Операційна стратегія та проблеми конкурентоспроможності

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ПВНЗ  « Європейський університет  »

Рівненська  філія

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Операційний менеджмент»

на  тему: «Операційна  стратегія та проблеми конкурентоспроможності» 
 
 
 

Виконала:                                                                                                                                              студентка ЗФН,

ІІ  курсу, 21групи,

спеціальність МО

Ступницька Ю.М 

Перевірила:

старший  викладач

Конарівська О.Б 
 

Рівне 2011 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Суть виробничої стратегії……………………………………………….. 5

1.1. Формування виробничої стратегії……………………………………………. 5

1.2.Мета  і критерії стратегії ……………………………………………………..13

1.3.Органічність  виробничої стратегії……………………………………………15

Розділ 2. Розвиток стратегії і проблеми конкурентоспроможності…………………18

2.1.Заходи, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності……………18

2.2. Виробнича стратегія і конкурентні пріоритети………………………………...23

Розділ 3. Місце і роль виробничої стратегії……………………………………………..33

Висновок……………………………………………………………………………..…..35

Список  використаних джерел…………………………………………………………...37 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність. Поняття стратегії та проблем конкурентоспроможності є досить актуальною темою, адже сфера управління нині уявляється найскладнішою, оскільки менеджери будь-якого рівня — державного чи цехового — працюють довго та завзято, проте це не гарантує ні успіху, ні навіть виживання об’єкта їхнього керівництва. Це доводить необхідність використання стратегій. Проведені вітчизняними та зарубіжними соціологами дослідження показують, що менеджери не розрізняють такі поняття як «робота» та «результат». Плутанина між цими категоріями призводить до того, що поточна, звичайна робота перешкоджає досягненню високих результатів. Крім того, цю поточну діяльність керівників, на яку вони витрачають найбільше часу, може виконати будь-хто з підлеглих так само якісно, але дешевше.                                                                                                                  Такий підхід скорочує можливості зробити певний внесок у майбутній успіх бізнесу. Менеджерам, що беруть участь у розробці стратегії корпорації, варто виявляти уважність до стратегій усіх рівнів, у тому числі до операційних стратегій. Останніми роками вже досить багато написано про стратегії . У західній та східній теорії управління стратегічна діяльність визнана як окремий, перспективний предмет дослідження. В умовах України теорія і практика стратегічної діяльності та управління нею ще не зайняли належного місця.                                                                       Думки більшості керівників підприємств щодо потреби освоєння та застосування стратегій в умовах діяльності вітчизняних підприємств коливаються від ствердження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах, до дуже обережного погодження з тим, що окремі елементи стратегічного управління, певно, будуть корисними в недалекому майбутньому. Усе це відбиває крайній песимізм щодо цього питання.                                                                                                          Операційні стратегії визначають, як керувати ключовими організаційними ланками і як забезпечити виконання стратегічно важливих оперативних завдань (купівля матеріалів, управління запасами, ремонт, транспортування, рекламні кампанії, використання відповідного каналу розподілу й ін.). Добре розроблена стратегія — основа підвищення конкурентоспроможності фірми, сильної конкурентної позиції і формування такої організації, яка за допомогою удосконалювання структури управління і підвищення організаційної культури могла б успішно працювати у жорстких ринкових умовах. Перехід до ринкової економіки не можливий без забезпечення конкурентоспроможності товарів.                                                                                            Предмет. Предметом виступає дослідження  операційної стратегії  та її роль у конкурентоспроможності.                                                                                                                      Завдання. 1.Теоретично обґрунтувати операційну стратегію. 2.Проаналізувати на основі літературних джерел проблеми конкурентоспроможності та операційну стратегію. 3.Запропонувати шляхи вирішення проблем конкурентоспроможності. 4.Проаналізувати умови виникнення  та поширення стратегій в різних країнах і порівняти ці процеси з поточною ситуацією, що склалася в економіці.                                                                   Структура. Дана курсова робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, загальний обсяг роботи 38 ст.

                                                                                                                                                 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Суть виробничої стратегії 

     1.1. Формування виробничої стратегії

     Виробнича стратегія полягає в розробці загальних планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Виробнича стратегія, у сукупності з корпоративною стратегією охоплює весь спектр діяльності компанії і допускає довгостроковий процес, що покликаний забезпечити фірмі можливість швидко реагувати на будь-які неминучі зміни в майбутньому.

     Виробнича стратегія — це підсистема корпоративної  стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій зі створення і реалізації продукту організації. Ця підсистема передбачає використання і розвиток усіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічної конкурентної переваги.

     Під час обговорення даної стратегії  тут ми переважно торкаємося процесів у сфері матеріального виробництва. Однак варто пам'ятати, що виробнича стратегія в сфері послуг багато в чому аналогічна стратегії на виробництві, особливо якщо компанія надає послуги, пов'язані з матеріальними постачаннями.

     Виробнича стратегія виражається в прийнятті  рішень, пов'язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розробка процесу полягає у виборі придатної технології, складанні тимчасового графіка процесу, визначенні товарно-матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, пов'язані з інфраструктурою, стосуються систем планування і управління, способів забезпечення якості і контролю якості, структури оплати праці й організації виробничої функції компанії. Виробничу стратегію можна розглядати як складову частину загального процесу планування, що забезпечує відповідність завдань виробництва завданням більш широкої організаційної структури.  Оскільки завдання більш широкої організаційної структури з часом мають тенденцію змінюватися, виробнича стратегія також повинна розроблятися з врахуванням можливих майбутніх змін потреб покупців. Виробничі можливості будь-якої фірми можна розглядати як деякий портфель можливостей, що найбільш точно підходять для адаптації до мінливих запитів клієнтів фірми щодо її продукції чи послуг [17].

    Для багатьох організацій, зокрема для  промислових компаній, виробництво того чи іншого продукту, як правило, є найбільш складною і масштабною діяльністю.

     Тому  для таких організацій (і особливо для українських промислових підприємств) адекватною структурою діяльності виявляється та, у якій виробництво є головним компонентом. У даному випадку під адекватністю мається на увазі відповідність даної ідеї способу мислення вищих і середніх менеджерів українських підприємств. Виробнича діяльність самим тісним чином пов'язана зі всіма іншими основними видами діяльності організації: фінансовою діяльністю, маркетингом, діяльністю служби персоналу і т.д.

     Виробнича стратегія складно взаємозалежна  зі всіма іншими стратегіями основних підсистем організації, що являють собою елементи її внутрішньої діяльності. А крім того, стратегія розвитку виробництва зав'язана і на безліч факторів зовнішнього середовища організації [6].

     Отже, кінцева ефективність виробничої стратегії  зумовлена не тільки її власним змістом, але й тим, наскільки комплексно й органічно вона взаємозалежна зі всіма іншими спеціалізованими стратегіями організації.

     Системна  взаємодія з різними спеціалізованими підрозділами організації необхідна і для якісної розробки виробничої стратегії. Так, фахівці з маркетингу повинні забезпечувати розроблювачів виробничої стратегії інформацією і про реалізацію продукту, і про його збут на відповідних ринках; технологи повинні повідомляти про новинки і всі інші значні зміни на ринку технологій і т.д. Загальна (ділова) стратегія організації розробляється на основі корпоративної і визначає основні напрямки діяльності підприємства. Виробнича стратегія, в свою чергу, може бути ефективною лише тоді, коли вона буде знаходитися в чіткій взаємодії з основною стратегією.

     Специфіка стратегії виробництва й умови твердої міжнародної конкуренції виявили три дуже важливих організаційних принципи. Це, по-перше, виробництво за принципом «точно в термін», відповідно до якого фірма прагне одержати всі матеріали і комплектуючі точно в той час, коли вони необхідні для виробництва кінцевого виробу. При такій схемі постачальник повинен доставляти комплектуючі вироби на зборку кілька разів у день, а не раз у тиждень, як це звичайно прийнято.

     Друга важлива ідея полягає в комплексному контролі якості (так звана концепція  «робити правильно з першого  разу»). У цьому випадку якість забезпечується шляхом включення відповідальності за якість у кожну посадову інструкцію чи опис робіт виробничого об'єкта на всіх етапах виготовлення виробу. Роль виділеного спеціального органа при цьому зменшується, а роль контролю якості на кожнім робочому місці зростає.

Третій  стратегічний принцип, тісно пов'язаний із двома попередніми, полягає в комплексному профілактичному обслуговуванні. На виробничих робітників покладається обов'язок ретельно проводити профілактику й обслуговування устаткування, щоб виключити його поломки і відмовлення. Цей принцип вимагає гнучкості кваліфікаційної характеристики робітників, які повинні вміти виконувати кілька завдань, мати широкий профіль суміжних спеціальностей, практичне застосування яких значно підвищує надійність виробництва і веде до росту його ефективності.

    Стратегія виробництва підтримує стратегію  організації таким чином, щоб у центрі уваги знаходилися завдання, сформовані з урахуванням потреб клієнта. Стратегічні рішення в галузі виробництва звичайно передбачають довгострокову взаємозв'язку ресурсів компанії. Тактичні рішення є короткостроковими (як правило, один рік) і служать для забезпечення стратегічних, виступаючих у якості директивних.

    При цьому виробнича стратегія вимагає  прийняття цілого ряду рішень щодо потужностей, вертикальної інтеграції, технологічних процесів, якості, устаткування, персоналу, нового покоління продукції і т.д.

   1. Рішення з виробничих потужностей. Найважливішими питаннями з даного елементу стратегічних рішень є: який розмір підприємства і його розосереджень кращий з урахуванням можливостей його організаторів і наявного попиту? як визначити місце розташування підприємства — поблизу ринків збуту, джерел сировини, робочої сили?

     Рішення з розвитку виробничих потужностей  є класичними стратегічними рішеннями. Причому ключовий момент таких рішень — це спеціалізація чи фокусування  потужностей.

     Спеціалізація й оптимізація виробничих потужностей  залежать від багатьох факторів. Наприклад, потужності можуть бути сфальцьовані за географічною ознакою, за групами продуктів чи фактором технології, за обсягом виробництва, в залежності від стадії життєвого циклу продукту і т.д.

     Конкретні стратегічні рішення з фокусування  повинні прийматися з урахуванням специфіки даного виробництва й особливостей конкретної бізнес-ситуації.

  2. Вертикальна інтеграція. При вирішенні даного питання розглядаються позиції: купувати чи випускати самим вихідні матеріали, напівфабрикати, якщо так, то які?

     У виробничих менеджерів завжди існує  так звана «тяга» до вертикальної інтеграції. І це зрозуміло: вертикальна  інтеграція розширює сферу їхнього  безпосереднього, тобто внутрішнього, контролю над замкнутим виробничим ланцюжком. Але прийняття правильних рішень за вертикальною інтеграцією можливе тільки з урахуванням багатьох факторів і критеріїв. Не вдаючись докладно в їхній виклад, проте, необхідно підкреслити два наступних моменти.