Организация и управление основным производством

 

     Так, урожайність озимої пшениці зросте на 4,49 ц/га і в 2011 р. складе 42 ц/га, що дасть змогу збільшити обсяг  виробництва на 449 ц.

     Урожайність ячменю збільшиться на 2,26 ц/га внаслідок  використання елітного сорту І репродукції  «Стакер» на площі 100 га, що призведе до приросту обсягу виробництва на 226 ц. У 2011 р. порівняно з 2009 р. рівень урожайності кукурудзи зросте на 2,27 ц/га, що вплине на збільшення обсягу виробництва на 340,5 ц. В зв'язку з впровадженням нового сорту урожайність вівса зросте на 1,35 ц/га, а обсяг виробництва - на 27 ц. За прогнозом на 2011 р. урожайність гороху збільшиться на 2,22 ц/га, приріст виробництва становитиме 222 ц.

     Дані  заходи дозволять збільшити розмір виручки від реалізації зернової продукції на 99951,73 грн.

     Розрахуємо  розмір витрат, необхідних для купівлі  нових сортів зернових культур (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Розрахунок необхідних витрат на придбання нових сортів сільськогосподарських культур у ТОВ «ТОНАР», 2011 р.

 

     Аналіз  даних таблиці 3.3 свідчить, що витрати  на придбання насіння пшениці  складуть 23,0 тис. грн., ячменю - 10,5 тис. грн., кукурудзи - 24,8 тис. грн.

     Вирощування зерна має вирішальне значення для  розвитку галузей сільського господарства. Зерно є основною культурою, яку  вирощують в нашій країні. На конкурентоздатність виробництва зерна впливає перш за все технологія його вирощування. Пропоную ТОВ «ТОНАР» звернути увагу на інтенсифікацію галузі рослинництва, що вимагає великих затрат, але й дає ефективні результати.

     Інтенсифікація  сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від  раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити  збереження навколишнього середовища, необхідно у кожному конкретному  випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

     Як  форма розширеного відтворення  інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають  на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з  цим у економічному значенні під  інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій  самій земельній площі замість  розподілу його між різними земельними ділянками.

     Процес  концентрації засобів виробництва  на одиниці земельної площі є  основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва  полягає у тому, що технічні вдосконалення  засобів і предметів праці  виявляються не прямо, а через  функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості  землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання  врожайності сільськогосподарських  культур.

     Характеризуючи  процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості  оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

     Науково-технічний  прогрес створює необхідні умови  для дальшої хімізації сільського господарства при забезпеченні високої  віддачі хімічних засобів і збереженні природного аграрного потенціалу. Практика світового господарства свідчить про  те, що досягнення науки, техніки і  прогресивні технології використання засобів хімізації забезпечують високу ефективність та значно зменшують  негативні наслідки їх застосування. Агрономічна служба повинна забезпечити  збереження землі від виснаження і високі врожаї екологічно чистої продукції.

     Використання  мінеральних добрив, хімічних засобів  боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування  сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують  озиму пшеницю за інтенсивною  технологією, показав, що врожайність  зростає на 65 - 70 % порівняно з традиційною  технологією.

     З метою подальшого удосконалення  технології виробництва борошна необхідно покращити процеси, пов'язані з організацією виробництва. Так, щоб якісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність просівів. При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед початком роботи механізатори зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання. Потрібно розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників.

     Удосконалення технології виробництва борошна спрямоване на підвищення конкурентоздатності його виробництва. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб'єкта ринку. Під якістю розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат.

     Отже, основним шляхом збільшення валових  зборів зернових є підвищення урожайності  сільськогосподарських культур, яке  можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій, суть яких полягає у тому, що виробництво  продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для зернових культур відповідно до фаз їх росту  на основі комплексу факторів в оптимальній  пропорції протягом всього вегетаційного  періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. 

   3.2  Оцінка  ефективності запропонованих заходів  

     Дослідження системи оперативного управління здійснювались  протягом 2007 – 2009 рр. на прикладі ТОВ «ТОНАР» Одеської області. Результати дали змогу зробити такі висновки:

1. У 2010 р. порівняно з 2008 р. у ТОВ «ТОНАР» середньорічна чисельність працівників зменшилась на 18 осіб (5,3 %), в тому числі зайнятих в господарстві на 14 осіб (8,9 %), що пов’язано із скороченням поголів’я тварин та низьким рівнем оплати праці.
2. Проаналізувавши вартість основних виробничих фондів, можна помітити тенденцію до її скорочення на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства (відсутність купівлі нової техніки, спорудження нових господарських будівель). Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.
3. Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ТОВ «ТОНАР» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2009 р. становив 0,74 грн. ТОВ «ТОНАР» має середній рівень спеціалізації. Виробничий напрям – зерново-молочний.
4. В результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ТОВ «ТОНАР» у 2010 р. порівняно з 2008 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 347,3 тис. грн., або на 7,32 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.
5. Оперативне управління у ТОВ «ТОНАР» здійснюється на рівні керівника господарства і спеціалістів. Роль диспетчерської служби підприємства, інформаційна, і полягає в доведенні до виконавців розпоряджень керівників та прийнятті оперативних даних із виробничих об'єктів та заявок на ресурси. В штат диспетчерської служби входять двоє осіб. Диспетчерська служба заощаджує час керівника і спеціалістів. Своєчасне інформування служби про хід робіт дозволяє краще використовувати техніку, скорочувати строки проведення робіт, тим самим підвищуючи продуктивність праці.
6. Недоліком оперативного планування в господарстві є недостатня деталізація оперативних планів. Усунення цього недоліку підвищить цілеспрямованість діяльності, дозволить краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищить відповідальність.

     Для підвищення ефективності системи виробництва  продукції та оперативних планів у ТОВ «ТОНАР» пропоную:

1. З метою зростання обсягу сільськогосподарської продукції необхідно більш ефективно використовувати наявні землі.
2. Вирощування зерна культур за інтенсивною технологією, основою для чого повинно бути використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.
3. До побудови оперативних планів слід залучати керівників середньої ланки. Необхідно також поступово підвищувати рівень та роль диспетчерської служби. Вся оперативна інформація має проходити через диспетчерську службу, що сприятиме максимальній ефективності виробничої діяльності. Це дозволить звільнити керівників і спеціалістів від розпорядницьких і контрольних операцій.
4. З метою удосконалення оперативного управління у ТОВ «ТОНАР» необхідно визначати оптимальне співвідношення централізації і децентралізації в управлінні.
5. Подальше удосконалення оперативного управління слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ), яка забезпечить автоматизований збір і обробку інформації.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ

  Оперативно  виробниче планування призвано забезпечувати  ефективне функціонування виробничого  процесу, допомагати в досягненні високих  кінцевих результатів.

  Вибір системи ОВП визначається наступними основними факторами:

- тип  виробництва;

- об’єм  виробництва;

- складність  виробництва;

- ступінь  уніфікації деталей;

- виробнича структура підприємства;

- форма  внутрішньозаводських спеціалізацій

а критеріями оцінки ефективності функціонування ОВП  є:

- ритмічна  робота колективу;

- рівномірний  випуск продукції;

- рівень  використання засобів виробництва;

- мінімальна  продовжуваність технічного циклу;

- мінімальні  запаси незавершеного виробництва;

  На  підприємствах з масовим типом  виробництва основною формою руху предметів  є попит. Для цих підприємств  характерний високий рівень спеціалізації  робочих місць. Робота на потоці повинна  бути строго регламентована по часу для  того, щоб забезпечити безперебійну і синхронну роботу всіх ланок  виробництва у відповідність  з тактом випуску готових виробів.

  У відповідності з річним, квартальним  і місячним планами по випуску  продукції розробляються плани  для цехів участків, добові і погодинні  графіки здачі готової продукції. Погодинні графіки передбачають випуск продукції напротязі зміни  в залежності від конкретних умов роботи.

  На  підприємствах серійного виробництва  більш або менш стабільна номенклатура виготовлення виробів, їх випуск проходить  рівномірно. На кожному робочому місці  обробляється декілька найменувань  деталей. В цих умовах одним з  важливих факторів підвищення продуктивності праці є партійна організація  виробництва.

  Об’єктом  ОВП служить для підприємства – виріб, між цехами – комплект деталей, а в цехах – партія деталей.

  При цьому планування виробничої програми повинно забезпечити рівномірний  випуск продукції у встановлені  терміни, підвищення спеціалізації  виробництва на кожному участку  і на цій основі високий рівень продуктивності праці, найбільш повну  загрузку обладнання.

  На  підприємствах одиничного виробництва  постійно змінюється закріплення деталей  за участками, цехами, а це дуже ускладнює  як цехове так і міжцехове планування і приводить до нерівномірної  загрузки обладнання по видах робіт.

  В цих умовах застосовується послідовний  вид руху деталей, що визиває їх довгий міжопераційний і міжцеховий час  пролежування. Тому основною умовою і  вимогою для оперативно-виробничого  планування є раціональна організація  руху предметів праці в процесі  виготовлення визначеного виробу. 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васильев Ю.П. Управление развитием производства. Опыт США. - М.: Экономика, 2009.
2. Спандарьян В. Деловая Япония. - М.: Мысль, 2009.
3. Уотермен Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентоспособность лучшие компании: Пер. с англ. / Под ред. В.Т.Рысина. - М.: Прогресс, 2008.
4. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель: Пер. со шведского. - М.: Экономика, 2010.
5. Галушко В.П. Виробнича економіка: [навчальний посібник] / В.П. Галушко, Г. Штрьобель. – Вінниця: Нова книга, 2005. – 400 с.
6. Желібо Є.П. Охорона праці в органах державної податкової служби України: [навчальний посібник] / Є.П. Желібо. – Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. – 230
7. Завадський Й.С. Менеджмент. Management рішень: [навчальний посібник] / В.О. Василенко. – Київ : ЦУЛ, 2002. – 420 с.
8. Іванюта С.М. Менеджмент: [конспект лекцій] / С.М. Іванюта, В.Ф. Іванюта. – Полтава: ПДАА, 2002. – 94 с.