Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

      Цілі  підприємства залежать від стадії життєвого циклу підприємства (таблиця 7).

      Останнім  часом на Заході одержала поширення  теорія виживання організації в умовах "структурного зрушення". В основі цієї моделі лежать наступні положення:   1)  спеціалізовані  підприємства в цілому більш досконалі, ніж диверсифіковані, але менш живучі; 2) згодом рентабельність має тенденцію до зменшення; 3) з віком  "смертність"  підприємств падає.  Автори даної теорії вважають, що в будь-якій організації відбувається боротьба між силами, зацікавленими в підвищенні ефективності її діяльності й у її виживанні. В перші роки після створення організації ефективність відіграє

переважну роль, але рано чи пізно організація  входить у період "тривог", коли з найбільшою силою виявляються  антагоністичні інтереси різних груп усередині і поза підприємствами. Акціонери виступають за глибокі перетворення, що дозволили б підприємству підвищити рентабельність; персонал, що бачить у перетвореннях загрозу своєму становищу - прагне блокувати будь-які глибокі зміни. Прикладом структурного зриву є купівля підприємства робітниками. Відповідно до цієї моделі кожна організація прагне саме до зриву, а не до максимізації ефективності. Але цю тенденцію можна перебороти, якщо керівникам удається протистояти силам, що штовхають організацію до виживання без ефективності за допомогою організаційних інновацій, екстерналізації зайнятості, злетів і придбань.

      Сучасні дослідження дозволили  зробити наступні висновки [2;3;4;5;7]:

• Підприємства старіють, як і живі істоти, що виявляється в зниженні сприйняття підприємства до всього, що виходить за формалізовані рамки. Така формалізація перетворює організації в закриті системи.
• Цілком закрита система, тобто система, що не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою, а отже, мертвою. Вона перестає розвиватися, втрачає здатність до адаптації. Підприємства можуть продовжувати існувати, але схожі на вмираючих, життя яких підтримується за допомогою складного устаткування.
• У рамках „біологічного підходу" роль керівника підприємства полягає, з одного боку, в підтримці системи в стані відкритості, з іншого боку, він повинен орієнтувати ресурси організації на інновації, що -забезпечать виживання підприємства, його адаптацію до оточення, що змінюється.
• Підтримка відкритості системи обходиться дорожче в плані фінансів, часу, стресів, ніж управління на принципах планування, але є основним чинником виживання підприємства в сучасних умовах. Огляд різних теорій організації і управління дозволяє зробити загальний висновок: виживання й ефективність діяльності підприємств залежать від періодичної і планомірної зміни цілей, кадрового складу і керівництва організацій.

Таблиця 7. Залежність цілей підприємства від стадії його життєвого циклу

Принципи  та функції управління

      Принцип (від лат. початок, основа) — основне, вихідне положення для здійснення управлінської діяльності. Найбільш повний їх опис дається в книзі Г. Куну і С. О'доннела «Системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій» [3]:

• оптимального сполучення централізації і децентралізації в управлінні;
• системного підходу до управління;
• сполучення прав, обов'язків і відповідальності;
• єдності команди;
• демократизації управління;
• ієрархичності і зворотного зв'язку;
• особистої свободи;
• науковості, у сполученні з елементами мистецтва;
• послідовності;
• координації;
• скалярності.

      Основним  принципом є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації. Це проблема розподілу повноважень на прийнятті конкретних рішень на кожному рівні управлінської ієрархії. Оптимальним варіантом вважається підхід, коли централізованими є рішення, що стосуються розробки політики цілей і стратегії фірми в цілому, а децентралізованими — рішення, що стосуються оперативного управління.

      Принцип сполучення централізації і децентралізації  припускає необхідність умілого  використання єдиноначалля і колегіальності.

      Єдиноначалля надає керівникові конкретного рівня управління право одноособового рішення питань, що входять у його компетенцію і персональну відповідальність за доручену справу. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня і, насамперед, виконавців конкретних рішень, але відповідальність за нього індивідуальна. Колегіальність підвищує об'єктивність прийнятих рішень, їх обґрунтованість і сприяє реалізації таких рішень. Однак прийняття колегіальних рішень відбувається повільно. Роль керівництва тут зводиться до підготовки й обґрунтування рішень, пропонованих для обговорення і прийняття їх на колективній основі.

      Посилення взаємозв'язку всіх сторін діяльності фірми — виробничої, фінансової, соціальної, екологічної і т.д., а також розширення, ускладнення, інтенсифікація як внутрішніх відносин, так і зв'язків із зовнішнім середовищем, привело до зародження в 50-і роки принципу системного підходу. Відповідно до нього, елементи, що утворять управлінську діяльність, не просто функціонально випливають один з іншого, але й усі без винятку зв'язані один з одним. Зміни в одному з них неминуче впливають на всі інші, викликаючи зміни в них, а в кінцевому рахунку і у всій системі управління.

      Це  вимагає розробки комплексних рішень у будь-яких організаціях, що залежать від зміни економічної обстановки, ринків, наявності ресурсів, державного регулювання.

      Одним з найважливіших принципів вважається принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності кожної ланки системи управління. Надлишок прав у порівнянні з обов'язками приводить до управлінської сваволі; недолік же паралізує ділову ініціативу, оскільки прояв зайвої активності може грозити неприємностями.

      В американських фірмах широко використовується принцип єдності команди. Менеджер звичайно здійснює зв'язки на один рівень нагору або униз від свого рівня. Кожен підлеглий повинен виконувати поставлені йому завдання і періодично звітувати про їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами, і менеджер несе повну відповідальність за покладені на нього завдання і виконує визначені функції. Жоден керівник не може передати завдання по виконанню рішення, минаючи безпосереднього підлеглого.

      Важливим  принципом сучасного менеджменту  є демократизація управління, заснована на корпоративній організації власності, коли грошові кошти багатьох людей, вкладені в акції, поставлені під єдине адміністративне управління. Крім того, розвиток партнерських відносин вважається закономірним, об'єктивно обумовленим процесом, застосовуваним практично усіма фірмами розвитих країн. Демократизація управління розглядається і як участь працівників у процесі управління. Термін «промислова демократія» з'явився вперше з виходом у 1897р. книги В. Уэбб і С. Уэбб під такою назвою. Цей термін використовується і зараз, характеризуючи сукупність факторів, що сприяють розвиткові системи участі працівників у управлінні фірмами.

      Принцип ієрархічності і  зворотного зв'язку полягає в створенні багаторівневої системи управління, у якій здійснюється контроль над діяльністю всіх ланок системи на основі зворотного зв'язку. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованого об'єкта передається в керуючу систему, за рахунок чого є можливість коректувати хід виробничого процесу перш, ніж фірмі буде нанесений значний збиток.

      Принцип особистої свободи припускає, що всі ініціативи виходять від вільно діючих економічних суб'єктів, що виконують управлінські функції в рамках діючого законодавства, але по своєму бажанню. Воля господарської діяльності представляється як воля вибору сфери діяльності, професії, партнерів.

      Принцип науковості в сполученні з елементами мистецтва в даний час є одним з головних. Його здійснення припускає усе більш повне пізнання і використання в практиці управління об'єктивно діючих економічних законів. Ці закони диктують логікові поводження не тільки керівникові, але і кожному рядовому працівникові. Існує складна система економічних законів, що розрізняються за часом свого виникнення, сфері дії і ролі, що вони грають у розвитку суспільного виробництва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані безлічі наук, але в той же час повинен імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації і до людей, що крім знань припускає володіння мистецтвом міжособистісного спілкування, уміння знайти вихід з надзвичайних ситуацій.

      Будь-який управлінський процес будується  відповідно до принципу послідовності, інакше кажучи, елементи або стадії, з яких він складається, повинні випливати один з одного у визначеному порядку. У ряді випадків послідовність управлінських дій може мати циклічний характер, коли усі вони повторюються через визначені проміжки часу. Циклічності підкоряється планування, складання звітів, контроль.

      Принцип координації — один з фундаментальних принципів організації. Хоча організація і починається з об'єднання зусиль двох або більш людей для досягнення загальної мети, таке співтовариство не утворить організаційної структури. Принцип координації тут полягає в тім, що зусилля членів організації повинні бути скоординовані, люди повинні діяти спільно, що, у свою чергу, припускає наявність єдиної мети. Іншими словами, принцип координації — упорядкований напрямок індивідуальних зусиль на досягнення загальних цілей в організації.

      Принцип скалярності - координація починається на самому верху організаційної структури і спускається вниз по всій організації. У результаті управлінська влада і відповідальність розподіляються по всій структурі.

     Основні функції управління - завдання, для вирішення яких воно призначено. Зміст кожної функції управління визначається специфікою завдань, виконуваних у рамках даної функції. Тому складність виробництва і його завдань визначає всю складність управління і його функцій.

      Вперше  функції менеджменту були сформульовані  в книзі А. Файоля «Загальний і  промисловий менеджмент» у 1916 р. А. Файоль розглядав менеджмент як послідовний ряд операцій або функцій, що розділені на шість груп [2]:

1. Технічні операції — виробництво, виготовлення, переробка.
2. Комерційні операції — купівля, продаж, обмін.
3. Фінансові операції — залучення капіталу і управління їм.
4. Операції по охороні — охорона майна й особистості.
5. Облікові операції — баланс, витрати, статистика.
6. Адміністративні операції — передбачення, організація, распорядительство, узгодження і контроль.

      М. Мескон вважає, що «процес управління є загальною сумою всіх процесів» і виділяє чотири первинних функції управління: планування, організація, мотивація і контроль [11].

      І. Н. Герчикова [10] виділяє три функції управління: внутріфірмове планування, маркетинг і контроль. Інтерес представляє функція маркетингу, призначення якої полягає в тому, щоб забезпечити діяльність фірми виходячи з всебічного, глибокого вивчення і ретельного обліку ринкового попиту, потреб і вимог конкретних споживачів до продукту, щоб стало реально можливим одержання найвищих результатів: максимального і стійкого прибутку. Невід'ємна риса маркетингу — це визначений спосіб мислення, підхід до прийняття конструкторських, виробничо-збутових рішень з позицій найбільш повного задоволення вимоги споживачів, ринкового попиту. Звідси маркетинг — не тільки принципи, функції, методи, структури організації, але й обов'язкове маркетингове мислення. Без цього неможливо досягнення високої якості конкурентноздатності продукції, закріплення позицій на ринках. Тому маркетинг як теорія, спосіб мислення, філософія підприємницької діяльності вимагає наукового вивчення і реалістичного підходу до використання в практиці управління.