Моніторинг ринку та основних проблем інноваційної діяльності промислових підприємства

    3) інновація, викликана потребою  технологічного процесу; 

    Необхідність  у таких інноваціях виникає у процесі роботи, яку доводиться виконувати. Американці кажуть: «Мати винаходу — необхідність», росіяни — «Голь на видумку хитра», українці — «Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Внаслідок нововведень процес удосконалюється, замінюються його слабкі ланки, усуваються елементи, які погіршували якість роботи. Так, у 1909 р. американці підрахували, що за прогнозованих темпів те-лефонізації до 1930 р. телефоністками комутатора мають працювати всі працездатні жінки США. Так винайшли автоматичний комутатор  

    4)зміни  в структурі галузі промисловості  чи ринку, неусвідомлені всіма;

    До 1900 р. вважали, що автомобіль є іграшкою для багатих, тому має бути величним, дорогим, мати ознаки королівського  автомобіля. Для управління ним і  його обслуговування слід було пройти спеціальні курси (як у фірми «Ролс-Ройс»), Тобто він не міг бути доступним  для всіх. А Генрі Форд побачив, що ринкова структура змінюється і більшість американців хотіли б мати власний лпсіб пересування. Він сконструював автомобіль для масового споживача. Модель «Ті» коштувала на ринку 1/5 вартості найдешевшої на той час моделі автомобіля; її управління та технічне обслуговування були значно простішими.

     5) демографічні зміни;

     Вони  полягають у зміні вікової  структури населення (за статтю, за рівнем освіти, доходів тощо). Від них суттєво залежить, що купуватиметься, ким і в яких кількостях. Одяг і взуття для дітей та підлітків мають бути насамперед модними, яскравими і недорогими, оскільки розраховані на організм, що швидко росте і змінюється; для літніх людей — теплими, міцними, зручними.

     6)зміни  у сприйняттях та значеннях; 

     Так, якщо у 60-ті роки XX ст. випускники шкіл Радянського Союзу, обираючи собі майбутню професію, думали про фізику та хімію, то сьогодні найпопулярніші професії — юристи та фінансисти, що спричинило виникнення великої кількості приватних навчальних закладів, де навчають цим професіям. Мережеві маркетингові фірми, пропонуючи приєднатись до мережі новим членам, апелюють до потреб успіху — «Працюючи з нами, станете успішними». їх продавці позиціонують свій товар не як дешевий, а як елітний, доступний лише деяким (думай — успішним) людям. Однак ще зовсім недавно, запитуючи знайомих, як вони поживають, ми чули у відповідь: «Так собі, нічого, серединка-наполовинку», що аж ніяк не відповідає поняттю «успіх». Таку різницю в усвідомленні та сприйнятті важко пояснити, але якщо її помітити та використати — вона може дати інноваційну можливість.

     Інновації на основі нових знань потребують ретельного аналізу досягнень суміжних галузей, а також чинників, Що можуть вплинути на впровадження новинки. Це можуть бути не лише технічні знання, а й соціальні, економічні і навіть політичні умови.

     Так, найдосконаліший нині великовантажний  транспортний літак АН-70, на який Український  уряд покладав великі надії, не може пробити  собі дорогу на європейський ринок  через соціальні та політичні реалії, пов'язані з інтересами російських виробників

2.2. Проблеми інноваційної  діяльності підприємств  України

     Сучасні процеси в економіці України  не сприяють технологічним змінам належної інтенсивності. Висока інфляція у перші роки незалежності, постійна зміна інституційного середовища, невдала промислова політика сприяли тому, що багато інноваційних проектів перестали функціонувати. Різкі та непередбачувані зміни в умовах функціонування економіки України сприяли тому, що динаміка оновлення продукції була надзвичайно нерівномірною.

     Не  зросла також кількість підприємств України, що займалися впровадженням інновацій у цей період. Серед них частка підприємств, які впроваджували нові ресурсозберігаючі технології, становила тільки 12 %. Суттєво скоротилась частка видатків на дослідження та розробки. Таке скорочення було зумовлене зростанням витрат на закупівлю прав промислової власності та на проведення маркетингових досліджень.

     Ще  одним фактором, що мав негативний вплив на розвиток інноваційної діяльності промислових підприємств України, є зниження темпів інвестицій в основний капітал в Україні з початку 90-х років XX ст. У 2000 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні становив 11—31 % рівня 1991 р. У 2000 р. уперше темпи зростання обсягу капіталовкладень перевищили темпи зростання виробництва, але такий обсяг капіталовкладень не є достатнім для забезпечення стійкого зростання економіки[2, с.64].

     В Україні розподіл обсягів фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування в 2007 р. був такий: за рахунок державного бюджету — 35,4 % (28 %); власних коштів — 2,5 % (5,6 %); коштів вітчизняних замовників — 34 % (35,7 %); коштів замовників іноземних держав — 20,8 % (26,2 %); інших джерел — 7,3 % (4,5%). Дані експертів свідчать, що частка державного фінансування в країнах "Великої сімки" не перевищує 15 %, у США — 15,5 %. В Україні цей показник удвічі більший — 35,4 %. А оскільки всі розробки, здійснені за рахунок коштів іноземних держав, не є нашою інтелектуальною власністю, ми знову продовжуємо активно працювати на розвиток інших. У 2003—2006 р. ситуація змінилася, підприємства почали активніше впроваджувати інновації.

     Продовжувала  змінюватися структура напрямів інноваційної діяльності. Протягом 2008-2011 рр.спостерігалося зниження частки інноваційно активних підприємств, що виконували наукові та науково-технічні роботи (ННТР) або купували їх результати (з 31,4 до 24,1 %). У 2002 р. цей показник (24,1 %) не змінився. Водночас протягом 2009-2011 рр.зростала частка інноваційно активних підприємств, що купували машини та обладнання, ліцензії, ноу-хау, нові технології, а також займалися технологічною підготовкою виробництва (з 67,9 до 72,2 %). Подібні тенденції збереглися й у 2002—2006 pp.

     Частка  інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва, інноваційна  активність підприємств у промисловості, частка промислових підприємств, які впроваджували інновації, залишаються на досить низькому рівні. Так, у 2009 р. ці показники становили відповідно 5,6,12,5,11 %. Наукомісткість виробництва промислової продукції становила 0,9 %. Усе це свідчить не лише про недостатні обсяги фінансування інноваційного розвитку в Україні, а й про повільні темпи структурної перебудови її економіки.

     За  даними Державного комітету статистики (Держкомстату) України, у першому  півріччі 2007 р. інновації здійснювали лише 952 підприємства. Таким чином, частка підприємств, що здійснювали інновації, становила 9,8 % від загальної кількості підприємств. Для порівняння: в Японії цей показник сягає 70— 80 %, у країнах ЄС — 50—70 %.

     За  даними Держкомстату, впродовж перших дев'яти місяців 2007 р. понад три чверті інноваційно активних підприємств (771 підприємство) створювали та впроваджували нову продукцію або значно її вдосконалювали, 44,7 % (452) — нові виробничі процеси, 25,2 (255) — нові засоби механізації й автоматизації виробництва, 6,5 % (66) придбали нові технології. За цей період упроваджено у виробництво 2508 інноваційних видів продукції, з них машин, устаткування, апаратів, приладів — 459 найменувань.

     Нові  технологічні процеси впроваджувало  майже кожне третє підприємство, що здійснювало інновації (1383 процеси, з них майже кожний третій — маловідходний та ресурсоощадний). Понад дві третини нових технологічних процесів (971) упроваджено підприємствами машинобудування, 52,8 % підприємствами міста Києва (464) та Запорізької області (266 процесів).

     Для здійснення інновацій промислові підприємства придбали 135 нових технологій, понад 60 % із них придбано підприємствами міста Києва (49), Харківської (17), Донецької (13), Дніпропетровської областей (10 технологій).

     За  даними обстеження Держкомстату, інноваційну  діяльність вітчизняних підприємств стримують: брак фінансування (на це вказали 86 % респондентів), великі витрати (40), відсутність коштів у замовника (40), високі кредитні ставки (39), недосконалість законодавства (32), труднощі з сировиною і матеріалами (29), високий економічний ризик (24), відсутність попиту на продукцію (15), недостатня інформація про ринки збуту (11%).

     Уряд  і досі не створив механізму надання  пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації. Частка витрат на впровадження ресурсоощадних технологій у структурі фінансування науки і техніки зменшилася з 29 % упродовж 2004— 2006 pp. до 22 % у 2007 p., а частка витрат на перспективні інформаційні технології — відповідно з 22—25 до 12—15 %.

     Як  показує зарубіжний досвід, головну  роль у стимулюванні інноваційного  розвитку промислових та інших підприємств України має відігравати держава, створюючи сприятливі умови для здійснення промисловими компаніями науково-дослідної діяльності, запроваджуючи різні види податкових і амортизаційних пільг. Проблема полягає в тому, що у нашій країні дія цих пільг періодично призупиняється.

     Законом України "Про інноваційну діяльність" передбачаються й інші пільги стосовно оподаткування інноваційних підприємств. Зокрема, ст. 21 передбачено пільгу в "50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаних від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз". Цією статтею передбачена і пільга для інноваційних підприємств на земельний податок "за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування".

     Спеціальний Закон про режим інноваційної діяльності, що встановлює податкові  пільги для технопарків, набрав чинності 1 січня 2000 р. Не зважаючи на всі недоліки створюваної системи технопарків, початкове рішення влади організовувати їх на базі різних НДІ Академії наук було, у принципі, правильним: так само створювалися аналогічні структури і в європейських країнах. Але надання 100-відсоткових пільг із ПДВ і податку на прибуток не тільки технопаркам, а й їх дочірнім підприємствам, створеним разом із ними СП, а також просто "стороннім" учасникам реалізації проектів говорить саме за себе. Ці пільги поширювалися на будь-який затверджений проект і діяли протягом п'яти років. Нараховані таким підприємствам суми ПДВ і податку на прибуток не перераховувалися до бюджету, а йшли на їх спецрахунки, а потім мали витрачатися на науково-технічні потреби проекту. Як і попередні нормативні документи, закон про спеціальний режим інноваційної діяльності не містив визначення критеріїв інноваційної продукції, чим і скористалися лобістські структури промислово розвинутих регіонів, щоб "пробити" пільги для своїх великих підприємств.

     Стати учасником технопарку могло будь-яке  підприємство. Схема була проста: підприємство мало лише звернутися в один з технопарків з ідеєю інноваційного проекту. Потім, якщо керівництво технопарку вважало цю пропозицію гідною уваги, інноваційний проект мав пройти довгий ланцюжок узгоджень у НАН України, Міністерстві освіти і науки (МОН) України та інших зацікавлених міністерствах і комісіях. У кінці цього шляху підприємство укладало договір про спільну діяльність із технопарком і одержувало в МОН України свідоцтво про реєстрацію проекту. Саме цей документ давав право на отримання податкових пільг.

     2 січня 2006 р. Президент України  В. Ющенко підписав Закон "Про спеціальний режим діяльності технопарків" чим, по суті, повернув їм податкові преференції. Принципи державної підтримки і схема роботи технопарків у новому законі практично нічим не відрізняються від колишніх, що може призвести до певних зловживань.

     Одним із потужних засобів інноваційного  розвитку вітчизняної економіки  є державний фінансовий сектор. За допомогою бюджетних коштів потрібно стимулювати таких виробників, які не можуть розвиватися та функціонувати самостійно за рахунок власних ресурсів, особливо це стосується суб'єктів інноваційної сфери. Серед доходів бюджету особливе місце займають кошти, отримані від приватизації державного майна, які можуть слугувати потужним джерелом фінансування інноваційного оновлення і модернізації державних підприємств.

     В Україні немає належних інформаційних  елементів інноваційної інфраструктури — інформаційно-інноваційних центрів і маркетингових компаній, які б своєчасно забезпечували необхідною інформацією суб'єктів інноваційного підприємництва. Збирання та систематизація інформації про характеристики новацій, термін їх використання, можливий економічний ефект від упровадження у виробництво, а також обізнаність щодо поточних і перспективних потреб та вимог світового ринку інновацій дадуть змогу стимулювати залучення фінансових ресурсів для підтримки інноваційних процесів у державі.

     Ефективність  проведення реструктуризації підприємств та економіки на інноваційних засадах у цілому залежить від оптимального співвідношення джерел фінансування інноваційного розвитку. У промислово розвинутих країнах для вирішення проблеми пошуку фінансування інноваційного розвитку залучаються пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні та венчурні фонди, які оперують так званими "довгими грошами", що надає їм можливість брати участь в інноваційних проектах зі значним терміном реалізації та здійснювати довгострокове інвестування. Важливу роль відіграє венчурне (ризикове) фінансування як одна з успішних форм організації інноваційної діяльності у світовій економіці.