Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

      Юридичні  особи підрозділяються  на два види: юридичні особи публічного права і юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права мають публічний характер цілей, владні повноваження, особливий характер членства. До них відносять державні органи, установи й організації, торговельні і промислові палати, союзи підприємців (які підприємницькою діяльністю не займаються).

      Юридичні  особи приватного права — це об'єднання осіб і об'єднання капіталів, зареєстровані як фірми, незалежно від характеру діяльності, характеру власності, приналежності капіталу і контролю.

      Усі фірми по правовому  положенню можна  розділити на два  види: одноособові підприємства й об'єднання підприємців.

      Одноособове підприємство — це форма організації підприємництва, що є власністю однієї особи або сімейства, що несе відповідальність по його зобов'язаннях усім капіталом підприємства і всім особистим майном.

      Одноособове підприємство може бути зареєстроване  як самостійне підприємство або як філія іншого підприємства того ж підприємця. Фірмове найменування одноособового підприємства може збігатися, а може і не збігатися з прізвищем і ім'ям підприємця, якому воно належить. Усі справи фірми веде власник або спеціально уповноважені на це менеджери. Форму одноособових підприємств мають, як правило, дрібні і середні фірми. Однак іноді зустрічаються одноособові компанії-гіганти сімейного типу, багато які з них перетворені в акціонерніт овариства: компанія Круппа; «Банк Ротшильд», що належить сімейству Ротшильдів; найбільша в Італії фірма по виробництву офісного устаткування «Оліветті» і ін.

      Об'єднання  підприємців. У більшості країн, у тому числі й в Україні, прийнятий розподіл об'єднань на наступні види: повне товариство; командитне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; акціонерне товариство.

      В даний час ці правові форми  регулюються Законом України  «Про господарські товариства», прийнятим у 1991 р. і наступними доповненнями і змінами.

      Повне товариство — це об'єднання осіб, що займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть повну відповідальність по зобов'язаннях товариства не тільки вкладеним капіталом, але і усім своїм майном. Саме ця обставина і привертає увагу підприємців до такої форми, оскільки є впевненість у виконанні даною фірмою своїх зобов'язань. Збиток і прибуток розподіляються між учасниками пропорційно частці кожного з них у загальному майні товариства.

      Командитне  товариство — це об'єднання для здійснення підприємницької діяльності, у якому одні учасники (повні товариші) несуть відповідальність по справах товариства як своїм внеском, так і усім своїм майном, а інші — командитисти (від франц. учасник, вкладник) відповідають тільки своїм внеском. Повні товариші беруть участь у товаристві як своїм капіталом, так і господарськими зусиллями, особистою працею, а вкладники тільки своїм капіталом.

      Управління  справами командитного товариства проводиться тільки учасниками з повною відповідальністю. Однак коммандитисти мають визначені права: діяти від імені товариства; у випадку ліквідації товариства вимагати повернення внеску учасників з повною відповідальністю; вимагати для вивчення річні звіти і баланси, забезпечувати можливість перевірки правильності їхнього складання. Ще одною особливістю командитних товариств є те, що, крім загальних причин ліквідації, ці товариства ліквідуються й у випадку вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. У випадку вибуття ж усіх вкладників, учасники з повною відповідально 
стью мають право замість ліквідації товариства перевести його 
в повне товариство.

      Товариство  з обмеженою відповідальністю — це особлива організаційно-правова форма господарських товариств, широко застосовувана в західноєвропейських країнах. Особливості товариства з обмеженою відповідальністю полягають у тому, що його учасники несуть відповідальність по зобов'язаннях лише своїми внесками в майно товариства. Установчими документами є статут і установчий договір. Внесок учасника в статутний капітал надає право його власникові на участь у загальних зборах, на одержання частини прибутку (як правило, пропорційно внескові), а також частини майна при ліквідації товариства. Учасник товариства може за згодою  інших членів уступити свою частку (або її частину) іншим учасникам цього ж товариства або третім особам.

      В Україні діють і товариства з додатковою відповідальністю, що передбачають відповідальність учасників по зобов'язаннях (що закладено в самій назві) не тільки їх внесками в майно товариства, але і додатково приналежним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внескові кожного.

      Світовий  досвід розвитку підприємництва свідчить про неминучу еволюцію товариств  у підприємства акціонерного типу.

      Акціонерне  товариство відповідно до українського законодавства, являє собою товариство, що має статутний фонд, розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості; товариство несе відповідальність по зобов'язаннях тільки своїм майном. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах акцій. Виділяються два типи акціонерних товариств: відкриті і закриті.

      У законодавстві України сказано, що корпорація — це юридична особа, створена на основі сполучення виробничих, комерційних, наукових і інших інтересів підприємств і передачі окремих функцій управління центральним органам корпорації.

      Корпорації  можуть створюватися об'єднанням приватизованих підприємств. Однак для створення конкурентноздатних корпорацій потрібна відповідна державна політика, щоб стимулювати підприємства до об'єднання у відповідну структуру, але вона не повинна допускати появи на внутрішньому ринку монополістів. З цією метою рішення про створення корпорації та установчий договір повинні бути погоджені в Антимонопольному комітеті України.

Таблиця 2. Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької

діяльності 

      Характер власності. По даній ознаці розрізняють наступні види фірм: приватні, державні, кооперативні.

      У практиці склалися визначені типи об'єднань приватних фірм, що розрізняються в залежності від цілей об'єднання, характеру господарських відносин між їхніми учасниками, ступеня самостійності вхідних в об'єднання підприємств: картелі, синдикати, пули, трести, концерни, холдинги, промислово-фінансові групи.

      Картель (італ. — папір, документ) являє собою об'єднання, як правило, фірм однієї галузі, що вступають між собою в угоду, що стосується спільної комерційної діяльності — регулювання збуту, асортименту товарів, розмірів їхнього виробництва, установлення цін, обміну виробничою і комерційною інформацією. Як правило, картельні угоди полягають на певний строк з можливістю його продовження. Учасники картелів зберігають виробничу і комерційну самостійність, воля їхньої дії обмежується тільки питаннями, що ввійшли в угоду. Картелі стали основою для утворення трестів і концернів.

      Синдикат  (лат. — розглядаю, перевіряю) — це різновид картельної угоди, що припускає збут родукції його учасників через єдиний орган збуту, створюваний у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники синдикату зберігають свою юридичну і, значною мірою виробничу самостійність, але втрачають комерційну незалежність.

      Пул (англ. — загальний казан) також відноситься до об'єднань картельного типу. Пулом називається об'єднання підприємців, що передбачає особливий порядок розподілу прибутків його учасників. Прибутки надходять у загальний фонд і розподіляються відповідно до квот, заздалегідь встановленим учасниками пула.

      Трест (англ. — довіра, віра) являє собою об'єднання, у якому різні підприємства, що раніше належали різним підприємцям, зливаються в єдиний виробничий комплекс, утрачаючи свою юридичну і господарську самостійність. Трест відрізняється від інших видів об'єднань порівняльною однорідністю діяльності, що виявляється в спеціалізації на одному або декількох аналогічних видах продукції. Форма тресту зручна для організації комбінування виробництва.

      Концерн (англ. — участь, інтерес) — це об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Концерн цілком контролює діяльність приналежних до нього компаній.

      Ціллю утворення концерну виробничих підприємств може бути: вирівнювання визначених галузевих сезонних коливань і ризиків (наприклад, для підприємства, що виготовляє зимовий спортивний інвентар, доцільно придбати інше підприємство, що випускає устаткування для літніх видів спорту); переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості (тютюнова промисловість) у більш прогресивні (фармацевтика, комп'ютерна технологія і т.п.). Нерідко участь у промислових концернах здобувають банки.

      Холдинг (англ. — що володіє) — це різновид акціонерної компанії або корпорації, характерною рисою якої є володіння контрольним пакетом акцій інших компаній з ціллю встановлення панування і контролю над ними. Дочірні і внучаті компанії є юридично самостійними фірмами. Розрізняють два види холдингів: чистий холдинг, що утвориться спеціально для контролю і управління іншими підприємствами, і змішаний холдинг, що займається ще і підприємницькою діяльністю.

      Особливості діяльності холдингових компаній:

• створюється можливість проведення контролю над компаніями шляхом дроблення власності їхнього капіталу.
• істотно зменшується ступінь ризику, тому що компанії, що входять у конкретну холдингову систему, є юридичними особами, кожна з них несе відповідальність по усіх своїх зобов'язаннях. Однак материнська компанія може допомогти з ціллю захисту своїх інвестицій, утриманню покупців і т.п. Крім того, холдинг-компанія може допомогти уникнути збитків одній з дочірніх компаній за рахунок ліквідації іншої;
• ускладнюється система оподатковування;

      —збільшується можливість легкого розпаду холдингової  системи.

      Нормативно-законодавчою базою утворення холдингових  компаній є Указ Президента України  «Про холдингові компанії, що утворяться в процесі корпоратизації і приватизації» (1994) і затверджене цим Указом «Положення про холдингові компанії, що утворяться в процесі корпоратизації і приватизації».

      Промислово-фінансова  група (ПФГ) поєднує самостійні підприємства різних галузей господарства -— промислові, сільськогосподарські, банки, наукові і проектні установи й ін. ПФГ створюється за рішенням уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва. До складу ПФГ може входити й іноземна юридична особа, тобто створюється транснаціональна промислово-фінансова група. Так само, як і в холдингу, у ПФГ існує головне підприємство, що складає ядро групи, воно перетворюється в центр по прийняттю найбільш важливих рішень відповідно до законодавчої бази й ув'язненим генеральною угодою про спільну діяльність. Створення ПФГ забороняється в сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.