингові фірми надають послуги: по дослідженню і прогнозуванню ринку (товарів, послуг, ліцензій і т.д.), цін; по оцінці торгово-політичних умов; по розробці техніко-економічних обґрунтувань для різних об'єктів; за рішенням проблем управління виробництвом, фірмою; по розробці маркетингових програм, експортної стратегії і т.д. В Україні створена своя асоціація «Укрконсалтинг», що покликана захищати інтереси національних компаній.

      Юридичні  фірми виконують усі види юридичних послуг.

      Інжинірингові фірми. Усю сукупність інжинірингових послуг можна підрозділити на дві групи: послуги по підготовці, і послуги по забезпеченню нормального процесу виробництва, а також реалізації продукції.

      Аудиторські фірми перевіряють стан фінансово-господарської діяльності суб'єктів незалежно від форм власності і видів діяльності. Правові принципи здійснення аудиторської діяльності в Україні, представлені в Законі України «Про аудиторську діяльність» (від 22 квітня 1993 р.).

Правове положення фірми

      Визначальним  тут є, хто й у яких межах  несе відповідальність по зобов'язаннях  фірми. Від правового положення фірми залежить: кому надається повноваження укладати угоди від імені фірми, у чиєму веденні знаходиться вирішення тих або інших питань, що стосується її господарської діяльності.

      Звичайно  усі фірми є юридичними особами, тобто виступають як самостійного суб'єкта права.

      Юридичні  особи — це об'єднання осіб і об'єднання капіталів, наділені властивими їм правами й обов'язками, що мають майнову відособленість.