Організація як об'єкт управління. Системна модель менеджменту організації

      Порядок створення, реорганізації і ліквідації ПФГ в Україні, транснаціональних ПФГ, а також фінансово-економічні умови їхньої діяльності регулюються Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні», введеному в дію з 21 травня 1996 р.

      Можна виділити ще два види об'єднань, створених  у середині минулого сторіччя — консорціуми і конгломерати.

      Консорціум  (від лат. — співучасть, співтовариство) — це тимчасова угода між банками і промисловими компаніями для реалізації великих капіталомістких проектів. На сучасному етапі вони виникають у нових галузях або на стику різних галузей. Учасники консорціуму цілком зберігають самостійність, але в тій діяльності, заради якої вони об'єдналися, вони підкоряються загальвиборній координаційній раді.

      Конгломерат (від лат. — зібраний) — це багатогалузевий промислово-торговельний і фінансово-кредитний комплекс. Конгломерати мають внутрішню спільність тільки по лінії фінансового контролю і управління, формуються в основному через злиття могутніх монополістичних підприємств.

      Державні  фірми мають найбільш розповсюджену правову форму — акціонерних товариств (закритих, відкритих, з обмеженою відповідальністю). Під державними підприємствами розуміються як державні, так і змішані, або напівдержавні. У державних підприємствах державі належить звичайно весь акціонерний капітал. У змішаних державних компаніях держава в особі якого-небудь міністерства може володіти значною частиною пакета акцій, і тоді воно, як правило, здійснює контроль за їх діяльністю. Це робиться для того, щоб держава могла контролювати внутрішній ринок цих товарів, при необхідності обмежувати їхній увіз для підтримки внутрішніх цін на високому рівні.

      Кооперативні  фірми (союзи) у розвинутих країнах являють собою пайові об'єднання споживачів, фермерів або дрібних виробників для здійснення господарської діяльності, у комерційних цілях.

      Одним з основних завдань кооперативних  союзів є усунення посередницьких ланок  на внутрішньому і зовнішньому ринках. Зараз вони мають не тільки споживчу, але і виробничу спрямованість.

      В Україні організація і діяльність кооперативних союзів регулюється на основі Закону України «Про споживчу кооперацію» (1992 р.). Споживча кооперація в Україні — це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності; вона виконує торговельну, заготівельну і виробничу діяльність, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

      Приналежність капіталу і контроль. За цією ознакою розрізняють наступні види фірм: національні, іноземні, змішані, спільні.

      Національні — фірми, капітал яких належить підприємцям даної країни. Національна приналежність визначається також місцем розташування і реєстрацією основного товариства. Наприклад, найбільша у світі компанія по виробництву електронно-обчислювальних машин — «ІБМ» при міжнародному характері діяльності є національною фірмою США, тому що вона зареєстрована в США, і лише 4 % її акцій знаходяться в іноземних власників, інші зосереджені в руках американських підприємців.

      Іноземні  — фірми, капітал яких належить іноземним підприємцям цілком або у визначеній частині, що забезпечує їм контроль. Іноземні фірми створюються у формі філій, дочірніх і головних фірм і реєструються в країні місцезнаходження. Відповідно до українського законодавства (Закон України «Про режим іноземного інвестування».), надається можливість створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій і інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств цілком. Специфіка регулювання іноземної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством України.

      Змішаною  називається фірма, що поєднує капітали партнерів із двох країн і більш. Реєстрація змішаної фірми здійснюється в країні одного з засновників на основі діючих у ній законодавства, що визначає місцезнаходження її штаб-квартири. Змішані фірми — один з різновидів міжнародного переплетення капіталів.

      Спільні підприємства (СП) створюються для організації виробничої, науково-технічної й іншої господарської діяльності за участю одного або декількох вітчизняних підприємств і однієї або декількох іноземних фірм і інших організацій, що є юридичними особами.

      Проблема  узгодження інтересів учасників  спільної підприємницької діяльності має велике значення як проблема створення  системи життєзабезпечення діяльності СП на території України.

      У зв'язку з виходом блоку законів про іноземні інвестиції, зокрема Закону «Про режим іноземного інвестування», вводиться поняття «підприємство з іноземними інвестиціями», під яким розуміється підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, при його наявності, складає не менш 10%. Підприємство здобуває статус «підприємства з іноземними інвестиціями» із дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземні інвестиції — це цінності, вкладені іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Сфера діяльності

      До  міжнародних належать фірми, сфера виробничої і комерційної діяльності яких поширюється на закордонні країни. Відмінними рисами міжнародної фірми є:

• наявність мережі підконтрольних виробничих філій і дочірніх компаній в інших країнах з орієнтацією або на випуск визначених видів продукції для збуту на заздалегідь відомих зовнішніх ринках, або на постачання материнської компанії компонентами або сировинними і матеріальними ресурсами;
• використання технологічного кооперування і спеціалізації підконтрольних підприємств;
• контроль і координація діяльності філій і дочірніх компаній з одного центра з урахуванням різниці в правовому положенні філій і дочірніх компаній.

      Філія не має юридичної самостійності і, отже, не може вести справи від свого імені. Філія діє по інструкціях материнської фірми і не має свободи дій на закордонних ринках.

      Дочірні компанії, володіючи юридичною самостійністю, виступають на ринку від свого імені і за свій рахунок. У залежності від поставленої цілі створюються дочірні фірми різного профілю:

• посередницькі й агентські підприємства: агентські фірми, що спеціалізуються на рекламно-інформаційній і представницькій діяльності;
• фірми виробничого профілю (включаючи надання послуг), у тому числі: складальні, ремонтні, сервісні й інші виробничі підприємства;
• підприємства по спільній реалізації інвестиційних проектів за участю іноземних партнерів, будівництво об'єктів в інших країнах;
• фірми по проведенню за рубежем НДКР при участі українських підприємств; фірми, що здійснюють упровадження результатів вітчизняних НДКР на іноземних фірмах;
• торговельні підприємства: закордонні дилерські і дистрибью-торские мережі, закупівельні компанії;
• ліцензійні фірми з продажу і ліцензуванню технології й інших об'єктів інтелектуальної власності;
• підприємства інвестиційного і фінансового профілю: холдингові компанії, що дозволяють ефективно керувати капіталом шляхом вкладення засобів в акції і різні цінні папери, в іноземні банки, в інші дочірні фірми, нерухомість і інші активи. Отримані доходи можуть бути знову реінвестовані за рубежем;
• фінансові компанії, що спеціалізуються на кредитуванні закордонних клієнтів, на кредитному посередництві й інших фінансових послугах;
• страхові фірми, що дозволяють одержувати економію від внутріфірмового страхування;
• трастові компанії і фонди — вони відіграють роль центрів по керуванню капіталом клієнтів.

      У залежності від призначення склалися стандартні типи оффшорних фірм, розташованих у пільгових зонах і операції, що забезпечує, зв'язані з діяльністю материнського підприємства. Це компанії холдингового типу, торгово-посередницькі фірми і компанії фінансового профілю.

      До  категорії міжнародних фірм належать ТНК - особлива форма організації господарської діяльності фірми, заснованої на кооперації праці працівників багатьох підприємств, розташованих у різних країнах і об'єднаних єдністю власності на засоби виробництва. Така діяльність спрямована на придушення конкуренції і посилення панування на світових товарних ринках. Відмінними рисами ТНК є: величезні масштаби власності і господарської діяльності: високий ступінь транснационализации виробництва і капіталу; особливий характер соціально-економічних відносин усередині ТНК: перетворення більшості ТНК у багатогалузеві концерни. 

4. Внутрішнє та зовнішнє  середовище організації,  їх взаємозв’язок  і взаємозалежність

      Організація функціонує й розвивається завдяки наявності в 
ній певних елементів, які дають змогу своєчасно і адекватно реагувати на сигнали зовнішнього оточення. Ці елементи і являють собою її внутрішнє середовище - складові, які найбільше впливають на ефективність системи управління організацією і, завдяки своїй адекватності, забезпечують її успіх або ж через невідповідність спричиняють невдачу:

• мета організації;
• організаційна структура;
• система технологій;
• кадровий склад і організаційна культура.

      Будь-якій усвідомленій діяльності людей дає поштовх мета (ціль). Ціль — це бажаний стан об'єкта або бажаний кінцевий результат діяльності. Цілі організації визначаються у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється менеджерами з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих (рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи з боку зовнішнього середовища. Як правило, організації ставлять і реалізують не одну ціль, а кілька, які є важливими для їхнього функціонування й розвитку.

      Зважаючи на поставлені цілі, організація вибудовує свою структуру.

      Структура організації —  це сукупність елементів  і  взаємозв'язків між ними, що дає змогу найефективніше перетворювати вхідні ресурси в завершальний продукт і досягати поставлених цілей.

      Формування  організаційної структури, вибір певного  її типу зумовлюється багатьма чинниками: специфіка діяльності підприємства, яка вимагає виконання тих чи інших видів робіт; технологія, що застосовується для перетворення ресурсів у кінцевий продукт, і масштаби діяльності; поділ праці, що зумовлює структуру управління, виробничу структуру й організаційну структуру.

      Технологія  — це спосіб перетворення вхідних елементів  і (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

      Основною  характеристикою технології у сучасному  світі стає її мінливість. І. Ансофф виокремив три рівні мінливості технології, які впливають на діяльність організації [11]:

      • стабільна технологія (наприклад, виготовлення консервів та інших продуктів харчування традиційного асортименту);

• плідна технологія, яка у своїй основі залишається тривалий час, але постійно вдосконалюється (наприклад гнучкі автоматизовані системи, що застосовуються в машинобудуванні і здатні до значного переналагоджування робочої частини при незмінній основі; комп'ютерні технології);
• мінлива технологія, коли в період життєвого циклу попиту з'являються нові базові технології (наприклад телевізори, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережили кілька поколінь базових технологій — від лампових до цифрових).

      Британська  дослідниця Дж. Вудворд поділила технології на три групи [12]:

• Технології індивідуального, дрібносерійного та індивідуального (одиничного) виробництва.
• Технології масового або крупносерійного виробництва.
• Технології безперервного виробництва.

      Кожна із названих технологій вимагає відповідної  організаційної структури, яка спирається на можливості централізації і децентралізації, різної норми керованості під час виконання однотипних, часто повторюваних операцій (як у масовому виробництві) і різнотипних робіт (як в індивідуальному чи дрібносерійному) тощо.

      Дещо  інший підхід до класифікації технологій в американського соціолога Дж. Томпсона [4]: