Операційна стратегія та проблеми конкурентоспроможності

- Організація, що приймає стратегічне рішення за вертикальною інтеграцією, повинна бути впевнена, що вона зможе створити такий внутрішній механізм, який буде ефективнішим, ніж відповідний механізм ринку, що заміщається.

- Завжди варто пам'ятати, що реально ефективність будь-якого виробничого ланцюжка визначається не власністю, а ефективністю координації і якістю відповідного менеджменту.

  3. Технологічні процеси. Стратегії, що визначають динаміку технології виробництва, засновані на порівнянні різних елементів можливих технологій, виборі і реалізації найбільш ефективної з них. При вирішенні даної проблеми домінуючим мотивом є питання вибору процесу виробництва. Наприклад, складальний конвеєр чи окремі виробничі процеси з необхідним рівнем спеціалізації праці? Лідерство, покупка ліцензій чи використання досвіду інших?

     Розходження між успіхом і невдачею у виробництві  іноді просліджується від моменту  вибору процесу. Продукція має широкий діапазон — від унікальної до високо стандартизованої. Звичайно вимоги з обсягу збільшуються в міру росту стандартизації: унікальні товари мають малий обсяг, а стандартні — великий. Ці фактори варто враховувати при визначенні, який процес використовувати.

     При виборі типу виробничого процесу  також виробляється оцінка ступеня  його автоматизації і гнучкості  й оцінка устаткування, що буде використовуватися.

     У сучасних умовах практично всі значимі  рішення за технологією вимагають спеціального стратегічного аналізу. Причому при обґрунтуванні прийняття стратегічних рішень, пов'язаних з технологією, теж необхідно враховувати безліч різних факторів.

    Крім  того, дуже важливо створити ситуацію, коли думка фахівців-технологів не є домінуючою. При прийнятті стратегічних рішень з використання: нових технологій позиції, наприклад, маркетологів чи фінансистів повинні на рівних враховуватися з позицією виробничих менеджерів. Це пов'язане, в першу чергу, з конкурентоспроможністю процесів і продуктів.

    Конкурентні рішення — сукупність стратегій, які визначають рівень конкурентоспроможності виробництва і способи його підвищення.

   Конкурентоспроможність  виробництва товарів (послуг) завжди можна виміряти. Наприклад, М. Портер увів поняття цінності товару для споживача [10]. Вона застосовна, коли споживачами створюваних підприємством товарів і послуг виступають приватні особи чи комерційні організації. З їхнього погляду, цінність будь-якого товару, що здобувається, прямо залежить від того прибутку, який принесе його використання. Ця величина гранично конкретна і може бути точно підрахована [7].

   У кожного конкурентоспроможного  товару ціна реалізації нижча споживчої  цінності. Для споживача неоплачена частина споживчої цінності дорівнює отриманому ним від використання товару   додаткового    прибутку.   Для   постачальника   вона відповідає «запасу конкурентоспроможності»  його продукції.

   4. Масштаб виробництва традиційних  продуктів. При прийнятті стратегічних рішень з масштабів виробництва традиційних продуктів до ключових позицій відносяться:

- оцінки майбутнього попиту,

- інформація про стадії життєвого циклу відповідних ринків,

- дані про головних конкурентів.

5. Масштаб виробництва нових продуктів

  Рішення про нові продукти в обов'язковому порядку вимагає спеціального стратегічного  аналізу. Крім того, кожен новий продукт потрібно спочатку в невеликих обсягах апробувати на ринку.

   6. Використання виробничого персоналу передбачає систему стратегічних заходів, що визначають склад персоналу і характер відносин у виробництві. Вони є одними з найбільш важливих стратегічних рішень для розвитку вітчизняних виробничих підприємств,де в останні роки руйнувалися сформовані протягом життя декількох поколінь традиції колективного й індивідуального поводження.

    Комплекс  кадрових рішень включає оцінку організаційного  потенціалу, потенціалу керівників і робітників, професійні навички виробничого персоналу, рівень їхньої культури компетенції, тобто визначається відповідність складу і структури колективу стратегічним завданням розвитку виробництва. Зважуються питання організації використання власної робочої сили, головними з яких є: спеціалізація, комплексність, кваліфікація, взаємозамінність.

    Для будь-якого сучасного виробництва, що функціонує в нормальних ринкових умовах, людський фактор є вирішальним. У стратегічній перспективі значення даного фактора буде тільки зростати. Тому стратегічні рішення з виробничого персоналу в обов'язковому порядку мають потребу в цільовому стратегічному аналізі і спеціальних обґрунтуваннях.

7. Управління якістю виробництва

    Якість продукту істотно залежить від системної якості його виробництва. Якість — це не тільки найважливіша характеристика ⁴ споживчих властивостей товару, але найчастіше вона є і головним критерієм сприйнятливості продукту тим чи іншим конкретним ринком. Тому будь-яке стратегічне рішення з управління якістю виробництва завжди має особливе значення. Критерії якості застосовуються не тільки до кінцевого продукту чи послуги, наданої споживачу, але й до всіх відповідних процесів — розробки, проектування, виробництва, післяпродажного обслуговування.

      8.Виробнича інфраструктура

     Ніяке виробництво неможливе без відповідної  інфраструктури. Як правило, витрати на її підтримку є значними і майже завжди містять серйозні резерви економії. Отже, стратегічні рішення з розвитку виробничої інфраструктури завжди треба розглядати як реально значимий фактор забезпечення кінцевої ефективності виробництва.

   9.Взаємини з постачальниками й іншими партнерами з кооперації 
Значення уявляється досить очевидним. Особливість даної

позиції полягає в можливості вибору і  розвитку одного з двох альтернативних підходів: конкурентного чи кооперативного.

     Конкурентний, чи американський, підхід допускає множинність конкуруючих між собою джерел з того самого елементу виробничої кооперації.

     Кооперативний, чи японський, підхід допускає стабільні  довгострокові відносини з обмеженим колом партнерів з кооперації, що ґрунтуються на взаємній залежності і довірі.

     Дуже  важливим є також вирішення питання  з організації складського господарства чи постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів  і комплектуючих «точно в час».

10. Розподіл готової продукції. Визначення обсягів виробництва продукції на склад чи за конкретними замовленнями.
11. Управління виробництвом

     Стратегічні рішення з даної позиції стосуються розвитку виробничого менеджменту як особливої підсистеми загальної системи управління організації.

     Таким чином, на відміну від 9 попередніх позицій, рішення, за якими забезпечують розвиток виробництва як об'єкта управління, рішення з даної позиції повинні розвивати саме керуючу систему, тобто суб'єкт управління.

     У такому контексті стає очевидним, що якість рішень з об'єкту управління істотно залежить від якості відповідного суб'єкта управління. А якість суб'єкта управління — виробничого менеджменту — істотно залежить від ключових рішень з його власного розвитку.

     Стратегічні вказівки. Мета і стратегічні вказівки виробничої стратегії, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам, що пред'являються до стратегічних цілей і стратегічних вказівок.

     З іншого боку, вони зобов'язані адекватним чином розкривати предметну специфіку саме виробничої стратегії.

  Необхідно відзначити 2 наступні позиції.

1. Система стратегічних вказівок і адекватних конкретних дій 
   виробничої стратегії повинна розроблятися не тільки в розрізі 
   всіх її конкретних основних позицій але і на всі конкретні роки заданого стратегічного періоду.
2. На поточний період у рамках діючої системи оперативного менеджменту й у загальному бізнес-плані організації з кожної 
   стратегічної вказівки виробничої стратегії на відповідний тактичний період (наприклад, на 2003 р.) повинна розроблятися 
   адекватна локальна система конкретних дій і заходів. На конкретний період тактичного управління (наприклад, на 2003 р.) 
   конкретні дії з виробничої стратегії і відповідні позиції бізнес-плану організації повинні цілком збігатися.

     У наступний тактичний період (наприклад, на 2004 р.) конкретні дії з виробничої стратегії як розділ бізнес-плану відповідного періоду (2004 р.) повинні розроблятися відповідно до стратегічних вказівок саме цього періоду (2004 р.). При цьому стратегічні вказівки на всі майбутні тактичні періоди цілком можуть бути сформульовані і затверджені на момент твердження корпоративної стратегії в цілому.

     Так, якщо виробнича стратегія в складі корпоративної стратегії організації в 1997 р. була затверджена на 5-літній період (тобто на 2003-2007 рр.), то система конкретних вказівок виробничої стратегії повинна бути розписана за кожним, роком з 2003 по 2007 рр. включно. 

     1.2.Мета і критерії стратегії. 

     Ведучий елемент виробничої стратегії, так  само як і будь-якої іншої спеціалізованої  стратегії, — це її особливі стратегічні цілі. При правильно поставленому процесі розробки корпоративної стратегії система цілей виробничої стратегії повинна логічно випливати з міні стратегії організації .І при цьому система цілей виробничої стратегії формує свою особливу виробничу галузь загального дерева стратегічних цілей організації.

     Постановка  цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до визначених критеріїв. Найчастіше в якості їх беруться наступні чотири:

1) витрати на виробництво продукту;

2) якість виробництва;

3) якість виробничих постачань;

4) відповідність виробництва попиту чи так звана «гнучкість за

попитом».

     При системній оцінці виробничих витрат як для стратегічних, так і для  тактичних цілей звичайно використовують показники:

- питомі витрати живої праці і матеріалів;

- фондовіддача;

- оборотність товарних запасів;

- інтегральний показник — собівартість виробництва одиниці

продукту.

     Якість, як правило, оцінюють:

- за процентним співвідношенням дефектів кінцевого продукту

чи за показником відхилень від системного стандарту виробництва;

- за відсотком браку;

- за ресурсом гарантованого функціонування продукту (наприклад, періоди часу між поломками чи профілактичними ремонтами);

- за показниками витрат на підвищення якості і т.д. 
Якість виробничих постачань звичайно оцінюють:

- за процентним співвідношенням постачань, зроблених точнов термін;

- за різними показниками затримок і зривів постачань;

- за показниками фінансових втрат за порушення термінів й інших умов доставки продукту.

     Основні позиції. Особливий предметний зміст виробничої стратегії розкривається в її основних позиціях. Наведемо 5 моментів позицій.

1. Основні стратегічні рішення з виробництва, які треба прийняти на задану стратегічну перспективу.
2. Формулювання й обгрунтування можливих варіантів основних стратегічних рішень з виробництва.
3. Доробка прийнятих основних стратегічних цілей з виробництва до рівня конкретних стратегічних вказівок.
4. Розробка за кожною стратегічною вказівкою адекватного на 
   бору конкретних дій і заходів.
5. Системне зведення заходів і дій за кожною позицією в цілісну 
   виробничу стратегію як органічну програму відповідних конкретних дій.

     Якщо  глянути на виробничу стратегію  з історичної точки зору, то варто  згадати, що після Другої світової війни  компанії США переживали період різкого сплеску споживчого попиту, що стримувався під час війни. У результаті, щоб задовольнити зрослі потреби населення, американські виробники зосередилися на випуску великих обсягів продукції. У той же період японські промислові компанії направили свої зусилля на підвищення-якості товарів, що випускаються. Таким чином, для забезпечення своєї конкурентоспроможності компанії різних країн керувалися зовсім різними пріоритетами. Шлях до успіху будь-якої виробничої стратегії полягає в тім, щоб максимально точно визначити всі можливі варіанти пріоритетів; зрозуміти, які можуть бути наслідки вибору кожного з наявних варіантів, а також, те, на які компроміси прийдеться йти у випадку обрання того чи іншого варіанта.