Моніторинг ринку та основних проблем інноваційної діяльності промислових підприємства

       Враховуючи дослід іноземних країн у сфері активізації інноваційної діяльності Україна спроможна застосувати деякі з методів покращення інноваційної активності 

3.1. Світовий досвід підтримки інноваційної діяльності

     У світовій практиці підтримки інноваційної діяльності напрацьовано багато інструментів, за допомогою яких держава реалізує потрібні функції у цій сфері. Серед них можна виділити декілька груп.

     Пряма фінансова підтримка інноваційних процесів:

• безпосереднє фінансування створення нових галузей, наукоємних виробництв і т.д., за рахунок коштів державного бюджету, зокрема на державних підприємствах;
• ініціація створення і фінансування науково-дослідних програм, наукових центрів, шляхом конкурсного відбору;
• надання безпроцентних або пільгових позик і грантів;
• державне замовлення на інноваційні продукти;
• дотації за рахунок державного виробництва або технологій;
• компенсації банківського відсотка в цілому або частинами, у випадку спрямування позики на фінансування інвестицій у технологічні інноваційні зміни;
• державні виплати провідним науковим центрам і ученим;
• компенсація науково-дослідним установам витрат, пов'язаних з налаштуванням інформаційного забезпечення (підключення до мережі Інтернет, організація передоплати закордонним видавництвам для бібліотек і ін.).

     Податкові пільги для інноваторів:

• пониження ставок податку на прибуток підприємств; податковий кредит інноваційним підприємствам;
• зменшення суми прибутку до оподаткування шляхом виключення з його вартості досліджень або освоєння нової технології;
• звільнення від деяких відрахувань до бюджету;
• звільнення від оплати податку на прибуток, отриманого власниками майнових прав, інноваційних і венчурних фірм;
• відстрочення оплати імпортного мита або звільнення від її оплати у разі ввезення товару для реалізації інноваційного проекту;
• пільгова амортизація для фірм, визначених як інноваційні.

     Інші  правові, інфраструктурні, економічні й політичні інструменти підтримки інновацій:

• поліпшення законодавства про авторське право, патентні відносини;
• введення системи сертифікації і стандартів, яка заохочує споживання інноваційних товарів, товарів харчування високої якості, нових медичних, будівельних, телекомунікаційних, рекреаційних, туристичних, транспортних послуг і т.д.;
• розвиток і підтримка системи освіти в країні: загальноосвітніх установ, університетів, спеціальної професійної підготовки, системи безперервного
• навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів профільного тренінгу і менеджменту;
• тимчасовий дозвіл на монополію виробництва інноваційних товарів і впровадження інноваційних технологій або, навпаки, обмеження монопольного стану, що зменшує витрати становлення нових виробників товарів або послуг;
• створення державної інформаційної інфраструктури, розширення доступу до інформаційної мережі і банківських даних, бібліотек;
• надання державних замовлень підприємствам для гарантування компенсації витрат на фінансування інновацій;
• проведення державного лобіювання інтересів українських виробників інноваційної продукції на міжнародному рівні, застосування відповідного торгового режиму і регулювання валютних курсів.

     Аналіз  успішного досвіду нових індустріальних країн дозволяє виділити принципи, на яких будувалася політика стимулювання інновацій, венчурного інвестування:

     1. Орієнтація не стільки на макроекономічні результати реалізації проектів, скільки на демонстрацію іншої, ефективнішої і сучаснішої моделі інноваційного зростання і приватно-державного партнерства. Інноваційний розвиток економіки не може бути забезпечений за рахунок бюджетного фінансування. Але кошти, що виділяються урядом, можуть послужити каталізатором інноваційних процесів – якщо в результаті успішної реалізації перших проектів бізнес сам переконається, що "це можливо".

     Таким каталізатором для венчурної  індустрії в Ізраїлі стала  урядова програма Yozma із загальним  обсягом фінансування в 100 млн. доларів. В рамках цієї програми уряд профінансував 40% стартового капіталу 10 приватних інвестиційних фондів. Результатом цього стала поява до кінця 1990-х років майже 100 венчурних інвестиційних компаній, які управляли активами в 10 млрд. доларів і які стимулювали бурхливе зростання нових високотехнологічних фірм. На подібний же демонстраційний ефект розраховані "золоті проекти" в рамках мексиканської програми Аванчі.

     2. Істотне співфінансування проектів з боку держави при збереженні управління проектами в руках бізнесу. Слід зазначити, що в Чилі і в Ізраїлі рівень державного співфінансування складав близько 40% як при підтримці власне інноваційних проектів, так і при компенсації витрат виходу на нові ринки і освоєння нових технологій. В окремих випадках (створення приватних центрів передачі технологій, підтримка сертифікації продукції малих і середніх підприємств на стандарт ISO-9000) в Чилі був можливий навіть 50%-ий рівень співфінансування.

     Проте принциповим є те, що у всіх випадках проекти управлялися самим бізнесом або спеціалізованими посередницькими організаціями. Спроби надмірної регламентації інноваційної діяльності з боку уряду зазвичай призводять до провалу програм, організовуваних спільно з бізнесом.

     Це, зокрема, відбулося з першою ізраїльською урядовою програмою Inbal, що надавала приватним  венчурним інвестиційним фондам державні гарантії на їх інвестиції. Зробивши висновки з цього негативного  досвіду, уряд Ізраїлю в рамках програми Yozma із самого початку оголосив про  приватизацію пакетів акцій у  створюваних інвестиційних фондах і запропонував менеджерам фондів опціони  на куппівлю цих акцій.

     Подальший розвиток показав, що цей крок створив  сильні стимули для швидкого зростання  капіталізації фондів Yozma і розширення масштабів їх діяльності.

     3. Децентралізація державної підтримки і формування мережі "інститутів розвитку". У всіх розглянутих країнах уряди одночасно використовували різні канали підтримки інноваційної активності. Подібне експериментування і різноманіття зменшувало ризики "провалів держави" через невдачі конкретних інститутів і надалі робило можливим розширення підтримки ефективніших з них – при згортанні невдалих програм.

     Так, в Ізраїлі програма Yozma фактично замістила невдалу програму Inbal. В кінці 1990-х років, з урахуванням  успішного попереднього досвіду, було помітно збільшено фінансування програми підтримки технологічних інкубаторів, а також програми Magnet, орієнтованої на підтримку сумісних досліджень, що проводяться університетами і комерційними фірмами.

     4. Збереження старих інноваційних  інститутів – з їх вбудовуванням  в нову систему або поступовим  заміщенням новими інститутами.  При всій можливій неефективності існуючих інститутів вони виконують певні функції і їх радикальне руйнування може негативно відбитися на інноваційній системі. Оптимальним є варіант "вбудовування" старих інститутів у нову систему підтримки інноваційної активності.

     Подібний  приклад дає Південна Корея, якій останніми роками вдалося забезпечити ефективну мережеву взаємодію старих великих промислових компаній і державних НДІ з вузами та інноваційними малими підприємствами. Ця взаємодія призвела до формування динамічних інноваційних кластерів навколо університетів, розташованих у межах старої промислової агломерації.

     Інший приклад адаптації старих інститутів до нових умов – це еволюція чилійської державної корпорації CORFO, яка за 65 років свого існування зазнала  три серйозні трансформації і, проте, як і раніше відіграє велику роль у  стимулюванні інновацій і в підвищенні конкурентоспроможності національного бізнесу.

     5. Формування довіри до нових  інститутів через особисту репутацію  управляючих. Для успіху будь-якої політики дуже важлива довіра до неї з боку тих, кому ця політика адресована. Особливо гострою проблема довіри виявляється в умовах недосконалого ринку і неефективної держави, коли серед економічних агентів традиційно переважають негативні очікування відносно дій уряду.

     Вважається, що довіра до нових інститутів може бути забезпечена лише за рахунок  відвертості і прозорості їх діяльності. Проте дотримання усіх вимог прозорості пов'язане з чималими витратами. Ці витрати можуть бути надмірними при щодо обмежених об'ємах фінансових ресурсів, які уряди країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в змозі виділити на підтримку інноваційної активності. В цьому випадку довіра до нових інститутів може досягатися за рахунок того, що до складу їх найвищих органів управління і наглядових рад включаються представники держави і бізнесу, які користуються визнаною повагою в суспільстві і в діловому середовищі (наприклад, Фонд Чилі, CORFO й ін.).

     Більше  того, така команда "першопроходців" володіє реальними, а не номінальними повноваженнями і активно бере участь в ухваленні рішень. Як правило, такі люди не схильні ризикувати своєю репутацією заради отримання короткострокових вигод і в той же час володіють достатнім досвідом для того, що щоб уже на ранніх стадіях забезпечити достатню ефективність "інститутів розвитку" при одночасному зниженні їх вартості.

     Іншим важливим механізмом підвищення ефективності "інститутів розвитку" є регулярна зовнішня оцінка програм, що реалізовуються ними. Така оцінка, що проводилася в Чилі і в Ізраїлі із залученням міжнародних експертів, дозволила визначити загальноекономічний ефект цих програм і співвіднести його з витратами уряду на програми розвитку.

     Так, в Чилі програми підтримки інновацій і підвищення конкурентоспроможності реалізують не міністерства і відомства, а 21 незалежне агентство, більшість з яких функціонує як приватні неприбуткові корпорації, що працюють за контрактом з урядом. Подібний "аутсорсинг" функцій держпідтримки з передачею їх приватно-державним посередникам, крім іншого, дозволяє уряду ефективніше здійснювати моніторинг і контроль реалізації відповідних програм.

     7. Надання послуг замість коштів. Стимули до отримання ренти від взаємодії з державними органами істотно обмежуються, коли підприємствам замість грошових субсидій надаються послуги. Це може бути навчання персоналу, сприяння сертифікації продукції, надання бізнесу науково-технічної інформації і результатів НДДКР, здійснені за державні кошти, надання площ (наприклад, технопаркам) на території державних вузів або НДІ на пільгових умовах і т.д.

     Важливо, що такі послуги також передоручаються  приватним компаніям, які показують  незрівнянно вищу ефективність за критерієм "ціна-якість".

     Один  з прикладів практичного застосування даного підходу – державна програма сприяння сертифікації підприємств малого і середнього бізнесу в Чилі відповідно до вимог ISO-9000. За допомогою даної програми міжнародну сертифікацію отримали приблизно 25 тис. з 100 тис. чилійських середніх підприємств. Середня величина витрат на подібну сертифікацію для однієї компанії складає 20-30 тис. доларів (залежно від масштабів діяльності). Уряд фінансувало 50% витрат на проходження сертифікації, інші 50% повинна була сплатити компанія, що звернулася за підтримкою. При цьому бюджетні кошти перераховувалися не компанії-заявникові, а безпосередньо міжнародному агентові, що проводить сертифікацію.

     Результатом даної програми стало зниження бар'єрів виходу на зовнішні ринки для підприємств середнього бізнесу, що сприяло загальному підвищенню конкурентоспроможності економіки Чилі.

     8. Підтримка кооперації і взаємного навчання. Малий і середній бізнес є тим полем, де апробовуються інновації, які потім в масових масштабах можуть бути впроваджені великими компаніями. Малі підприємства гнучкіші і схильні до ризикованих проектів. Саме тому програми підтримки інновацій зазвичай орієнтовані на малий і середній бізнес.

     Так, наприклад, відома американська програма SBIR отримує щорічне фінансування в обсязі близько 2 млрд. доларів, а  розміри грантів SBIR складають 100 тис. доларів для першої стадії підтримки і 750 тис. доларів – для другої стадії; для порівняння в Чилі розмір урядових грантів для технологічних проектів зазвичай не перевищує 20-30 тис. доларів.